Про архієрейський жезл і посох

Під час наших попередніх розмов, ми вже неодноразово згадували про те, що Православна та Католицька Церкви надзвичайно широко використовують релігійний символізм певних предметів під час богослужіння та поза ним. Дуже часто за звичними предметами церковного вжитку лежить глибокий, символічний зміст. Сьогодні ми коротко згадаємо про один із елементів єпископського вжитку – жезл та посох.

Його прообраз відомий здавна серед народів Сходу – довга палка з заокругленим кінцем угорі. З її допомогою пастухи не тільки керували стадом, але й пересувались по гірській місцевості. Біблія розповідає про те, як такий посох у пророка Мойсея, після з’явлення Божого біля Неопалимої купини, отримав чудотворні властивості та став знаряддям архипастирської влади (Вих.4:2-5). Така ж сила була дана і посоху спадкоємця та брата Мойсея – Аарона (Вих.7:8-10). Під час шляху до Обіцяної землі, Мойсей своїм жезлом розділив море на дві половини, щоб євреї змогли порятуватись від фараонового війська (Вих.14:6). Як читаємо далі в Святому Писанні, тим самим жезлом Мойсей добув воду зі скали, врятувавши свій народ від спеки в пустелі (Вих.17:5-6).

Але не тільки в цій одній біблійній книзі є згадки про це. Пророк Михей також пише: «Паси Мій народ своїм берлом (жезлом), отару спадку Твого; що пробуває в лісі самотно, у середині саду, хай пасуться вони на Башані й Ґілеаді, як за днів стародавніх». Це пророцтво про Спасителя нашого Ісуса Христа, сказане ще задовго до Його народження! (Див.Мих.7:14). Жезл чи посох пастиря це ще й символ справеливого суду чи навіть покарання. В цьому сенсі апостол Павло пише Коринтянам: «Чого хочете? Чи прийти до вас із жезлом, чи з любов’ю та з духом лагідности? (1 Кор.4:21) А Євангеліє від Матфія (10:10), наказуючи словами Спасителя апостолам не брати с собою в дорогу «ані торби в дорогу, ані двох одеж, ні сандаль, ані палиці», прямо порівнюють палицю (посох) із благодатною силою Господньою. В книзі «Об’явлення» Іоана Богослова жезл згадується як символ влади ( Апок.2:27).

DSC05451_modified (Medium)

Таким чином, біблійний символізм пастирського жезла нині Церква засвоїла стосовно єпископського посоха або жезла, хоча з плином часу, по-суті один і той самий предмет отримав дві окремих назви, два окремих зовнішні вигляди. Тому сьогодні ми маємо і жезл, і посох окремо, хоча символіка у них залишилась одна й та сама – символ архіпастирської влади. Характерно, що найдревніші іконографічні зображення Ісуса Христа у вигляді пастиря майже завжди зображали Спасителя із жезлом у руках. Церковні історики роблять припущення, що пастирські жезли ніколи не зникали з практики, хоча як обов’язковий атрибут єпископської влади він увійшов в Католицькій Церкви з V ст., а в Православній із VI ст.

Спочатку форма єпископського жезлу нагадувала форму посоха вівчарів – вершечок був прогнутий донизу. Згодом, вершечок стали робити двокінцевим. Так посох отримав символічне зображення якоря угорі, увінчане хрестом. Жезли традиційно вироблялись із дерева, покриті сріблом чи золотом, або, навіть, срібні з позолотою. Десь із XVI ст. на Сході з’явилась традиція виробляти вершечки жезлів у вигляді двох зміїв, голови яких розділяє зображення хреста. Ця традиція має біблійне підґрунтя, та базується на словах Спасителя до апостолів: «Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки». (Мф.10:16)

У Візантії єпископcькі жезли були нагородою від імператорів. В Російскій імперії XVI-XVII жезли патріархи вручали царі, а єпископам – патріархи. Звідси і традиція – чим вище ієрархічне становище єпископа, тим більше він був оздобленим золотом та коштовним камінням. Також досить древньою є практика вручати жезл ігуменам та архімандритам діючих монастирів, як символ духовності влади над братією.

Особливістю архієрейського жезла також є сулок – два особливих платка, спеціальним чином вкладені один в інший, і прив’язані до ручки жезлу. Це суто російська традиція, що виникла в часи суворих морозів. Нижній захищав руку єпископа від холодної металевої поверхні, а верхній – від морозу та вітру. У традиції використання сулка також є інше пояснення. З уваги на особливе, благоговійне ставлення до жезла, вважалося не правильним торкатися жезла голою рукою. Виняток складав лише жезл Предстоятеля Церкви.
У позабогослужбовий час єпископи носять не жезл, а посох. Посох це проста, частіше всього, дерев’яна палка з інкрустованою ручкою. Історія цього єпископського багато древніша за богослужбовий жезл. Однак таке розділенна було зумовлене тим, що духовенство, в переважній степені – чернече, не може використовувати у повсякденному побуті коштовні прикраси та яскраві одежі. Натомімість під час богослужіння використання дорогоцінного жезла виправдано, оскільки архієрей символізує собою образ Небесного Царя.

Цікаві факти:

  • Чи не єдиним історичним артефактом про митрополита УАПЦ, священномученика Василія Липківського після його страти, до нашого часу залишився лише митрополичий жезл, що нині зберігається в одному з музеїв м. Києва.
  • Після звершення архієрейської хіротонії, Предстоятель або старший по хіротонії архієрей звертається до ново висвяченого єпископа зі словом настанови та вручаючи жезл каже йому вперше благословити паству архієрейським благословенням.
  • Покидаючи межі канонічні межі власної єпархії архієрей не має права використовувати посох.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.