«Біс бісу не заздрить, а тільки брат брату…»

- Що таке – заздрість? Чи має вона якісь підкатегорії, відтінки тощо? Чому люди заздрять?

Можна сказати, що заздрість – це біль людського серця через видумане чи реальне, матеріальне чи духовне багатство іншого. Звичайно, існують безліч дефініцій цієї пристрасті, але особисто для мене саме ця виглядає найбільш тверезо. Одразу наголошу, щоб не пройшло повз увагу, що нерозкаяна, невиправлена та закостеніла заздрість переростає в злобу та ненависть до об’єкта заздрощів.

Немає сумнівів, що визнати за собою цю пристрасть можуть лише дуже сильні особистості. Але ж сильні особистості заздрісниками не стають, на те вони й сильні особистості. Тому нам, слабким і немічним у благочесті, виходить лише виправдовувати себе, як тим мусульманам. Це в Ісламі заздрість буває чорною (хасад) – коли ти заздриш і бажаєш зла об’єкту своєї задрості та біла (гіпда) – коли заздриш мовчки, й нічого поганого іншому не хочеш. Звичайно, це лукавство. Заздрість – перший плід непомірної людської гордині, в яку б благочестиву форму ми її не зодягати. Немає заздрості окремо білої, чорної чи сірої. Вона завжди чорна, страшна та погибельна.

Заздрісник завжди прагне прожити чуже життя, забуваючи про своє. Він рахує чужі успіхи та невдачі, замість того, щоб виправляти власні хиби та самому досягати нових висот. І тим більше , той хто заздрить не знає чому він заздрить, бо розглядає лише одну грань життя людини, не думаючи, що в неї існують інші грані, чи про те, яку ціну людина заплатила за свій тимчасовий зовнішній успіх.

zazdristj

Із точки зору психології, заздрість народжується від того, що людина не може прийняти та змиритися з тим, що поруч неї існують люди, яким щось краще вдається, чи вони мають чогось більше ніж мають вони. З богословського погляду заздрість – це ще й недовіра чи нарікання на Бога, який не дав тобі те, що ти хочеш. Це пише святитель Василій Великий. У Католицькій Церкві заздрість – один із семи смертних гріхів. І вже напевне першим заздрісником був сатана, який позаздрив Богу, і сам захотів бути на Його місці. Заздрила й Єва Богу, коли спокушала Адама «стати такими як боги».

Ще хочу згадати один, особливо важливий момент у природі заздрості. Він не лише комічний, але просто бісівський. Сила мук заздрість пропорційно залежна від нашої близькості до об’єкта. Тобто, чим ближча до нас людина, тим сильніше та болючіше ми їй заздрим. Скажімо, проста сільська бабуся дуже добре знає, що якийсь там Ахметов мільярдер. Але повноцінно, усіма фібрами своєї пенсіонерської душі вона заздрить зовсім не йому, а своїй сусідці, якій учора збільшили пенсію на 6 гривень. Диякон у храмі заздрить не ігумену, а протодиякону. Ігумен заздрить архімандриту, а той в свою чергу – єпископу. Ось така нехитра заздрісна математика.

- Можливо, усі біди на землі від заздрості?

Заздрість – це плід, який народжується від нашої гордині, егоїзму та нелюбові до інших. У цьому сенсі левова частка людських гріхів, дійсно завдячує своїм існуванням саме цій пристрасті. Іоан Богослов писав, що в нашому гріховному, упалому світі все побудовано на трьох стовпах: похоті плоті, похоті очей та життєвій гордині (1 Ін.2:16). Очевидно, все це перелічене і по окремо, і все разом, одним словом називається «заздрість».

- Яким людям, зазвичай, заздрять?

Немає сумніву, що заздрість залежить не від того кому саме заздрять, а від того, хто заздрить. Об’єктом заздрощів може бути все, що завгодно. Від будови тіла, стану здоров’я, посади, талантів, нагород, умов проживання чи матеріального благополуччя. Знаєте, нині люди на повному серйозі можуть до божевілля заздрити вам за лайки під постом у соціальних мережах чи за впійманий покемон, яких реально не існує. Отже, все залежить від рівня духовного падіння людини, яка заздрить. Бомж заздрить бомжу. Ще варто розуміти, що, наприклад, людина, яка заздрить злодію через його багатства багато гірша за нього, бо той лише вкрав, а заздрісник у своєму серці вже й вкрав, осудив і загордився. Звичайно, це доволі спрощена схема, але в цілому вона вірна і в інших ситуаціях.

- Чи має людина задоволення від заздрості? Чи, навпаки, ця заздрість її ж роз’їдає?

Заздрість – це пристрасть. Етимологічно цей термін богослови та лінгвісти виводять від дієслова «страждати». Майже завжди заздрість супроводжується відчуттям провини, образою, заниженою самооцінкою, страхами та іншими руйнівними емоціями. Вона, як і будь-яка інша наша пристрасть, це те, що спустошує нас зсередини, мучить, муляє, позбавляє радості життя та змушує страждати. Заздрість – це фантомний біль за тим, чого в нас немає. А оскільки причиною цього болю є духовне та душевне неблагополуччя людини, то від того, що ми задовольнимо певне бажання заздрісника, він не перестане ним бути.

Як тільки ми дамо людині те, що вона хоче, вона одразу ж переключиться на інших об’єкт пожадання. Не можливо подолати проблему, борючись лише з її наслідками. Один святий так казав: « Гордого можна вшанувати. Марнославного – похвалити. Сріблолюбцю – що-небудь дати . Заздрісній людині догодити ніяк не можна, бо чим більше їй догоджають, тим більше вона заздрить і мучиться…».

- Які наслідки можуть бути від заздрості між людьми?

Та, будь-які. Від найменших – дрібних капостей зроблених при нагоді своєму колезі по роботі чи сусіду по під’їзду, до третьої світової війни між світовими імперіями. Від першого вбивства на землі, коли через заздрість Каїн убив свого брата Авеля, до вбивства юдейськими провідниками Господа нашого Спасителя Ісуса Христа. Так, Христа убили саме через заздрість.

Дуже рідко заздрісник може втримати у собі заздрість, жодним чином не виявивши це назовні. Навіть коли не конкретним вчинком проти свого «кумира», особиво сильнішого, так злим словом, сарказмом, осудженням чи мімікою. Заздрісні люди не люблять себе і не дозволяють собі любити інших.

Деякі офіціанти залюбки плюнуть багатим клієнтам поки несуть їм тарілку з супом лише за те, що вони багаті. Одружені заздрять холостякам, а холостяки – заздрять одруженим. Худі хочуть набрати вагу, а товсті вічно заздрять худим та сидять на дієтах. Лисі нарощують волосся, а волосаті стрижуться на лисо. Жінки з малими грудьми роблять собі пластичні операції по збільшенню, а з великими – мріють їх зменшити. Пари без дітей заздрять тим, хто вже бавить своїх малюків, а втомлена мама з дитиною на руках щиро заздрить своїм незаміжнім одногрупницям. Зразкові студенти заздрять своєму професору, а професор все б відав, щоб знову побути студентом. Кожен монах хоче стати архієреєм, а кожен зрілий маститий архієрей мріє знову стати простим монахом. Цей список можна продовжувати вічно.

- Чи трапляються люди, які нікому не заздрять? Які це люди? Якого типу і способу життя? Незаздрісних особистостей дуже мало?

Звичайно, я трохи перебільшив, коли раніше сказав, що сильні особистості заздрити не можуть, уже за визначенням. Суто формально, в теорії, це дійсно так: сильні особистості вже перебувають на певній вершині, у них немає в чомусь нестачі. Однак на практиці ми маємо дещо іншу картину. Оці гіпотетичні «сильні особистості» сьогодні вже настільки зміліли, що тим словом нині називають уже тих, яких колись називали слабаками. Сильні особистості в наш час це не ті, хто не заздрить, бо таких уже не існує, але ті, хто визнає свою проблему та намагається долати її правильним способом.

Що означає визнати проблему? Це означає погодитися з твердженням, що винен у цій пристрасті не той, хто має чогось більше, але той, хто йому заздрить. Як правильно долати цю пристрасть? Це можливо лише в храмі Божому, молитвою,сповіддю та конкретними аскетичними практиками, які можуть допомогти людині знову повернутися зі світу власних фантазій про себе та інших до реального життя. У першу чергу, пам’ятаючи, що протилежними християнськими чеснотами до заздрості є смирення, співчуття, великодушність, доброчинність.

Святі Отці нагадували, що найкращі ліки від заздрості – добро. Якщо комусь заздрите, то робіть йому добро, то й біс заздрості перестане вас мучити. Чим більше добра – тим далі буде втікати нечистий. І головне, не соромтесь визнати наявність цієї проблеми в собі. Скажіть це вголос священику на сповіді. Скажіть це собі на молитві, просячи в Бога визволення від цієї пристрасті. А Господь, зам зраджений і засуджений на смертні муки заздрісниками точно знає як нам допомогти.

- Як зрозуміти, що людина заздрить? По чім це видно? Як вона себе поводить? – І як «бачити» того, хто не заздрить? Таку щиру людину легко вирізнити в оточенні?

Оскільки заздрість – це наслідок духовних хвороб людства, а хворі сьогодні всі, то швидше за все кожен із нас у чомусь заздрісник. Просто іноді ви конкретно не є джерелом, яке розпалює в комусь цю згубну пристрасть. Тому чиясь заздрість у конкретному випадку вас може й не торкатися. Іноді вона просто приспана й чекає свого часу.

Всі ми страждаємо від цього, відрізняючись один від одного хіба тим, що одні можуть це визнати, інші не можуть. Ті хто можуть і визнають, часто намагаються використати цю ваду, як певний стимул для роботи над собою. Бо й дійсно, хочеш бути успішним – більше працюй над собою. Немає межі людській досконалості. Звісно, є певні речі які ми не можемо контролювати у житті, скажімо, дуже прикро, що я народився не у родині Рокфеллерів. Однак, це зовсім не говорить, що тепер я повинен померти в бідності від цинги, лежачи десь під лавкою у центрі міста, гріючи перед цим свої брудні руки перед багаттям із залишків власних речей і документів. Я можу багато досягнути, якщо маю бажання.

- Як спілкуватися із заздрісником? Чи ліпше оминати?

Тут у нас два нюанси. Перший той, що всіх заздрісників не оминеш, якби не хотів – вони є всюди. А другий нюанс – ще сумніший. Він полягає в тому, що найбільш шкідливий і небезпечний для нас заздрісник – це ми самі. От його нам і потрібно оминати якомога частіше. Звичайно, є люди які очевидно страждають від чужого успіху. Їх треба берегти особливо, не випинаючи перед усіх свої заслуги чи привілеї. Не треба постійно підкреслювати про свої досягнення, заробітну плату чи вчений ступінь. Це не робить вас ні кращим, ні розумнішим. Повторюють про свої чесноти якраз найбільше ті, хто в цьому найбільше й сумнівається.

- Чи можемо ми самі провокувати заздрість інших своєю поведінкою, хвалькуватістю тощо?

Як правило, пряма провокація заздрості ще ніколи нікому не вдавалася, як би хто сильно цього не прагнув. Воно або веселить, або дратує. А от тиха праця над собою, над своїм матеріальним, духовним, суспільним чи інтелектуальним благополуччям рідко коли може пройти повз увагу ваших друзів і знайомих, а тим більш – недоброзичливців. Тут важливо не тільки думати про інших, але й тверезо оцінити самих себе та власні духовні досягнення. Марнославство та гординя це батьки заздрості. Деякі люди буквально купаються від насолоди розуміючи, що є об’єктом заздрості інших. Деяким саме це приносить найбільшу життєву насолоду – бути не таким як усі, бути вищим, мати більше титулів чи кращий телефон. Нещодавно вчені проводили дослідження, скільки грошей людина мала б мати для повного щастя. Результат приголомшив усіх. Виявляється, для більшості людей важливою умовою щастя була не велика сума грошей, але щоб у друзів чи сусідів було хоча б трохи менше. Я не жартую. Цей дослід можна погуглити в мережі. Грішникам особливо важливо щоб їм заздрили.

- А чи заздрили коли-небудь вам? Як ви реагували, переживали, відпускали це явище тощо?

Мені складно сказати, чи мені хто-небудь заздрив – принаймні прямо про це ніхто ніколи не признавався. Із іншого боку, напевно наявністю схожих відчуттів щодо мене можна пояснити часто немотивовану агресію певних людей. Іноді я з подивом дізнаюся, як мені чинять прикрості люди, від яких я ніколи нічого окрім молитви не сподівався отримати. Як я реагую на це? Спокійно, з розумінням. Хтось мені заздрить у чому, а комусь і я. Перед Судом будемо всі відповідати за своє.

- Чи заздрили ви коли-небудь? Вдалося подолати це почуття? Як?

Звісно! Дуже заздрю людям у яких є великі цікаві бібліотеки, достатньо вільного часу, добре здоров’я та багато щирих друзів не лише в онлайні. Звісно, я намагаюся долати цю заздрість тим, що вчуся більше довіряти Богу, який дає людині в конкретний момент те що їй потрібно найбільше. Якщо чогось у мене в певний час немає, це означає, що або воно насправді не корисне, або я буду мати це, але трохи пізніше. Мені пригадується давнє прислів’я, що: «Заздрісний гірше біса, бо біс бісу не заздрить, а тільки брат брату…»

Тому, роблю все, щоб проповідуючи іншим про шкідливість заздрості самому не червоніти і полохливо не озиратися при цьому слові, як озирається грішник чуючи про свій гріх. Ще святий Йосиф Оптинський так повчав: «Кому заздриш, за того Богу молися». Так роблю сам й іншим про це розповідаю. Допомагай нам, Господи, в цьому!

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!