Протоієрей Євген Заплетнюк розповідає читачам тернопільського видання “Про те”, як слід сприймає свято, чи то уже сьогодні не свято – 8 Березня.
– Отче, як ви ставитесь до свята «8 березня»?
Говорячи мовою філософів, це свято – позитивний аспект нашої негативної реальності. У більш уважному та прихильному до жінок світі не виникає жодної потреби присвячувати спеціальний день у році жінкам. А відтак, немає нічого дивного, що в наш час фемінізм, чи інші рухи за права жінок, набирають усе більш дивних форм. Всі вони – красномовна ознака відчаю цілком справедливо ображеної жінки, на яку не звертають уваги. А жінка ще з дитинства знає собі ціну! Жінка – це не лише ноги чи груди. Це значно сильніша та тендітніша, ніжніша посудина, ніж ми звикаємо думати. Це вона здатна змусити чоловіка вполювати мамонта, з’їсти заборонений плід у раю, винести сміття або забрати дитину зі школи. Все велике, що зроблене чоловіками – було зроблено якщо не завдяки жінкам, то заради них.
– Ви коли-небудь святкували 8 Березня? Як і коли?
Оскільки 8 березня майже завжди припадає на час Великого посту, то участі в особливих святкуваннях я не приймав і навряд чи прийматиму в майбутньому. Однак, впевнений у тому, що це чудова нагода чоловікам привітати знайомих жінок із днем весни та жіночості. Згадати про них, чи хоча б про себе та своє чоловіче начало. Чому б ні? У гонитві за зовнішнім благополуччям ми перестали помічати навіть найближчих собі людей. Бабусь, матерів, дружин чи доньок. Годі вже говорити про тих жінок, які справили велике враження чи вплив на наше становлення. Родичі, вчителі, сусіди. Здається, це все були жінки! І поки особа чоловічої статі бути мати внутрішню потребу виділити якось жінку, зробити їй приємне, нехай це навіть буде у формі нещасного букетика перемерзлих тюльпанів, він залишатиметься чоловіком. І то не лише для своєї жінки, але й сам для себе. Такі свята дуже важливі з позицій ініціації. У нашій, пострадянській культурі, яка безумовно є багато в чому сюрреалістична, свято в честь жінок повинно існувати, незалежно від форми. Чи це буде 8 березня, чи День матері, чи неділя Жінок-мироносиць. А ще краще – нехай будуть усі разом. І, повторю, напевне, найбільший абсурд таких днів у тому, що чоловікам вони потрібні не менше, ніж жінкам.
– Чому, на вашу думку, навколо 8 березня стільки протилежних думок та емоцій?
Протилежні думки існують тому, що історично це свято мало комуністичне, радянське коріння, а значить нині має «погану» репутацію. За часів тоталітаризму у людей був у користуванні лише обмежений набір дозволених свят. Частина з яких мала замінити всіма улюблені релігійні свята. Цілком ймовірно, тоді Новий рік протиставлявся Різдву, 1-ше травня – Великодню і т.д. Це сьогодні у нас вільно існують одночасно і національні, і державні, і релігійні свята. Для певної частини суспільства порвати з комуністичним минулим означає замінити чи відмінити ті святкування, які були в користуванні раніше. Особисто я б не надто переймався всім цим. Цей день нині не має жодного стосунку ні до Клари Цеткін, ні до повстання повій, які вимагали для себе підвищення заробітної плати. А якщо хто не знає, то навіть заснування Дня Матері – це постанова конгресу США 1914 року, яке для українців не має ніякого стосунку. Це просто чудова нагода використати цей день як нагоду зробити щось приємне людині, яка тобі не байдужа. Навіщо все ускладнювати? Бджілка завжди буде шукати мед, де б вона не літала. А от муха в тих самих умовах буде шукати щось зовсім інше. Не будьте мухою. Будьте бджілкою.
– Хто більше нині противиться цьому святу, яке відмінили – жінки чи чоловіки?
Чим більш нещасною є людина, тим більше вона заздрить чужому щастю. У психології є чимало критеріїв, за якими, скажімо так, можна визначити ступінь людської нормальності. Психічно здорова людина має потребу, бажання дарувати та приймати подарунки. Людина з проблемами робить це з величезною неохотою чи стражданнями. Вона не вміє ні дарувати, ні приймати подарунки. І тому, не любить навіть власні Дні народження, боїться та уникає їх. Ви ніколи не вгадаєте з подарунком таким людям, бо «таку кофтинку вона вже має, тільки синю», «цю книжку вона вже читала», а такі «сережки їй ніколи не подобалися». Очевидно, справа не в кофтинці, ні в книжці, і навіть не в сережках. Проблеми в голові тієї людини. Саме ці, вічно незадоволені всім люди, постійно обурюються надто голосним коханням за стіною, поцілунками молодих людей у парку, чи навіть «днем Святого Валентина». Їм усе не так лише тому, що вони не вміють любити, а через це їх ніхто не любить. Щаслива людина хоче ощасливити інших, а закомплексована, скута та закрита особа, яка ненавидить навіть себе, тим більше ненавидітиме весь світ. Він, бачите, дозволив собі веселитися, не запитавши дозволу.
– Гадаєте, що тепер 8-го березня не даруватимуть жінкам квітів?
Справа ж не лише у квітах. Справа в тому, що ми не помічаємо та не хочемо помічати величезний пласт тієї тихої, але неймовірно важкої роботи, яку роблять для нас і наших дітей жінки. Українцям щотижня показують по телевізору «Хату на тата», а вони все одно нічого не вчаться. Це не лише пусте розважальне шоу. Це картина реального життя мільйонів реальних родин. Чоловіки мають на руках носити своїх дружин, а в нас навпаки – стабільно висока статистика домашнього насильства. А алкоголік у родині – це хіба не горе для дружини? Чи багато ви знаєте чоловіків, які вчать уроки зі своїми дітьми? Жінкам потрібна допомога, підтримка, заохочення та схвалення, а не квіточки раз у рік. Біда лише в тому, що жінки обділені всім цим, погоджуються хоча б на квіточки, та ще й відчувають від цього себе неймовірно щасливими. Виглядає так, що в жінок часто проблеми не стільки з чоловіками, як з самооцінкою та почуттям власної гідності.
– Чому у реальності у житті багатьох жінок нема обставин «8 березня» щодня?
Тому, що перед ними ніколи таких перспектив і не показували. Мільйони наших людей навіть не знають, що щоденне щастя може існувати. А оскільки не знають, то й не шукають. У них є цілком конкретні, очевидні та меркантильні цілі: одружитися, народити, вивчити, розлучитися, знайти другого чоловіка, знайти хоча б трохи спокійну роботу, виїхати на заробітки чи наскладати трохи грошей на старість. Все життя не життя, а гонитва за міражами, естафета від одного айфону до іншого. Із самого дитинства не тільки жінок, але й чоловіків «заземляють» – вчать жити лише в парадигмі земних, тварних цінностей. Мови про те, що людина повинна бути при цьому ще й щасливою ніхто ніколи не веде. Ми взагалі народ мучеників і мазохістів. Для нас відчуття щастя – це щось потойбічне, реальне тільки після смерті. Нас вчать, що навіть коли «будеш сміятися в п’ятницю, то в неділю будеш плакати». І ці неписані заборони передаються від покоління в покоління, але не тільки передаються, а ще й впливають на нашу поведінку та живуть у наших головах. Ми забороняємо собі щастя. Але щоб воно було, його треба будувати. Це як з виборами. Чимало українців думали, що на наступний день після виборів у них стане європейське життя. Коли такого не сталося, вони продовжують шукати винних замість того, щоб працювати кожен на своєму місці. Так, дуже важливо будувати з стосунки з правильними людьми. Але щастя не в інших людях, і не в речах. А в нашій адекватній співпраці з ними. Щоб Україна стала Європою нам не третій Майдан треба, а перестати давати і брати хабарі, красти чи домовлятися по знайомству, як уникати закону.“
“Жінка повинна бути крихкою вазою, а не чавунною каструлею…” – читайте початок розмови.
– Одна людина сказала: «Нема такого чоловіка, який не хотів би принизити жінку». Тепер думаю – невже це дійсно так?
Це дійсно так, коли сам чоловік був колись принижений – спочатку мамою, в родині, потім у школі, університеті чи власною жінкою. Перед здоровою людиною таке питання не стоїть. Лише для хворих осіб власні комплекси можна долати лише ціною приниження інших. Для здорових людей важливо навпаки – оточувати себе лише кращим та збільшувати для себе якість того, що в тебе є. Одягати кращі костюми, носити якісну білизну, користуватися дорогими парфумами, і тим більше – мати біля себе лиш найкращу жінку. Якщо я критикую і принижую свою жінку, то я критикую та принижую свій вибір, отже й сам себе. Бачили очі, що вибирали.
– Чим вас розчаровують жінки, а чим чоловіки?
Усі ми люди. Кожен із нас може помилятися та виправлятися. Як християнин, я доволі терпляче ставлюся до чужих вад, бо знаю по собі, як це боляче бути грішником. У ставленні до людей із самого початку намагаюся «не зачаровуватися, аби потім не розчаровуватися». І, звісно, я не живу за принципом «всі баби повії, а всі мужики – козли». Навпаки! Я ще й намагаюся всіляко боротися з таким, доволі популярним у народі переконанням. Кожна людина може помилися, впасти, зробити щось не те, чи не так. Але й може встати, обтруситися, виправитися та йти далі, більше ніколи не повторюючи своїх помилок. Диявол хоче, щоб ми ототожнювалися з нашими гріхами, він знову й знову хоче повертати нас на місце злочину, пригадуючи минуле, навіть якщо ти ним давно не живеш. Бог навпаки – хоче, щоб ми відсікали від себе гріх та йшли далі. Якщо хтось робить мені прикрість, це теж означає, що він помиляється. Така людина може й не розуміти свого справжнього стану, від чого мучиться та страждає. І я б дуже хотів допомогти таким людям усім, чим лиш зможу. Все ж, найбільші вимоги в мене не до абстрактних жінок і чоловіків, а до самого себе. Зауважте, найбільше вас критикують та намагаються принизити саме ті люди, на яких немає де проби ставити. Це не випадково. Це тому, що такі люди втрачають будь-який зв’язок із реальністю. Вони переконані, що єдиний спосіб показатися в кращому світлі – принизити чи висміяти іншого. На щастя, це не діє. Воно просто показує чужу злобу та закомплексованість.
– Жінки у спілкуванні вас чогось вчать?
Кожна людина, яку ми зустрічаємо в житті, чогось нас вчить. Різниця лише в тому, що одні вчать нас того, якими ми повинні бути, до чого маємо прагнути, а інші навпаки – чого маємо уникати, боятися та всіляко сторонитися. У руслі нашої розмови про жінок хотів би ще раз нагадати, що дівоцтво, цнотливість – це не просто медичні, гінекологічні терміни. Це богословські поняття, які визначають цілісність нашої природи. Щастя людини можливе лише коли ця людина духовно та психологічно зріла, здорова та цілісна. Яка розуміє справжні цінності та прагне їх здобувати. І, знаєте, не треба бути великим прозорливцем щоб бачити, як швидко ми втрачаємо нашу молодь. Колись про це можна були лише здогадуватися, а нині достатньо відкрити соціальні мережі, щоб мати незаперечні докази цього. Те, чого колись соромилися та прикривали, нині навпаки випинають і хваляться. Звичайно, я не ханжа, і цілком розумію, що часи змінюються. Все ж, бути на повідку в моди та трендів – це ознака слабкої людини, невпевненого в собі сірого конформіста. Бог приготував нам щось значно краще за роль «сірої мишки», яка готова віддавати саму себе лише для того, щоб її прийняло суспільство.
– Як гадаєте, у чому щасливі тернопільські жінки? Чи українські…
Таємниця щастя, насправді, не є таємницею. Щастя не залежить від зовнішніх обставин. Де б ти не жив: у Березовиці, Великий Бірках, на Бора-Бора чи в Беверлі Хілс 90210. Все в твоїй голові та серці. Можна все життя прожити щасливо в рідних Микулинцях, і кожного разу подорожуючи по світу міркувати так: « Здається, тут непогано, чистенько так, їжа смачна і вода чиста, але все одно хочеться додому, до друзів, родини…». Щастя людини це чисте сумління, добрі стосунки з Богом, із самим собою та іншими. Я знаю безліч нещасливих і надзвичайно багатих родин, але знаю також і такі сім’ї, де всі її члени люблять один одного, а ввечері після роботи збираються разом «шикуючи» смаженою картоплею з квашеними помідорами. А як на рахунок чоловіка, який турботливо купляє своїй дружині «Мівіну»? Я бачив таке. Це було надзвичайно мило!
Якщо вам сподобався текст, ви можете підтримати проект гривнею, репостом чи лайком. [fb_button]
– А в чому – нещасні?
Ми вже згадували про це. Жінки надто часто переймаються речами, які з погляду чоловіків узагалі не суттєві. Скільки грошей жінки витрачають на дизайн нігтів, виправлення форми брів або густини вій. Повірте, для чоловіка все одно наскільки потужний у вас об’єм вій, – 4D чи 12D. Якщо ви будете виїдати його мозок чайною ложечкою, постійно докоряючи принижучи, шантажуючи чи постійно щось вимагаючи, він все одно вас покине. Навіть дуже терплячим чоловікам колись таке набридає. Треба пам’ятати, що це брови для чоловіка, а не чоловік для ваших бровей. Здається, дуже багато жінок і дівчат про це не хочуть думати. А це ж так просто! Шлюб, стосунки – це взаємний обмін щастям, а не амбіціями. Звичайно, загублену річ простіше всього шукати біля світильника. Правда життя каже нам шукати загублене не там де простіше шукати, а там де ми щось могли загубити.
– Ви багато читаєте. Чи є книжка про жінку чи про стосунки двох, яку читали 5-10 разів чи більше? Чому? Те ж питання – про кінофільм.
Правду кажучи я майже не читаю любовних романів чи чогось такого. Наразі мені шкода часу десять разів читати одну й ту саму книжку, коли в рідері на мене чекає півтора тисячі нових книг. Сфера моїх інтересів, у тому числі й професійних, більш серйозні видання. Радити щось із прочитаного – марна справа. До всякої книжки ми маємо морально, інтелектуально чи психологічно визріти. Книга може бути суперпопулярною у світі, а особисто тебе вона може ніяк не зачіпати. Із книжок, які можна тепер купити, міг би порадити що завгодно від «Мистецтва любові» Фромма до Антонія Сурожського, від Стіва Харві до Джона Грея, від Геррі Чепмена до Діка Свааба з його чудовою книжкою «Ми це наш мозок». Нині безліч неймовірно цікавої та корисної літератури, яка відкриває людям раніше непомічені аспекти їх життя та природи. Звичайно, в читанні є свої небезпеки. Ми ризикуємо надто сильно зануритися у літературний, доволі віртуальний світ, часто ігноруючи реальність. Чимало авторів не християни, і важко розуміють речі, які для нас складають серцевину наших цінностей та очікувань. Тим не менше, книги – це те, що робить нас кращими, тому не покидайте читання. А фільми? Вибачте, я в цьому не спеціаліст. Ну, можу ж я чогось не знати! )
– Привітаєте жінок з цим днем?
Чому б і ні? Давайте одразу тут всіх і привітаю 🙂
Всі люди хочуть щастя. Але не всі можуть визнати, що синонімом слова щастя є слово любов. Але всі люди хочуть любові. І навіть ті, в кого вона вже, є хочуть її ще більше. Тому, вітаючи нашу слабку та сильну, красиву та підступну, добру та категоричну, і безперечно, кращу половину людства, хотілося б побажати їм саме цього. Нехай ніякі проблеми не зможуть украсти у вас вашого щастя. Любіть і будьте коханими. Найперше, нехай у вас буде любов до Бога. Це той фундамент і орієнтир, який наповнює змістом наше життя. По-друге, любіть і поважайте самі себе. Не соромтесь себе, не порівнюйте ні з ким, ваше життя це не вічні олімпійські ігри. Вам не треба постійно зароблять собі бали, сперечаючись із подругами хто крутіший. Не будьте чиєюсь копією, коли ви вже безцінний оригінал. Тільки коли ви навчитеся приймати та любити самі себе, вас будуть примати та любити інші. І, звичайно ж, всім бажаю добрих стосунків із коханими, представниками нашої, вусатої статі. По своїй природі чоловіки часто грубі, «неотесані», незграбні. Особливо в справах романтики та любові. Чимало з нас люблять своїх дружин, але не можуть це сказати на зрозумілій жінкам мові. Тому, нехай у вашій любові буде більше поблажливості до нас, як до малих дітей. Але сильно панькатися з нами не потрібно, бо є велика спокуса в балуваних чоловіків і дійсно перетворитися на капризну дитину. А якщо у вас поки нікого немає – не сумуйте. У багатьох випадках краще бути одній, ніж з людиною, яка роками з величезною насолодою п’є твою кров. І, як би ви особисто не ставилися до 8 березня, нехай цей день стане для всіх нас ще однією нагодою подумати про щоденний жіночий подвиг. І начхати на Клару Цеткін. Згадайте про рідних жінок, які перуть вам шкарпетки і миють після вас брудну ванну ! Дякую за розмову! Зі святом усіх, хто святкує! )
Спілкувалася Наталія Лазука,
редактор видання Про те.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.