Відкритий лист керуючого Тернопільською єпархією УПЦ Київського Патріархату Високопреосвященного Нестора (Писика) митрополиту Тернопільському УПЦ Московського Патріархату Сергію (Генсицькому) Владико-митрополите Сергію, улюблений у Христі собрате! Події за сході України красномовно засвідчили, що наша держава та наш багатостраждальний український народ переживають нині, ймовірно, найбільш трагічний період своєї новітньої історії.
Вітаю вас, друзі! Усім чудового та продуктивного початку робочого тижня! Вашій увазі чергова підбірка відповідей на ваші питання, де, серед іншого, я відповідатиму про межі свого марноставства, про неякісне покаяння, про грядущий Вселенський Собор, про політизацію церковних представників, нашу самодостатність, а також про рай і пекло, як одне й те ж саме місце.
Однією з найбільших небезпек т.зв. загальної Сповіді, а також неуважної, поверхневої приватної Сповіді є те, що священик (духівник) не може в повній мірі справедливо дати оцінку внутрішнього стану каянника. Це означає, що на практиці духівники часто допускають до св.Чаші переконливу більшість людей, які приходять до нього, не розібравшись в справжньому внутрішньому налаштуванні людини.
Бесіда в четверту неділю Великого посту – Іоана Ліствичника – виголошена в Свято-Воскресенському соборі м.Тернополя протоієреєм Євгеном Заплетнюком 22 березня 2015 року. Четверта неділя Великого посту завжди присвячена пам’яті великого угодника Божого – святого Іоана Синайсього. Не знаю, чи думав хтось із вас про це раніше…
Сьогодні ми з вами слухали Євангельське читання про те, як Господь наш Ісус Христос подарував зір сліпій від народження людині. Чимало з нас носять окуляри й на власному досвіді знають наскільки погано бути сліпим. Слава Богу, що в повній мірі ми цього не знаємо.
У п’ятницю, 10 квітня 2015 року, з благословення Високопресвященного Нестора, архієпископа Тернопільського, Кременецького та Бучацького, протоієрей Євген Заплетнюк взяв участь у роботі практичного семінару: «Соціально-психологічні аспекти допомоги учасникам бойових дій у зоні АТО, мобілізованих до лав ЗСУ та їх сім’ям», що відбувся на базі Тернопільського національного педагогічного університету ім.
Кожного разу, коли я чую про смерті наших солдатів – я відчуваю фізичний біль, бо знаю, що вони загинули захищаючи мою власну хату від окупантів. У той же час, коли чую та бачу трупи найманців, які приїхали в Україну «порозважатися», «постріляти трохи укрів і бандерівців», у мене немає жодних емоцій.
