Серпень – останнiй мiсяць у церковному календарi. Новий рік у Церкві розпочинається 1 вересня (14 вересня за старим стилем). Останнім святом року, що закінчується, є свято Успіння Пресвятої Богородиці. Відповідно, першим великим святом нового церковного року є свято Різдва Пресвятої Богородиці.
Ще в Старозавітні часи Господь наказав щороку святкувати прихід сьомого місяця, щоб звільнившись від турбот, люди послужили своєму Творцеві та Богу. Саме в той час ковчег Ноя зупинився на горі Арарат, і почали спадати води потопу. Саме цього місяця Боговидець та пророк Мойсей отримав нові скрижалі, на яких було написано Заповіді Божі. Цього ж місяця освятили Храм Господній, побудований царем Соломоном та внесли до нього найбільшу святиню – Ковчег завіту. Якщо брати до уваги те, що згідно біблійним літочисленням, створення світу почалося в березні, то ми можемо знайти в Біблії чимало інших відомостей про символічне значення сьомого місяця старого календаря (тобто вересня).
За часів правління імператора Юстиніана І (527-565), в практику Церкви вводиться календарне числення згідно індикту (або індиктіону, з лат. Indictio – оголошення). Згідно нього, данину з жителів збирали щороку, але сума визначалася один раз на 15 років. Кожні півтора десятки років проводилася переоцінка маєтків та визначався новий розмір податків.
Нині відомо, що святкування новоголіття (чи Нового року) 1/14 вересня доволі пізнє явище Візнатії. На Заході, та в багатьох місцевостях Сходу, значно частіше використовувалося березневе літочислення, при якому початком нового року вважалося 1 березня чи 25 березня – день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Що ж стосується питання календаря на наших землях, то на Русі віддавна індиктом називали кожен новий рік п’ятнадцятирічного проміжку.
Окрім цього, кожні 532 року кола Сонця та Місяця знову розпочинаються разом, тобто повторюється те, що сталося у Велику П’ятницю – на той день буває повний місяць. Цей часовий інтервал у 532 роки теж називають індіктіоном. 1 вересня 2007 (14 вересня за новим стилем) настає 7523 рік від створення світу.
Із XV століття, а саме 1492 року на Русі відзначали Новоліття як церковно-державне свято. Змістом служби Новоліття є спогад проповіді Спасителя в Назаретской синагозі, коли Ісус Христос сказав, що Він прийшов «перев’язати зламаних серцем … проповідувати рік Господнього змилування». ( Ісаї 61: 1–2; Лк.4:16-22 ).
У день свята більш заможні християни намагались чинити справи милосердя: наділяли бідних милостинею, одягом, взуттям, іжею. Давали подарунки та відвідували ув’язнених.
Також існував особливий чин Індиктіону, при чому, Київський чин відрізнявся від московського і новгородського. У ньому не вказано звершувати хресний хід на площу, немає водосвяття та «обмивання» ікон. Читання Євангелія відбувалося в храмі, не було паремій і Апостола. Літія відбувалася перед храмом: спочатку двічі обходили храм з хресним ходом при співі стихир, в третьому обходження зупинялися перед кожною стороною храму, і диякон виголошував ектенію; перед західною стороною святитель читав молитву. Обряд поздоровлення також не вказаний у київському чині. Цей звичай тривав до часів указу Петра І про перенесення дати початку Нового року на перше січня.
Останній раз Новий рік 1 вересня відсвяткували 1699 року, в присутності царя, який, сидячи на троні в царському одязі, приймав благословення від патріарха та вітав народ. Але вже 1 січня 1700 року церковне торжество обмежилося молебнем після літургії, а особливого чину не відправлялося.
З того часу святкування початку церковного Нового року перестало вшановуватися з такими урочистостями, які були раніше. Хоча Типікон й досі вважає цей день малим Господським святом – «Початок індикту – церковного новоліття». Зазвичай, на практиці нині воно сполучається зі службою преподобного Симеона Стовпника, пам’ять якого випадає на цю ж дату.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.