10 зауважень священика для тих, хто хоче добре сповідатися

У своїх попередніх розмовах ми вже неодноразово торкалися питань теорії та практики звершення святих Таїнств, зокрема й Таїнства Покаяння (Сповіді). Майже завжди ми акцентували свою увагу на тому, що духовне життя – багатогранне та не може поміститися в жодні рамки, складені стороннім спостерігачем. Навіть найповніший наш текст завжди буде залишатися недосконалим, а чимало нюансів недоказаними, нерозглянутими повно, так, як це належало б з уваги на важливість справи. Саме тому, час від часу ми повертаємося до таких важливих і актуальних тем, прагнучи поглянути на них у іншому світлі, з іншого кута. Сьогодні ми продовжуємо говорити про Таїнство примирення з Богом – Покаяння. Чимало людей мають помилкове уявлення про це священнодійство, а тому, не тільки не спасають свої душі з його допомогою, а навпаки, – не правильно розуміючи його суті, ще більше шкодять собі. Ці ліки слід приймати не від «вітру своєї голови», а винятково в дусі вчення Православної Церкви, під наглядом духівника. Сповідь це надзвичайно сильні ліки, які можуть не тільки врятувати душу, але ще більше нашкодити їй.


1. Існує безліч причин того, що ваша Сповідь буде недійсною в очах Божих. Ви можете вранці прокинутися, прочитати молитви, прийти до храму, схилити голову перед священиком, про щось порозмовляти з ним кілька хвилин. Але навіть це, не буде свідчити, що ви того дня сповідалися. Ніщо зовнішнє не може свідчити про я к і с  т ь  вашої сповіді. На жаль, чимало людей нашого часу, подібно фарисеям, намагаючись виконати зовнішні обряди та традиції забувають про ключову умову прощення гріхів – щиросердний жаль, скорботу, гидування своїми помилковими та нерозумними вчинками. То ж якщо ви більше турбуєтеся тим, аби виконати певні зовнішні умови, навіть не намагаючись заглянути до свого серця – ваша сповідь не може бути дійсною.

2. Уважність до власних стосунків із Богом, благоговіння та страх Господній, повинні навчити нас того, що негідна Сповідь не тільки не позбавляє нас гріхів, але додає нові, ще більш значні та небезпечні гріхи та рани на нашій душі. У своєму напутті духівник звертаючись до розкаюваного, серед іншого читає й такі слова:

«Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив (вчинила) ти, щоб дістати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і образ Його, Євангеліє і Хрест перед нами, а я лише свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо затаїв би (затаїла б) від мене, подвійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов (прийшла) до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним (не вилікуваною).

Знаючи нашу схильність до гріхів і маловірство, свята Церква устами духівника з самого початку попереджує нас відкинути бісівський сором, страх, чи інші причини, які можуть пошкодити нам примиритися зі Спасителем. Тому, ще задовго до самої події Сповіді, людина повинна добре все проаналізувати та продумати. Якщо хтось відчуває, що в нього є сором, страх чи маловірство, йому слід ще перед самим Таїнством зустрітися зі священиком, щоб обговорити всі ці речі.(Бісівський сором це коли людина не соромиться грішити, а соромиться каятися). Нагадаю, що Сповідь – це не психологічна консультація, я покаяння людини перед Богом за вчинені гріхи. Нічого стороннього в розмові між пастирем і каянником лунати не повинно: для цього є інший час і нагоди. Нерідко, людина зустрівшись зі священиком під час Таїнства говорить з ним і провокує розмови про все на світі, про різних людей та явища, тільки б не говорити про власні гріхи. Така «Сповідь», безперечно, може вважатися сумнівною, а головне – духовної користі в ній небагато. Сповідь і прощення там, де людину болять гріхи і вона хоче їх терміново вилікувати. Все інше – зайве.

"Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого від мене.."
“Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого”

3. Згідно вчення Церкви та логіки святого Таїнства Покаяння, священик не суддя, а лише свідок вашого покаяння. Він не судить людину, а завжди є на її боці. Цього не розуміє, на жаль, велика кількість людей, які хоч і підходять сповідатися, але з самого початку налаштовані вороже до духівника, і в розмові або «нападають» самі, або захищаються та виправдовуються. Помилкою є як перше, так і друге. Священик – це ваш люблячий духовний батько, який разом із вами прийшов до цієї духовної лікарні для того, щоб визначити ваші хвороби та підібрати найбільш ефективні для вас ліки. І так само, як безглуздо пацієнтам перед лікарями приховувати симптоми своєї хвороби, так м’яко кажучи, нерозумно є приховувати свої грішні вчинки через сором чи страх, що він про вас подумає. Якщо ви будете виправдувати свій гріх чи приховувати їх, він це обов’язково побачить і подумає, що ви не тільки духовно захворіли, але у своєму безумстві вперто не бажаєте лікуватися. Якщо ж в навпаки – відверто, прямо розкажете про свої вчинки, серце кожного священика наповниться радістю від того, що блудний син чи донька нарешті повернулася до Отчого Дому, загубилася колись, а тепер знайшлася, була мертвою, а тепер знову ожила (Лк.15:32).

4. Людина, яка має можливість та всі необхідні умови для Божого прощення, але  сама не прагне його отримати – цим самим ще більше помножує свої гріхи та погіршує свій фактичний духовний стан. Згадана вже нами раніше молитва священика прямо каже, що недостойна Сповідь не очищує душу, а додає  «подвійний гріх». Тому, чимало людей, які безумно приступають до Сповіді не через внутрішні, а через зовнішні банальні причини – фактично приходять до Церкви по нові гріхи. Особливо це стосується людей, які сповідаються один раз на рік, переважно перед Великоднем, переважно т.зв. “загальною сповіддю”. У наш час немає потреби сповідатися саме таким способом. Навіть солдати на фронті нині мають капеланів, щоб висповідатися звичним чином перед відповідальною битвою. І якщо вже солдати можуть зробити це, то людям у мирних умовах, приступити до Покаяння заважають лише біси, які живуть у них. Я часто повторюю, що рішення про те, йти чи не йти вам на богослужіння до храму приймаєте не ви, а ті сили що живуть у нас. І вже тим більше, це стосується найбільш важливої та сильної сторони нашого духовного життя – святих Таїнств Сповіді та Причастя. З якогось моменту це вже не людина не хоче сповідатися, а злі сили її не пускають ні до Сповіді, ні навіть до храму. А навіть якщо ця людина й піде до церкви, то злі сили будуть її спокушати неуважністю, самовиправданням, гординею, осудом чи іншими пристрастями. Годі говорити, що біси не хочуть, щоб людина добре та щиро сповідалася. Бо щира сповідь – це смерть бісів. Тому, вони робитимуть все, аби тільки ми не стали справжніми християнами, вдовольняючись лише цією назвою. Існує думка, що раз хтось пішов до церкви – вже християнин. Пішов до сповіді – отримав прощення. Пішов до Причастя – з’єднався з Богом. Це все велике заблудження. Дієвість Таїнств на душу людини залежіть від її внутрішнього стану, смирення, покаяння, визання себе грішником.

Безумовно, Сповідь повинна бути регулярною. Якщо людина сповідається лише кілька разів у році (чи тим більше 1 раз перед Пасхою), це означає, що гріхи перестали її боліти. В ідеалі, християнин страждає від тягаря гріхів, які не в силах носити на собі довше, ніж найближче недільне чи святкове богослужіння. Маємо кілька обов’язкових Сповідей впродовж року, та кілька ситуативних. Обов’язкові – в дні багатоденних постів, іменин, при хворобах. «Ситуативні» – які з’являються в конкретних умовах нашого життя: після великих спокус і падінь, немочей і просто потреби в примиренні з Богом. Якщо цього немає час ставити питання, чи ми взагалі християни.


Навіщо та як потрібно сповідатися? ♫ – цей текст можна прочитати і послухати


5. Те, що ви не відчуваєте за собою гріхів або не бачите потреби в Сповіді перед священиком і Богом, зовсім не говорить про те, що у вас гріхів немає. Швидше за все, ви не бачите цих гріхів лише тому, що ви вже зрослися з ними і вони вже стали частиною вашої природи. Вони стали вами, а ви – ними. А для того, щоб побачити предмет, нам спочатку слід відділитися від нього, відійти трохи далі Ми навіть вух своїх  не бачимо не тому, що в нас їх немає, а тому, що вони розміщенні не дуже зручно для того, щоб їх розглядати без допомоги дзеркала. Таким «духовним дзеркалом» для християн є Святе Писання та вчення Церкви. У цьому сенсі, навіть уже немає великого значення, чи ми бачимо за собою гріхи чи ні. Має значення інше: чи прагнемо ми до святості та особистих стосунків із Богом. Як відомо, чим більшими ми грішниками є, тим менше гріхів у собі бачимо. Тому, приступаючи до Сповіді, найперше маємо відчувати бажання примиритися з Богом та Церквою та визнати свою добровільну недосконалість. Ми визнаємо те, що добровільно робимо чимало грішних, поганих, безумних вчинків і готові нести за них відповідальність і виправлятися.

6. Чимало людей вважають таку Сповідь дійсною, при якій вони назвуть священику максимальну кількість гріхів. Звісно, дуже важливо приходити до аналою з продуманою наперед темою для розмови. Однак, треба згадати про дві важливі речі. Всю кількість наших гріхів нереально згадати: для цього треба буде таку саму кількість років, як ми вже прожили. З іншого боку, як ми вже говорили, ми не здатні побачити в собі неймовірну кількість пристрастей і пороків, бо вони вже зрослися з нами. Вони для нас не є чимось стороннім, а вже своїм та рідним. Внутрішньо ми дійсно не розуміємо, що чимало наших, цілком конкретних вчинків, намірів, думок і слів можуть бути для нас особисто смертними гріхами. Для багатьох із нас гріхи це винятково ті речі, про які пише в 10 Заповідях і не більше. Звісно, що це не так. У кожного з нас своє власне пекло.

Бути слухняним Богу - це слухати, любити та поважати свого пастиря
Бути слухняним Богу – це слухати поради, любити та поважати свого пастиря

7. Оскільки святе Таїнство Покаяння є однією з найважливіших речей у житті християнина, воно вимагає від кожного з нас ретельної підготовки. Недостатня підготовка свідчить про нашу неготовність сприйняти Таїнство, та прирікає кожну людину на прийняття Таїнства не на спасіння душі, а на суд і вічний осуд (1Кор.11:29). Оскільки Сповідь впливає на всі аспекти нашої природи: на дух, душу та тіло, ми повинні на кожному з цих рівнів належно підготуватися, перш ніж наважимося схилити голову під єпитрахиль священика.

8. На духовному рівні християнину належить підготуватися до Сповіді молитвою (читанням правила до св.Сповіді), участю в храмових богослужіннях, постом і милостинею. На душевному рівні, перш ніж прийти до духівника, ми маємо примиритися з усіма людьми, яких ми образили, простити тим, хто завдавав нам прикрощів, попросити прощення в тих, кого ми засмучували своєю поведінкою. На тілесному рівні, насамперед, маємо зробити все, щоб компенсувати людям причинене їм зло. Вкрав щось у людини? Поверни їй украдене. Взяв щось, що тобі не належало – постав на місце, не можеш знайти – зроби пожертву, сотвори милостиню священику, церкві, бідним чи безхатченкам. Ви можете допомогти навіть тваринам чи допомагати іншим соціальним проектам. Головне розуміти, що поки твої кишені випалюють чужі гроші чи речі, ти ніколи не спасеш своєї душі. Щоб ти не говорив священику. Як би не бився в груди і не проливав сліз.

9. І ще, важлива річ. Кожен сповідник повинен готуватися до Сповіді, ретельно переглянувши список гріхів, побудований на Старо- та Новозавітних Заповідях. Якщо людина виявила бажання сповідатися, це означає, що вона має про що розповісти священику. Не раз людина просто підійде та мовчить. Звісно, досвідчений духівник знає, як і про що вести мову в такому разі. Тим не менше, подібна ситуація виглядає так, що сам священик повинен уважно розглянути людину та спробувати в г а д а т и , які з гріхів можуть бути притаманні цій людині. Звісно, що це повне безглуздя! Священик не повинен ні вгадувати людських гріхів, ні «витягувати з людини їх кліщами». Якщо людина не має про що говорити – нехай не йде цього разу, а уважно підготується, зокрема інтелектуально, щоб уже наступного разу вона чітко розуміла куди та за чим вона прийшла, а відтак – сповідалася свідомо, а не формально. Як варіант – просто попросити священика допомогти прямо сказавши: «отче, я сповідаюся вперше» («Отче, допоможіть мені посповідатися»).


Якщо вам сподобався цей текст ви можете віддячити мені, поставити лайк чи поширити його.


Сьогодні існує чимало прекрасних релігійних, православних видань, які містять в собі інформацію про зміст, значення та практичні поради стосовно звершення Таїнства Сповіді, а також, містять у собі короткий перелік найбільш поширених гріхів. Це та база та той мінімум, які необхідні людині для свідомого християнського життя.

10. Таїнство Покаяння це таке священнодійство, в якому через священика людина отримує звільнення від тягаря своїх гріхів від Самого Бога. Згадані гріхи реально зникають у вічності, даючи нам можливість навіть після великих падінь знову повернутися до первозданної святості. Однак, щоб таке диво відбулося в нашому житті ми не можемо ставитися до цього формально чи тим більш байдуже. Маємо мучити свою душу від вчинених гріхів, докоряти собі настільки, щоб знову не повертатися до гріхів, як «пес повертається до своєї блювотини» (2 Петра 2:22).

Свята Православна Церква та поставлені Богом служителі вівтаря й надалі будуть робити все, щоб допомогти вам особисто налагодити особисті стосунки з Богом, примиритися з Церквою, ближніми та самим собою. Не легковажте такою можливістю. Усіх тернополян запрошую на наші богослужіння в кафедральному соборі свв.Костянтина та Єлени.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.