Що вам варто знати про пліткарів і наклепників?

«Трьом людям шкодить наклеп: тому, на кого звели наклеп, тому, хто його слухав, і тому, хто цей наклеп говорив» – писав колись Святитель Василій Великий. Чому ж стільки шкоди від наколепів? Чому люди пліткують і звідки така жадоба поговорити про інших? Про це розповів протоієрей, кандидат богословських наук і письменник Євген Заплетнюк.

- Чому люди пліткують? Звідки така жадоба поговорити про інших?

Жадоба поговорити про інших, як це не дивно, прихована в нелюбові  до себе. Погоджуюсь, це звучить трохи дивно. Але, не поспішайте передчасно робити висновки. Зараз я все спробую роз’яснити. Часто ми намагаємося розуміти певні теми, використовуючи при цьому елементарні причинно-наслідкові закони. При цьому забуваючи, що деякі речі не є настільки очевидними та простими, якими видаються на перший погляд, але приховані від нас десь значно глибше. Саме така історія відбувається з людьми, які люблять пліткувати. Ззовні ми дійсно бачимо, що плітки це свідчення нелюбові людини до свого ближнього, що сприймаємо як безумовний гріх. Однак, якщо поглянути трохи глибше, в душу людську, ми побачимо дещо іншу картину.

Пліткарі та заздрісники – це люди, які через певний негативний досвід, з якогось часу почали усвідомлювати власну аномальність, зрозуміли, що вони в чомусь гірші за інших, недосконалі, відсталі. І от саме для того, щоб компенсувати в людських очах свою нікчемність, вони намагаються будь-яким чином опускати до свого рівня інших людей. Ось, де психологічне коріння цієї, та інших схожих пристрастей. Зазвичай, пліткарі розповсюджують про вас лише погані новини, чи не так?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Що варто знати українським чоловікам про самих себе?

Невпевнені в собі люди не цінують власного життя, не хочуть його, внутрішньо противляться йому. І щоб хоч якось утекти від самого себе, замість свого власного, вони часто надають перевагу життю інших людей. Саме в цьому лежить пояснення і феномену фанатизму (захоплення особистим життям акторів, співаків, спортсменів), і пліткарству, і навіть, професійним захопленням історією, біографіями політиків чи перегляду телесеріалів. Якщо людина десь переходить межі здорових рамок, цікавлячись чужим життям більше ніж власним – вона потенціальний пацієнт психотерапевта та духівника.

Пліткарство – це доволі складна та небезпечна духовно-душевна хвороба, яка вимагає лікування у спеціаліста. Психолог може допомогти людині повернути втрачену самооцінку та любов до себе, а духівник – стримає, чи принаймні, підкаже як саме стриматися людині в реалізації своїх конкретних злих, поганих вчинків щодо себе та інших. Окрім того зауважу, що пліткарство, як наслідок невпевненості людини в собі, слід викорінювати в собі якомога швидше, оскільки воно діє не самостійно, а, частіше всього, є одним із симптомів ще більш небезпечніших духовно-психологічних станів і захворювань.

- Яке середовище буває більш сприятливим для пліток? Які колективи, родини тощо…

Тепер, коли ми дізналися про те, що пліткарство – це наслідок власного неприйняття та невпевненості в собі, маємо сказати ще й таке. Найбільш важливим для духовного, душевного та тілесного становлення людини є середовище її родини, чи іншого соціуму, в якому вона зростає в перші роки свого життя.

Якщо батьки з малечку допомагали людині подолати власні страхи, давали їй безпеку, то така дитина виростаючи перестає залежати від думок інших людей, вона впевнена в собі та приймає себе такою, якою вона є. А головне, для того, щоб добре себе почувати, їй не обов’язкового постійно чути на свою адресу схвальні відгуки. Впевнені та здорові люди добре знають собі справжню ціну. Їм зовсім не потрібно відмовлятися від власного життя, яке вони люблять, на користь життя та переконань інших людей, яким вони заздрять чи ненавидять.

І навпаки. Люди з заниженою самооцінкою будуть постійно шукати схвалення в інших людей, допускаючись при цьому як прийнятних, так і цілком неморальних речей. Саме тому, відповідаючи на питання про те, яке середовище є більш сприятливим для появи пліткарів треба сказати, що це саме батьківський дім і батьківські стосунки, бо це саме батьківська хата формує людину та її характер. А щодо сприятливих пліт карських колективів, то ним може бути будь-яке середовище, де можуть зустрічатися невпевнені в собі люди. Будь-яке середовище, в якому перебуває людина, не стільки н а р о д ж у є пліткарів, як їх чудово в и я в л я є.

- Обмовляють інших усі? Які люди більше а які – менше? І, чи правда, що пліткують більше жінки? Чи це стереотип?

Більше пліткують ті, хто невпевнений у собі, кому не подобається власне життя чи місце, яке він у ньому займає. Звичайно, це від статі не залежить. Можливо сама форма пліткарства у жінок більш однозначна та пряма, в той час, коли в чоловіків вона витончена й часто завуальована. Все ж, це наша спільна біда. Ми настільки себе не любимо, що не хочемо навіть визнати наявність певних проблем у собі. Говорячи багато зайвих слів про інших, ми наче утікаємо від своїх власних гріхів та проблем. Зрозуміло, що це не так. Від себе не втечеш. І проблеми у власному житті потрібно все-таки вирішувати, а не переставати про них згадувати, по-страусячому запихаючи голову в пісок.

gossip

- Про яких людей найчастіше пліткують? Чому саме про них?

Для людей, які страждають від пристрастей язика, себто для людей із певними психологічними та духовними проблемами, зовсім немає різниці про кого пліткувати: чи про сусіда Миколу, чи про Дональда Трампа. А ще, пліткарство дуже часто пов’язане з іншими гріхами – заздрістю, егоїзмом, гординею, марнославством чи грошолюбством.

Пліткар не лише бачить у іншому свої гріхи, але й намагається заспокоїти свою совість тим, що хоч таким способом він з ними бореться. Не зміг у собі, то хоч спробує в інших. Оскільки проблема пліткаря лежить у самому собі, то не можна прямо відповісти, про яких людей пліткують частіше.

Все життя пліткар розповсюджує чутки та нісенітниці, правду чи вимисли, йдучи на повідку власних пристрастей. Йому все одно, кого обрати за свою «жертву». Миколі він розповідає який Василь поганий, а Василеві не менш щиро жаліється на Миколая. Коли ж він щирий? А завжди! Просто, він не розуміє цього, бо це хвороба.

- Як правильно реагувати на плітки про нас, і що може допомогти сприймати спокійно обмовляння і осуд?

Звісно, я б міг тут одразу процитувати відоме прислів’я про те, що: «Бог терпів, і нам велів», але не буду цього робити через його помилковість. Бачите, Бог саме тому й для того терпів, щоб ми з вами тепер не страждали. Він взяв на Себе нашу пошкоджену природу, а нас освятив і обожив. Із часу Голгофи та Воскресіння кожна людина приймає життєві страждання добровільно та самостійно. Іноді нас можуть підстерігати різні випробування, але вони не повинні складати все наше життя. А тому, кожному з нас слід ретельніше переглянути власний духовний і душевний стан та виправляти все, що там не зовсім ідеальне.

Розуміння того, що наклепник чи пліткар насправді хвора та страждаюча людина повинно дати нам поштовх до зміни свого ставлення до цієї людини. Її треба пожаліти, полюбити та допомогти. Саме любов та співчутливість здатна робити в нашому житті справжні дива. Іноді, для цього потрібно змінитися самим.

Психологія говорить, що впевнені в собі люди не тільки не потребують чужого схвалення, але й легко ставляться до критики. Вони люблять себе такими, якими вони є. Звичайно, це зовсім не дає їм дозволу любити власні гріхи. Радше це говорить про усвідомлення людиною того, що вона – Дитя Боже, варте любові вже по факту свого народження, незалежно від ставлення до неї інших людей. Звичайно, добре коли нас усі люблять та тільки хвалять. Однак, наш світ несправедливий і його заселяють не тільки благочестиві християни. І це також треба приймати, як факт.

- Що може допомогти вчасно прикусити язика, коли закортіло про когось комусь щось сказати?

Якщо вас не стримує те, що плітками чи необережними словами ви робите зумисну шкоду й приносите біль іншій людині, нехай ваш язик стримає розуміння того, що кожен пліткар не тільки грішник, але й ідіот. Принаймні, пліткар це людина з явними ознаками шизофренії. Шизофреніки часто мають депресивний, апокаліптичний настрій, постійно всім незадоволені, постійно на всіх кричать, жаліються, розповідають навіть незнайомим людям нісенітниці про себе та інших. Звісно, не кожен пліткар – шизофренік. Але вже напевне кожен пліткар, який не розуміє власної аномальності, прямує саме до цього: духовної та душевної деградації. Кожна запущена духовна хвороба прогресує та веде до розпаду особистості.

- Про вас коли-небудь пліткували? Як ви реагували?

Оскільки я веду доволі активну діяльність, для багатьох людей я є  чудовим способом зняти свою внутрішню напругу та побороти якісь комплекси. Я дуже радію, коли дізнаюся про людей, які розповсюджують про мене чутки різного характеру. За ними, між іншим, дуже легко ставити діагнози цим людям. Якщо хтось каже, що я грошолюбний – він помітив у мені саме цю свою рису. Блудники приписують мене до блудників. Злодії – до злодіїв. Марнославні – до марнославних. А ще є ті, які поза спиною можуть критикувати мої тексти, при цьому не написавши жодного свого. (Звісно, вони ж знають, що можуть написати краще, тільки не будуть це робити від нестачі часу та бажання. А так, вони безперечно можуть значно краще) .

Звичайно, до всіх цих чуток я ставлюся з іронією. Скажу чесно, я дуже радий будь-якому «піару», бо він абсолютно не впливає на мою самооцінку, але допомагає мені з одного боку ще більше працювати над собою, побачивши реальні недоліки, які стоять за всім цим. А з іншого – не забувайте, що навіть дорогі бренди потребують реклами. Годі вже говорити про простого тернопільського священика, який їздить 22-ою маршруткою. *смайлик*

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  «Біс бісу не заздрить, а тільки брат брату…»

У найголовнішій частині Нового Завіту, в Заповідях Блаженств, Христос підсумовуючи проповідь каже такі слова: «Блаженні ви, коли вас ганьбитимуть і гнатимуть та щиритимуть про вас усяку лиху славу та наклепи ради Мене. Радійте і веселіться, бо велика нагорода вам на небесах». Звичайно, нам би хотілося, щоб ці слова стосувалися кожного пережитого нами наклепу чи образи, щоб за кожне погане слово в свою адресу ми отримали нагороду на Небесах. Звісно, це не зовсім так. Христос тут має на увазі винятково наші терпіння заради Бога та Церкви, а наші побутові терпіння та суперечки з ближніми не вкладені в зміст цього вірша.

Однак, хотілося б запевнити кожного, що Господь все одно не покидає своїх дітей напризволяще, чи то у випробуваннях, чи то в радощах. Нам важливо лише розрізняти: звідки до нас прийшла ця спокуса: чи вона є частиною Божого Промислу, чи вона всього лиш наслідок наших особистих гріхів і пристрастей. Це дуже важливе питання, від якого залежить наша поведінка. Часто люди бачать причини своїх страждань у інших людях у той час, коли вони самі собі роблять зло та шкоду, і не раз, а постійно, все життя.

- Що особисто вас стримує від обмовляння інших? Чи не стримує?)

По-перше, я – християнин. Доволі поганий, але все-таки християнин. А це суттєво впливає на мій загальний світогляд. Окрім того, як священик, я не можу проповідувати іншим те, чого сам не виконую. Брехню чи нещирість видно здалеку. А ще, мені дуже хотілося б вірити, що я є людиною, яка не потребує підвищення власної самооцінки за рахунок приниження інших. Я вже виріс із того віку, коли справи могли вирішитися саме таким чином – плітками, інтригами чи доносами. Намагаюся всіляко уникати таких речей. Нехай цим цікавляться інші, кому таке підходить.

Добра самооцінка мені, звісно, як і кожній людині потрібна, але я її здобуваю зовсім іншими методами. Звичайно, іноді я можу якось необережно висловитися, чи сам того не бажаючи, когось образити чи причинити біль своїм словом. Однак, це не є частиною моєї природи, ці відчуття я в собі не культивую, а при першій кращій нагоді намагаюся перепросити людину за свою необережність.

Коли ж мене ображають, мені важливо з’ясувати, що саме болить у тієї людини, чим я б міг їй допомогти. Своїм ставленням чи словом вона щось хоче сказати, часто зовсім несподіване. Даремно намагатися вирішити конфлікт, долаючи лише його наслідки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Полюбити ближного не люблячи себе – неможливо…”

І ще одне. Образа це річ, яку людина сама для себе обирає. Не забуваймо про це. Це не люди мене ображають, це я сам ображаюся. Дивіться, як все відбувається насправді. Взаємодіючи з людьми, ми самі фантазуємо про те, яким чином вони мають до нас ставитися. Ми комусь щось скажемо чи зробимо, при цьому самі наперед очкуємо на якусь конкретну реакцію людини у відповідь. І ось тут починається найцікавіше. Якщо наші власні очікування на реакцію іншої людини не співпадають із реальністю, ми обираємо образу, як спосіб зафіксувати власно правоту. Але ж, у дійсності, це не людина нас образила, це ми самі вирішили образитися за те, що вона не виправдала наших сподівань. Свою образу ми вибрали для себе самі. Християнин, та й зрештою, кожна здорова та впевнена в собі людина робить все, щоб не дозволити собі ображатися. Не будете надто фантазувати про людей, не будете розчаровуватися та ображатися. Все просто.

Саме про це говорять святі отці, тільки іншими словами. Ми повинні не шукати собі ворогів, і тим більше – не шукати способів помститися чи якось нашкодити своїм недругам. Наше завдання – молити Бога, щоб вони отримали всілякі дарування та були благословенні.

«Коли полюбиш ворогів своїх і будеш благати про них, щоб їм були даровані всі блага, тимчасові та вічні, тоді тільки зійде до тебе Бог на допомогу, і ти переможеш молитвою твоєю всіх ворогів, вступиш розумом в сердечний храм для поклоніння Отцю духом і правдою» – писав колись один із моїх улюблених святих – єпископ Ігнатій . Про яку помсту та плітки може йти мова, якщо нам за них молитися треба день і ніч!

Господь нагородив нас мовою, щоб ми через неї могли виявляти свою любов до інших людей, і навіть, до самого Бога. Бо хоч молимося ми серцем, все одно звертаємось до Нього словами молитов рідної мови. Через мову ми можемо виявляти свої найкращі почуття, словами можна підбадьорювати та навчати. Словами можна дякувати, просити прощення та лікувати. Але, як шкода, що через гріх і пристрасті ми так рідко використовуємо можливість розмовляти для духовної користі. Усьому цьому розмаїттю можливостей використання мови для добра, на заміну прийшли лихослів’я, осуд, пліткарство, лайка та цинізм.

Тому, наступного разу коли дізнаєтесь, що хтось про вас розпустив чергову плітку – смиренно, дивлячись у бік ікони, осініть себе хресним знаменням і скажіть: «Слава Тобі, Боже! Приймаю все, через гріхи свої». Ну, а коли вам дуже сильно захочеться когось обмовити, просто вкусіть себе за язик. Мало б допомогти. *смалик* .

Спілкувалася Наталія Лазука,  Видання “Про те”

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!