Про один, дуже символічний збіг

Сьогодні зі мною сталася якась майже містична історія. Вона не весела. Швидше сумна. Зрештою, в ній немає нічого особливого для стороннього читача. Але я її запишу, просто для себе. Це історія про один, неймовірно символічний, збіг.

Наше селище,  де я народився та живу – недалеко від Тернополя. Серед іншого, воно характеризується неймовірною псевдо-церковною активністю. У нас три типових храми, пара капличок та кілька діючих священнослужителів різних конфесій. Нашим людям завжди подобалося воювати за церкви, сперечатися та навіть битися в ім’я світлих християнських ідеалів. Коли зникли міжконфесійні битви за храми конкурентів, і весь запал було витрачено на будівництво нових церков та відновлення старих, людям стало нудно жити. Вони переключилися на церковні війни в рамках власної конфесії. Так греко-католики розділилися ще на два угрупування, кожне з яких мало вже власного отця – старого та нового. У римо-католиків у той час теж помінявся настоятель з доволі пікантних причин, про які зараз не буду.

Що ж стосується православних, то там була ще більш витончена дипломатична гра. Громада неофіційно поділилася на тих, хто обожнював священика, та тих, хто його добре зрозумів та особливого фанатизму не відчував. Що стосується особисто мене, то я не належав ні до першої секти, ні до другої. Мені було неймовірно шкода, що невирішений, замовчаний конфлікт згідно всіх законів фізики з роками ніде не дінеться, але, як мінімум, переноситься на інший час,  як максимум – покаже себе з новими силами та азартом.

svideteli

У нашому випадку, проблема була в тому, що чимало православних людей, а це були переважно молоді люді, почали відвідувати церкву все рідше та рідше, а потім й взагалі перестали туди ходити. Як виявилося згодом, у нас, до повного релігійного комплекту, завелися ще й Свідки Єгови.

Поки існує презумпція невинності, звинувачувати винятково православного священика в тому, що одразу кілька колишніх прихожан не просто стали активними членами секти, але й сформували тут абсолютно нову релігійну громаду я б не став. Тут, очевидно, варто враховувати цілу низку обставин. Тим не менше, правда є правда: кістяк секти в нашому селищі склали колишні православні прихожани.

Для власних потреб громади, наші Свідки орендують актовий зал місцевого санаторію. Однак, якщо виникають особливі потреби, чи є необхідність контактів із обласним керівництвом організації, вони, наскільки я розумію, відвідують центральний Зал Царств у Тернополі.А ще мені здається, (я поки точно не впевнений на 120%), одна з можливих доріг, що ведуть до Залу Царств Свідків Єгови в Тернополі, проходить повз наш храм.

Храм у нас не дуже великий. І якщо відкрити двері на двір, то стоячи навіть на амвоні (перед Царськими ворітьми) можна бачити, як дорогою йдуть люди. При чому, їх видно дуже чітко – вони ж підходять дуже близько до дверей, навіть коли цього самі не дуже хочуть. Стежка є стежка :)

А сьогодні на Великому вході в нас двері були відкриті – не було ні дощу, ні вітру.

І ось, саме в той момент, коли я виголошував «вас, всіх православних християн, нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своєму…», дивлячись у бік дверей, мені на зустріч йшли саме «наші» Свідки Єгови. Вийшло, що я звертався саме до них.

Це були знайомі мені люди, мої земляки, що покинули Православ’я. Вони йшли в білих сорочках і костюмчиках, немов школярики до школи весело несучи свої портфелі та папочки з журналами.

Вони поспішали рятувати землю, не давати переливати кров і вірити в Трійцю, заперечувати зображення хреста та дні народження.

Неймовірно символічно, вони пройшли повз християнську святиню, вважаючи, що цим зробили собі велику користь, і значну послугу своєму «богу»…

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!