Проповідь на свято Благовіщення

Неначе озерце зі свіжою холодною водою Церква Христова ставить для нас посередині святої Чотиридесятниці, на нашому шляху подвижницького життя, на шляху боротьби з власними гріхами та пристрастями, радість Благовіщення, – великого двунадесятого свята, одного з найбільших дванадцяти свят у році.

Звичайно, поділ на великі та малі свята доволі умовний. Вся система церковних православних свят, увесь наш церковний рік, настільки тісно пов’язаний між собою, що навряд чи правильно говорити, що якесь одне свято більше від другого. Всі вони важливі, а кожен із них має свою ціль та мету та своє значення в справі нашого спасіння. Люди частого цього не розуміють, і не раз запитують священика: що можна в певне свято робити, а що не можна, і наскільки великим гріхом буде в цей день працювати. От кажуть у народі, що на Благовіщення навіть пташка не в’є гнізда. Таким чином наш народ вирізняє особливо цей день у всьому календарі. А про те, чим саме він особливий я б і хотів з вами поговорити.

Діва Марія, будучи праведною, чистою та непорочною дівчиною, досягла таких вершин богопізнання, що Господь визначив із усіх людей на землі, які тут будь-коли жили: і до того, і після того. Виявилося, що лише одна-єдина дівчинка виявилася гідною, щоб стати Матір’ю нашого Господа. Якби не Вона та не Її добра воля, не Її бажання допомогти нам і прийняти участь у справі нашого спасіння, людство й дотепер було б під тягарем гріха та смерті.

Іноді люди навіть думають, що якби не було б Марії, то для виконання Її місії знайшовся б хтось інший. Але правда полягає в тому, що Діва Марія була настільки унікальною в своєму житті власною непорочністю, святістю та чистотою, що такої людини в цьому світі не було, немає та бути не може.

Саме від того, чи погодиться Вона народити нам Спасителя, саме від Її слів: «ось я раба Господня, нехай буде зі мною за словом Твоїм» залежало наше з вами спасіння. Саме тому в своїх молитвах до Пресвятої Діви Марії кажемо: «Пресвятая Богородице, спаси нас!», у той час, як до інших святих молимося «Святий Отче, моли Бога за нас!». Чому так? Тому, що тепер нам відомо, що Діва Марія в певному сенсі стає співучасницею нашого з вами спасіння. Якби вона не сказала своє тихеньке «так» Богу, людство й далі йшло би до пекла. А разом із людством – кожен із нас тут присутній.

Нині ми згадуємо дивну подію, коли до цієї маленької дівчинки з’явився ангел Господній і провістив Їй вістку: що за Її молитви, за Її праведність, за чисте та святе життя Господь сподобить Її стати Матір’ю Всевишнього. Але цей вибір був не насильним тягарем, але можливістю, потенціалом, даром. Звісно, Вона могла або прийняти його, або відмовитися. Тому нині і здійснюється ця таїна нашого спасіння, коли Маріам погоджується на цей хрест, кажучи: «я раба Господа».

Сьогодні ми згадуємо не просто історію, коли Ангел Господній завітав до Діви Марії, але разом із цим згадуємо той момент, коли відбулося зачаття во плоті Господа нашого Ісуса Христа. Подумаймо про це! Чому саме нині ми згадуємо про цю подію? А тому, що саме через дев’ять місяців народиться нам Христос, Спаситель світу! Рівно через дев’ять місяців буде Різдво! Ось, що найголовніше в цьому святі. Ось про що нині треба говорити!
Нині радіємо з того, що Христос уже прийшов на нашу землю та взяв наше тіло. Він ще в утробі материнській. Він ще менше, ніж немовля. Але Він уже тут, щоб звершити наше спасіння!

Нашим завданням нині, дорогі браття та сестри, дати Богу відповідь так само, як це зробила Діва Марія, виявляючи свою готовність бути знаряддям у Його руках. Кожен із нас має задуматися над своїм життям, поміркувати чи все ми робимо правильно. Чи можливо, щось робимо не так? Може когось ображаємо, може не даємо доброго прикладу, може заздримо, обмовляємо, може хочемо чужих грошей, або своїх, але більше за спасіння душі.

Нещодавно в Інтернеті з’явився доволі кумедний список гріхів, який складався більше як із чотириста пунктів. Хтось сів і записав чотириста різних можливостей згрішити. Насправді, їх багато більше. Однак Церква устами досвідчених духівників не радить надто зупинятися над роздумуваннями над способами згрішити. Впевнений, що деякі люди читаючи його навчилися для себе багато нового. Насправді, для нас важливим є щось зовсім інше.

Найперше, коли ми приходимо до Таїнства Сповіді, то маємо знати, що Богу не потрібен наш надто детальний звіт про пророблену роботу. Це більше потрібне нам самим. Важливо перед Богом визнати, що маємо стільки гріхів, що й не можемо перерахувати! Ми є перші з грішників і потребуємо Господнього зцілення. І саме за цим ми приходимо до храму – для зцілення своїх зранених гріхом душ і тіл! Ми не приходимо сюди для того, щоб виконати якийсь незрозумілий древній звичай, хоча правда, чимало людей роблять це лише в силу народних або сімейних традицій.

Маємо знати, що Бог є джерелом нашого життя. Бог є джерелом нашого щастя. Той, хто живе без Бога ніколи не буде мати повноцінного життя та ніколи не буде щасливим. Людина створена богоподібною. А це означає, що людина зможе розкрити себе в повній мірі лише перебуваючи в Господі, приступаючи до святих Таїнств, під час молитви, посту та звершення добрих справ. Якщо людина цього не робить, уникає робити добрі справи коли має можливість, якщо уникає молитви, маючи для цього нагоду, то вона явно грішить та буквально перестає бути людиною.

Ми часто з вами про це говоримо. Людина від тварини відрізняється по своїй природі тим, що в людини є дух, а в тварин його немає. Дух – це той орган, який відповідає на наше спілкування з Богом, це та невидима пуповина, яка зв’язує нас із Ним. Якщо ми цей орган не використовуємо, хоча по природі він є в кожного нас, то це означає не що інше як те, що ми перестаємо бути людьми! Ми перестаємо бути повноцінними, якої б ми при цьому високої думки про себе не мали. Будь-яка тварина живе лише задля задоволення своїх фізичних потреб і більше ні для чого. Їсть, спить, розмножується і так по колу – щодня одне й теж. Але ж людина покликана до вічності! Вона покликана до того, щоб ще тут, за життя на землі, осягнути Царство Боже! Побудувати його в своєму серці.

Якщо людина зробить над собою невелике зусилля та почне щиро молитися, вже незабаром вона помітить, як її життя почне змінюватися якісно. Наскільки ми будемо наближатися до Бога, настільки й будемо ставати повноцінними людьми, а життя наповниться справжнім сенсом.

Часто люди думають, що праведне життя потрібно нам лише для того, щоб отримати за нього нагороду після смерті. Більшість із нас і тепер думають, що рай і пекло ми побачимо лише після того, як помремо. Але святі Отці кажуть зовсім про інше: для віруючої людини, щирої та чесної, для доброго християнина, рай та пекло починаються вже тут, на землі. Присмак раю ми відчуваємо вже від того, що маємо чисте сумління, від того, що сама наша совість нас хвалить за добрі справи. А яка радість буває в людини, яка щиро помолилася, знайшла кілька хвилин для розмови з Богом!

Хіба ми виправдаємося тим, що скажемо: Господи, в мене так було багато справ, що я не мав часу помолитися. А Господь нам відповість, що найкоротша молитва складається всього з двох слів: «Господи помилуй!». Всього два слова. Але маємо кожного разу в добі двадцять чотири години, але не знаходимо й кілька секунд, не те що хвилин або годин, для того, щоб поспілкуватися з Богом. Найстрашнішим є те, що розумом ми це всі дуже добре розуміємо та все це добре знаємо, але коли прийде час молитви ми завжди знаходимо для себе більш важливі справи. Це так ми собі думаємо, що вони важливі.

Але нині ми бачимо інший приклад: Діва Марія отримала відповідь від Бога на свої молитви та покору. Господь увійшов у Її серце та благословив Її. Так само й наше благословення від Бога на нас чекає, але ми не готові його прийняти, бо нам до Нього немає ніякого діла. Ми знаходимо час на будь-які розваги: телевізор, газети, інтернет, друзі, рибалку, телефони, на все що завгодно, лише не на аскезу. Диявол хоче відволікти нас від головної мети нашого життя – від богопізнання. Ми тут живемо лише заради цього.

chinese-christian-painting-061-e1279086285451

Багато людей, та що там казати, більшість із нас живуть заради грошей, земних насолод, прагнуть отримати соціальне становище, вагу в суспільстві, виснажують свої тіла займаючись професійним спортом, витрачають неймовірні сили та гроші для того, щоб зберегти своє тіло «в формі». Але ж треба розуміти, що всі ці речі – дочасні. І навіть наш найкращий лікар одного дня змушений буде сказати: вибач, навіть за неймовірну суму твоїх грошей я тут безсилий. Вибач друже, я не всесильний. І вже тоді людина пригадує собі, що інші в таких випадках ходять до церкви та шукають якогось Бога, який може почути. Тоді вже людина кидається в інші крайнощі – замовляє по сорок служб, ходить по сотнях храмів, витрачає неймовірні суми, для того, щоб хоча б трохи повернути минулий час. Але де ж ти раніше був, дорогий брате та люба сестро?

Невже коли ми радіємо, коли нам добре,а ми відчуваємо себе щасливими, це не є нагодою згадати про Бога? Ні, найчастіше поки нас не заболить, поки ми не почнемо страждати, про Бога думати ми ніяк не хочемо. А Він нас любить і чекає. Чекає кожного разу дає нам нагоди згадати про нього в часи благоденствія – тобто благих, добрих днів.На жаль, ми надто грішні, спорчені та спотворені власним життям і обставинами. Часто слухаємо диявола, то й не помічаємо ні людське, ні Боже добро до нас. Тільки бідами і горем можна нас взяти за живе.

А ще, свято Благовіщення показує нам те, що Господь почув молитви навіть дванадцятилітньої дівчинки! Це ж наскільки в неї була велика віра до Бога та бажання бути почутою! Вона ще з самого малечку молилася! А які в нас діти сьогодні та що вони роблять у дванадцять років?

Я впевнений в тому, що нам треба дуже багато працювати для того, щоб стати добрими батьками своїм дітям. Один із основних принципів православної педагогіки, та й світської теж, надзвичайно простий – діти ніколи не слухають того, що їм говорять батьки чи вчителі. Жодна дитина не навчилася жити по тому зразку, який вона почула від своїх батьків на словах. Але вони завжди роблять те, що самі батьки роблять! Доки ми цього не зрозуміємо, доти наші діти залишатимуться нам непослушними.

Часто дорослі взагалі переконані, що дитина стала нормальною лише тоді, коли позбулася власної волі і почала робити все те, що їй кажуть дорослі. А це невірно. Дитина буде доброю та послушною тоді, коли буде слухати не нас із вами, але Бога, бо ми самі з вами часто помиляємося та не можемо відрізнити чорне від білого, а добро від зла. Тому, наша ціль – привчити дітей до послуху не собі, а Богу. І коли прийде час, коли ми нагадаємо свої дитині: сину, ставай молитися, вона нас справедливо запитає: а чому ти, батько чи мати, не стаєш на коліна разом зі мною?

Саме від таких речей, закладених у дитину з самих перших років і залежить її зростання та повноцінний розвиток. Саме тому, Церква заохочує нас приступати до першого причастя не тоді, коли дитина йде вже до школи, і її за католицьким звичай одягають наче молоду в біле плаття. Православна Церква має зовсім інше розуміння такого дійства. Перший раз дитинка причащається ще будучи в материнському лоні, коли ще вагітна мати причащається Тіла та Крові Господніх, будучи при надії. Ми віримо, що у святої матері народжується свята дитина! Ось, що треба нам знати.

Якщо ми дійсно любимо своїх дітей, то потрібно з самого дитинства закладати в них справжні цінності. Не комп’ютери, не планшети, не гроші! Ми будемо вкладати в майбутнє своїх дітей лише тоді, лише коли будемо підкуватися про їх духовний розвиток. Це батьки повинні змалечку вчити дитину, що все має свої рамки. Скажімо – дитячий піст. Звісно, дітям не можна голодувати, бо вони ростуть, тому для них гастрономічний піст відмінено. Однак, це зовсім не заважає нам вчити своїх дітей відмовлятися від тих речей, які їм зовсім необов’язкові. Хіба їй пошкодить відмова від цукерки? Ні, звичайно. Але вона буде точно знати, що таке святість посту! І коли виросте – ще й своїх дітей буде цього навчати! Якщо вона з дитинства буде приходити до храму в хусточці, то коли виросте не буде цього соромитися! Навчена з малечку вона й дорослою буде молитися вранці та ввечері, а може навіть і перед їжею. В дитинстві закладається шаблон поведінки людини на все життя!

Тому, нехай нинішнє свято стане нам прикладом того, які повинні бути в нас діти – дівчатка й хлопчики. Щоб Господь ще в перших роках їхнього життя побачив у них надію. Діва Марія стала надією для всього людства. Від наших дітей, звісно, цього ніхто не вимагає. Наше завдання так виховати своїх дітей, аби вони стали доброю надією для нас самих і своєї нової сім’ї. Ми ж хочемо, щоб наші діти під кінець нашого життя нами якось опікувалися, нас доглядали, любили та виявляли нам належну пошану, принаймні ту, яку ми заслужили як батьки. Хіба це рідкість, коли батьки просто не знають як, або не мають ніякого бажання виховувати своїх дітей, фактично відмовляються від них? А хіба рідкість коли за це отримують справедливий вирок – таку ж байдужість дітей до них на старість? Не раз можна почути, що одна мама може дати раду собі з десятьма дітьми, але десять дітей не можуть дати ради з однією мамою. Як часто маємо випадки, коли діти між собою сперечаються, чия черга їхати чи телефонувати до матері – ніхто не хоче! А чому так? Бо батьки самі до того привели!

Як би нам не було шкода тих старих і немічних людей сьогодні, треба розуміти що частина провини за такий стан лежить і на них самих! Вони начебто відкуплялися від своїх дітей даючи їм лише гроші, планшети та комп’ютери, але не давали їм основного – віри в себе, уваги та любові! А діти це відчувають! Відчувають, коли ми від них відкупляємося! Тому не дивно, що подорослівши вони будуть розуміти, що з батьками їх зв’язує лише одне – обмін грішми. Поки я малий ти даєш мені, а потім будеш старим – вже я буду тобі давати. Жодної любові при цьому може не бути. Отже, поки ми це розуміємо та маємо можливості щось змінити або виправити в своєму житті, намагаймося все це змінювати. Пам’ятаймо, що час надзвичайно швидкоплинний. Наші діти швидко ростуть, а ми швидко старіємо. Вже дуже скоро ми будемо давати відповідь Богу за прожиті дні. А раз так, то молімося та шукаймо спосіб і нагод, щоб Господь таки почув нашу молитву. Бо, як Він нас почує, якщо ми не молимося?

На час посту ми з вами маємо відмовлятися від речей, які відволікають нас від основного. Часто люди кажуть, що священик зробив полегшення, благословивши на послаблення посту. Він звільнив тебе від обмежень у трапезі, але дозволу цілодобово дивитися телевізор ніхто не давав! За час посту ти хоча б раз відкрила чи відкрив Євангеліє? Катихизис? Житія Святих? У нашому храмі кілька разів на тиждень служаться особливі великопісні богослужіння. Ми постійно запрошуємо вас, не лише в неділі та свята. Приходьте до нас частіше. Приходьте, бо це потрібно не лише нам, священикам, а кожному з людей особисто. Це потрібно нам для повноцінного, нормального християнського життя.
Нехай Боже благословення перебуває разом із усіма нами, а молитва Пресвятої Богородиці, нашої небесної Владичиці, ніколи не покидає нас ні в час нашого смутку, ні в час радості. Амінь.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.