Молитви до Богородиці здавна були одними серед найбільш улюблених молитов повсякденного християнського молитовного правила. Багато є молитов і піснепінь до Богородиці, але серед них є одна, яка найбільше полюбилася віруючому люду. Знає її кожен християнин. Навіть той, хто робить лише перші свої кроки в храмі Божому. Ця молитва – «Богородице Діво…», чи як її називають
Спочатку я хотів написати претензійний текст про полярність менталітету західної та східної частини України. Але вирішив цього разу бути простішим, і обмежитися тільки одним прикладом. Дивіться. Коли господиню зі Львова, Тернополя чи Франківська запросять на «баль» ( святкове застілля, вечірку) без чоловіка та дітей, то вона одразу ж намагається хитро дізнатися, чи будуть давати «празникове»
Як існують правила світського етикету та поведінки в товаристві, так, очевидно, повинні існувати певні правила поведінки біля християнських святинь, у православних храмах та в спілкуванні серед віруючими – духовенством і мирянами. Знаючи та дотримуючись цих правил людина зможе більш свідомо та розсудливо вести себе, як на території православного храму, так і поза ним.
Дуже часто люди приходячи до храму очікують, що Бог усіма можливими способами буде віддячувати їм за зовнішнє благочестя ( за піст, молитву, милостиню) та, буквально, “втручатиметься” у їхнє побутове життя. Такі «віруючі» чомусь свято переконані, що Сам Господь, як мінімум – особисто, вирішуватиме для них усі існуючі проблеми, ще по мірі поступлення. На жаль, саме такою для певної категорії людей
19 березня – Хрестопоклінна неділя. Особливість цієї неділі — пісня “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”. Поговоримо про її цікаву історію появи та використання в минулому та тепер.
Навіщо здійснюються освячення помешкань? З давніх-давен християни намагались максимально повно освятити – наповнити Божою благодаттю – своє життя. Звісно, в першу чергу освячували вони себе правильним християнським життям та участю у Святих Таїнствах Церкви. З іншого боку, через молитву та певні зовнішні обряди, вони освячували свої речі, в тому числі житло та предмети побуту. Історики свідчать,
Православна традиція навчає нас не вірити власним переживанням. У певному сенсі, метою Церкви є розбудити, привести до тями, зняти з нас рожеві окуляри та переселити зі світу фантазій в реальний, справжній світ. На час Великого посту вміння тримати себе в руках, котролювати власні думки та емоції – це надзвичайно важлива християнська риса. Власне, тут перед нами постає свого роду
