Нинішня Євангелія для нас важлива тим, що нею Господь показує вагу та важливість сили людської думки. Фарисей лише погано подумав про жінку, а Христос уже відповів йому так, начебто відповідав на його голос. Це дуже важливо знати тому, що ми з вами дуже часто недооцінюємо вагу, значення своїх думок. Іноді ми вважаємо, що наші думки взагалі не мають ніякого значення. Але з цього читання ми можемо зробити зовсім протилежні висновки! Господь бачить те, що робиться у наших думках, тобто, що живе в нашому серці. Саме тому Церква нас постійно закликає берегти своє серце. Господь навіть бачить та оцінює всі наші наміри, які ще не збулися. Він бачить мотиви наших вчинків, заради чого ми їх робимо.
Давно відома ілюстрація цього твердження. Кілька людей будують храм чи іншу будівлю з власними намірами. Один прийшов заробити грошей, іншого змусили працювати, ще інший – хоче послужити Богу та ближньому. І начебто всі роблять одну й ту саму роботу, але перед Христом усі вони різні та в різних умовах. Ось сьогодні ми згадували в молитвах, та й власне, зібралися в храми саме через те, що вшановуємо святу та рівноапостольну княгиню Ольгу, яка завела на наших землях правдиву віру. І начебто багато жінок було і до неї та після неї, багато було віруючих жінок. Зрештою, віруючих жінок завжди було більше, ніж чоловіків. Але сьогодні саме княгиня Ольга удостоїлася таких почестей від Церкви, що ми не тільки згадали про неї, але й вважаємо її сьогодні живою та такою, що здатна допомагати нам.
У цей день віруючі приходять до храмів серед іншого й тому, щоб звернутися до цієї святої бо знаємо, що друзі Божі завжди готові нам допомагати. Тому наша молитва нині така підбадьорлива, що ми згадуючи і подвиг рівноапостольної Ольги, і подвиг цієї блудниці. Ви скажете, що подвиг Ольги відомий та зрозумілий. Але ж, у чому полягає подвиг блудниці? Все дуже просто. Вона була блудницею та грішницею лише до того часу, поки не зустріла Христа, поки плачучи не обтерла своїм волоссям ноги Спасителя. А коли ж вона почула слова Христа : «Прощаються тобі гріхи твої», то вийшла з дому фарисея вже святою. Під час особистої зустрічі з Богом вона покаялася, а Господь у відповідь простив її гріхи, очистив і преобразив душу. Тобто, вона фактично отримала дар святості за те, що своє зовнішнє богошанування перетворила на внутрішнє.
Цього потрібно вчитися й нам із вами. Щоб ми отримали внутрішнє перетворення, перш за все потрібно здійснювати зовнішнє. От ця жінка зробила начебто дуже просту річ, і навіть фарисей міг це все так само зробити, а може й краще. Але ж не зробив! Хіба було складно привітати дорогого гостя поцілунком? До рече треба розуміти природу такого поцілунку. Сьогодні, якщо хочуть чоловіки привітатися між собою, то потискують один одному руки. У час Спасителя близькі друзі віталися саме поцілунком, а просто знайомі – за руку, як ми зараз. Тому, якщо пригадуєте, зраджуючи Спасителя Юда Іскаріотський саме поцілував Христа – щоб привітати і цим виявити максимальну пошану і приязнь. Отже, Спаситель і докоряє фарисеєві за те, що той не зробив для нього навіть такої дрібниці, яку в дійсності було зробити зовсім не важко. Тим більше, це вимагали відомі правила тогочасного етикету. Якщо кличеш до себе дорогого гостя, то його належить правильно зустріти.
Так само й ми, якщо хочемо зустріти Господа, то Йому недостатньо сказати просто: «Господи, прийди, я чекаю». Для цього потрібно готуватися та виконувати певні умови. Наприклад, для участі в святих Таїнствах Сповіді та Причастя ми особливим чином готуємося – читаємо певні молитовні правила – особливим чином складені збірки молитов. Але разом із цим потрібно примиритися з ближнім, освятити себе добрими справами та постом. Треба робити все можливе, щоб наше серце, наша душа були готовими відчути та прийняти в себе Бога. Бо мало закликати! От Він прийшов до фарисея, і що з того? Хіба йому щось дало те, що до нього в гості прийшов Сам Бог у плоті? Ні, нічого. Тільки суд і осуд. Спаситель каже, що фарисей, як господар дому не зробив навіть того, що зробила випадкова жінка-блудниця. Вона не пожалкувала догоцінного мира, та не перестає цілувати не щоки, але й ноги! Цей євангельський фрагмент наголошує, що до святих Таїнств потрібно належним чином готуватися.
Зрештою, ми повинні готуватися до кожного свого богослужіння, бо ми приходимо до храму не так, як приходимо до театру, просто подивитися виставу. На жаль, чимало людей приходять до храму не заради богоспілкування, але для того, щоб стати там пасивними спостерігачами. Правда, вони можуть щось собі співати чи поправити свічку, але не тому, що це для них має значення, але просто від нудьги – щоб час швидше минув. Звісно, ніякої користі від такого відвідування церкви люди не отримують, бо по-суті таке дозвілля мало чим відрізняється від відвідування якогось кінозалу чи цирку. Хоча тіло перебуває в храмі, але думки можуть літати Бог зна де по всьому світу! Якщо ж ти не чекав служби, не прагнув її так, як прагне напитися холодної води втомлений довгою дорогою паломник, не готувався, не прагнув всім серцем до зустрічі з Христом, то й богослужіння для тебе пройде на такому ж невисокому рівні.
Я щиро дякую всім вам за те, що ми зібралися сьогодні, хоча й не в такій кількості, як ми вчора планували. Але нічого. Господь бачить нас, нашу віру, нашу любов, і ми впевнені в тому, що так само, як Він колись прийняв жертву бідної вдови, так він приймає і нашу з вами жертву нині. А що ж вона дала Богу? Вона віддала все, що мала – дві лепти. Дві найменші монети, які майже нічого не були варті в людей, але виявилися безцінними в очах Божих. Цінними настільки, що де б не проповідувалася Євангелія, усюди люди згадують про цю бідну вдову та її подвиг. Подумайте про те, що ці дві лепти – це не дві тисячі євро, а дві копійки, яких на дорозі мало б хто підняв. Ми теж даємо на церкву в міру своїх сил. Але вдова кидала в скарбничку не лише останнє, що в неї було, але й настільки щиро та смиренно, що Сам Господь похвалив її перед усіма людьми. Він вирізнив цю жертву так, як не вирізняв, напевне, жодну іншу людську жертву, про які ми читаємо у Святому Писанні. Хоча в Біблії неодноразово згадується про те, як люди складали свої пожертви Богу.
Знаєте, дуже легко віддавати Богу десятину знаючи, що 90% у тебе ще залишається. Тому, в новозавітній час правило буквального дотримання десятини більше не діє. Хоч цю заповідь і не було відмінено, рівень стосунків між Богом та людиною змінився, що й призвело до зміни багатьох зовнішніх законів. Він каже: «Сину, дай мені своє серце». Він хоче, щоб ми не просто від нього «відкуплялися» грошима, але мали з нами значно глибший зв’язок. От як нині часто батьки думають, що чим дорожчий подарунок вони зроблять своїм дітям, тим кращими батьками вони будуть, тим кращі стосунки вони будуть з ними мати. Але це не так. Із дітьми потрібно говорити, займатися всіма справами, розмовляти про все, що їх цікавить. Бути з ними постійно: і в радощах, і в горі. Так само й Господь хоче, щоб ми не відкуплялися від нього грошима, але любили Його, як рідні діти. Є люди, які дають великі суми грошей на храм саме для того, щоб відкупитися від своїх беззаконь. Не покаятися, а саме відкупитися!
У багатьох Церквах світу є неписане правило не брати від незнайомих людей великі суми грошей. Це означає, що людина або отримала їх нечесним шляхом, або намагається таким чином загладити якийсь свій великий гріх і вірить, що це в храмі можна зробити так само просто, як у супермаркеті вибрати товар і заплатити за нього певну суму. За гріхи не можна розрахуватися кредиткою! Ті люди, які мали б взяти ці гроші, на таке кажуть, що без покаяння людини її гроші нічого не варті. Вони, як і тридцять срібняків Юди, будуть тільки йому на погибель. А тому, відмовляються брати гроші невідомого походження, щоб самим не стати співучасниками того гріха. Коли ми даємо гроші на храм, це означає, що ми ділимося з усією Церквою своїм досвідом – і праведним, і не праведним.
Господь не вимагає від нас щодня подвигів. Він хоче, щоб ми чинили хоча б малі справи, але робили постійно та не зневірялися. Є речі, які ми можемо робити, а є ті, які нам не під силу. Тому, Господь каже, що раз є те, що ми можемо зробити, значить потрібно робити! Можеш прийти до храму? Йди! Ніхто з інших людей не знає про це точно. Які в тебе обставини: чи ти дійсно можеш прийти чи не можеш, чи ти дійсно хворий чи хвора, чи ти дійсно маєш такі важливі справи, що аж ніяк не можна вибрати церкву та навіть дві години не можеш присвятити Богу. Але Бог це знає! І не лише сьогодні, але й у будь-який час Він знає чи ми виправдовуємося самі перед собою, чи кажемо правду перед лицем власних обставин.
Я щиро вам дякую за спільну молитву. Від вашої присутності велич нашого свята ще більше помножилася! Зверніть увагу, що сьогодні всі знають, що свої іменини святкують усі Ольги світу. Але що з того знання, якщо це свято вони будуть зустрічати не молитвою, а всіма можливими безбожними способами. Будуть їсти, пити, веселитися, дарувати подарунки, але до храму не прийдуть все одно! Але самій Ользі, що дивиться на це все з Небес це не приємно, а може й гидко! Я впевнений, що гидко! Їй гидко, що люди роблять земні бенкети, але не приходять до справжньої Трапези Господньої, яка звершується на престолі. Всі це знають, бо це не настільки висока арифметика, щоб була людям недоступною. Але живуть вони все одно так, як хочуть жити. Як казав Господь: нехай праведник більше освячується, а грішник – ще більше грішить. Життя кожному дається саме як вільний вибір. У нас були рівні можливості, але ми з вами тут, а вони там. Дякую вам за ваш правильний вибір. Ангела охоронця! Свята рівноапостольна княгине Ольго, моли Бога за нас грішних! // 24 липня 2014 року.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.