Що таке єресь і хто такі єретики?

Напевно, що нині кожна людина вже чула про те, що Церква постiйно воює з єресями. Їх завжди було багато, та й нині вони теж нiкуди не подiлися. Та, що слiд вважати єрессю? Етимологія слова «єресь» походить з грецького «αἵρεσις», що означає «вибір, течія, напрямок». У еліністично-юдейській традиції раніше цим словом називали різновид філософських шкіл чи науково-релігійних напрямків, яких у той час було безліч. Тоді це було цілком нейтральне, описове слово, яке ще не мало негативного відтінку. Скажімо, єресями в такому значенні називаються групи садукеїв чи фарисеїв у книзі Діянь Святих Апостолів (5:17; 15:5; 26:5).

Згодом, а саме з поширенням християнства в імперії, цей термін отримав дещо інше значення. За своїм змістом слово «єресь» стало повною протилежністю за значенням слову «ортодоксія» (Православ’я). Вже десь з часів Іринея Ліонського (+202) це слово описує будь-яку думку, що свідомо суперечить автентичному апостольському вченню Церкви Христової. Отже, єресь – в сучасному значенні – це навмисне спотворення християнської догматики. Оскільки вчення Церкви не є якоюсь абстракцією, а залишається відомою, та давно ретельно записаною ще з перших віків цілісною, монолітною догматичною та моральною системою, то при ретельному вивченні досить просто з’ясувати, яка думка є церковною, а яка – новотвором.

Про це задовго до цього попереджував апостол Петро пишучи в одному зі своїх послань: «А між людом були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибель» (2 Петр.2:1). Апостол Павло згадуючи про ганебні та небезпечні гріхи ставить єресі в один ряд з ідолослужінням, ворожбою, гнівом та сваркою (Гал.5:20). А в іншому місці продовжує: « Людини єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся, знавши, що зіпсувся такий та грішить, і він сам себе засудив.» (Тит.3:10-11)

З погляду Церкви єресь небезпечна саме тим, що вона не є однією з безлічі можливих варіантів Істини. Вона протиставляє себе Істині, усіляко намагаючись видати себе за неї. Автори та найбільші розповсюджувачі єресей називаються єресіархами. Послідовників єресі називають єретиками. Власне, саме на противагу єретичним вченням, за апостольською Церквою заснованою Ісусом Христом утвердилась назва «Православна Церква», тобто та, в якій правильно славиться Бог. Хоча, звісно, правильний переклад оригінального слова «ортодоксія» набагато глибший – це й православіє, правовір’я, правильне, вірне судження, добре знання.

Вважається, що хоча єресі були завжди, а про їх небезпеки попереджують ще апостоли (Кол 2. 8), до часу легалізації християнства за часів Костянтина Великого, християнські єресі особливої сили не мали. Навіть коли з’являлись помилкові думки, їх не приймали, а тих хто помилявся – досить швидко навчали правді. Церква, котра перетерпіла не менше десяти великих гонінь, у той час породила справжніх героїв віри – мучеників та свідків Христа для світу. А оскільки єресь – це в першу чергу ознака гордині та внутрішнього пошкодження людини, за часів гонінь такі люди серед християн були в переконливій меншості. Лише з часу Міланського едикту до Церкви потрапляли і випадкові люди, котрі з легкістю відкидали вчення Церкви, прагнучи замінити його своїм власним міркуванням.

Перелічити точну кількість існуючих єресей для православного християнина не є можливим. По великому рахунку, єрессю може вважатись будь-яке твердження, яке не узгоджується офіційною позицією Православної Церкви, викладеною у Святому Писанні та Священному Переданні. Отже, з точки зору буквального розуміння цього факту можна прийти до висновку, що всі релігійні рухи та вчення окрім Православної Церкви – єретичні.

Суть єретичної науки добре висловив св. Василь Великий. Разом з іншими святими отцями, він вважав, що до єретиків повинні бути віднесені ті, хто відпав від Православ’я в вірі, а також ті, хто спотворює один або кілька догматів викладених у Символі Віри, або будь-яке освячене першопочатковим і довготривалим вживанням в Церкві священне передання і встановлення. «Єретиками назвали вони тих, хто остаточно відпав від Церкви і абсолютно став чужим у вірі, – говорить св. Василь думку свв. Отців. – Бо тут між нами є явна різниця в самій вірі в Бога ».

Раніше єресям протиставлялись Вселенські або Помісні Собори, на яких офіційно та всенародно засуджувалось те чи інше помилкове вчення. У наш час Вселенські Собори не збираються, а той, т.зв. Восьмий Вселенський Всеправославний Собор, що планується зібрати при першій нагоді, теми єресей обговорювати не буде. Тим не менше, можна підсумувати типи найбільш відомих нам єресей.

• Гностичні єресі. Вони поєднували у собі фрагменти східної міфології, Старого Завіту та низки тверджень новозавітного вчення.
• Тринітарні єресі. Вони виникали в наслідок невірного тлумачення природи Божої, а саме – Пресвятої Тройці.
• Еклесіологічні єресі. Вони виникали в наслідок невірного тлумачення природи та властивостей Церкви.
• Христологічні єресі. Вони виникали, як наслідок невірного розуміння боголюдської природи Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа.
• Та інші єресі, котрі не піддаються формальній систематизації.

З IV cтоліття світська, імператорська влада ставилась єресей доволі кардинально, а тому в багатьох випадках оригінальні твори єресіархів до нас не збереглися – книги єресіархів знищували на державному рівні, а за зберігання суворо каралось. Однак, чимало прямих цитат ми зустрічаємо у творах їх опонентів – християнських апологетів, борців за чистоту Православної віри. Серед найвідоміших імен можна назвати святих Іринея Ліонського, Іполита Римського, Тертуліана, Орігена, св.Кипріана Карфагенського, Єпифанія Кіпрського, Клімента Олександрійського, Євсевія Памфила, блл.Феодорита та Августина, Євфимія Зигабена та інших.

Скажімо, надзвичайно показовим, в цьому сенсі, став спосіб поширення власних переконань єресіархом Аполінарієм Лаодикійським. Для того, щоб зберегти свої писання, а також, для поширення своїх ідей серед церковного народу, послідовники цієї ересі допускались явного обману. Вони приписували творам Аполлінарія авторство Святих Отців. Так з’явилися «аполлінарські підробки». До них відносять, наприклад, «Детальний виклад віри», приписаний свт. Григорію Чудотворцю, «Слово про втілення», приписане свт. Афанасію Великому, тощо.

Слід зауважити, що на відміну від Західної, Католицької Церкви, Православна ніколи не намагалась подолати єресі силою. Якщо у католиків була для цього інквізиція, то в православні оперували лише молитвою, Святим Писанням і християнською любов’ю до грішників.

Згідно канонічної класифікації Святого Василія Великого, окрім єресі – відпадіння від віри в Бога, існує ще розкол – порушення церковного миру, що не пов’язаний з питаннями догматів та таїнств. Зазвичай, розкольників-священнослужителів після покаяння приймали до Церкви в сущому сані. Третя форма відпадіння від Церкви – парасинагога або самочинне зборище. Воно виникало там, де навколо забороненого в служінні священнослужителя збиралась громада, що не визнавала його канонічної заборони, але приймала канонічно недійсні богослужіння за дійсні.

У нашій розмові про єресі неминуче слід згадати й про відомого історика та богослова професора Болотова. Свого часу саме він сформулював один із найкращих поглядів щодо міркувань про божественні предмети, що згодом став класичними. Так зокрема, він розділяв між собою догмат – непорушну віронавчальну істину від теологумену, – думки авторитетного святого отця. А сам теологумен він відрізняв від приватної богословської думки, яка не мала загальнообов’язкового значення, а була лише власним міркуванням певної людини чи дослідника. В свою чергу, єресь за своєю природою протиставляється всякому правдивому догмату, теологумену, чи навіть, богословській думці. В останньому випадку єресь відрізняється саме тим, що не шукає повноти церковної істини, а свідомо протиставляє себе їй, будучи плодом не розуму, а гордині.

В наш час поняття єресі тісним чином зв’язане з поняттями християнських та псевдо-християнських сект, серед яких чимало тоталітарних культів, діяльність яких шкідлива не лише духовній, але й душевній та тілесній природі людини.

Ретельне дослідження Закону Божого, участь людини в церковному житті, а також, постійне спілкування зі своїм духівником, зможе надійно зберегти її від більшості духовних небезпек, а зокрема, небезпеки самій одного дня стати справжнім єретиком.