Що вам варто знати про антифони?

У Православній церкві, а також Католицьких церквах візантійського обряду в наш час антифони співаються на святковій вечірні, святковій чи недільній утрені, на літургії Іоана Златоустого й Василя Великого. Що це таке? Коли саме співають антифони? Які вони бувають?
Антифон – (від грецьк. Анті – фонео – проти-голосник)  в християнській літургічній термінології так називається особливий псалом, який виконується антифонно, тобто, почергово двома хорами. У вузькому значенні антифонами називають конкретні церковні твори, в широкому – так можна назвати будь-які твори, які виконуються почергово кількома хорами. Символічно антифонний спів за тлумаченням Ігнатія Антіохійського, символізує спів ангелів, які прославляють Бога.

Історія антифонного співу в Церкві надзвичайно давня. Ще в перших книгах Старого Завіту розповідає про богослужіння, де співали почергово хористи, розділені на дві групи – чоловіків і жінок разом із Мойсеєм (Вих. 15.1-21).

Відомо, що антифонний спів був загальною практикою древнього Сходу під час богослужінь. Як у язичників, так і у віруючих у правдивого Бога. Перші авторитетні письмові свідчення про використання антифонного співу сягають ще 4 ст. і стосується практики Антіохійської церкви. Блаж. Феодорит Кірський повязує запровадження такої практики з іменами патріарха Флавіана та єпископа Діодора Тарського, які окрім цього увійшли в історію, як ревні борці з аріанством ще з часів патр.Леонтія Антіохійського (344-358). На сірійське походження антифонного співу вказував Феодор Мопсуетський (+428) Антифонний спів швидко став важливою частиною чернечого богослужіння тих часів, вносячи певне різноманіття в спів псалмів, особливо під час нічних бдінь. Хоча, як ми вже зауважували, сам термін не був завжди пов’язаний із способом виконання псалмів. Наприклад, псалми виконувалися одним хором, а почергово співалися лише «слави».

У Каппадокії розділення церковного хору на дві частини для почергового співу вченічної засвідчив у своїх творах ще Василій Великий, який писав, що звичаї бдінь, молитв і співу псалмів є однаковим у ободвох Лівіях, Фівах, Палестині Аравії, Фінікії, Сірії та Месопотамії. У своїх творах про антифон ний спів неодноразово згадує святитель Григорій Богослов (+390) («Вечірній гімн», «Про чесноти», «Про себе самого» та ін.)

У Царгородській церкві, згідно істориків Сократу та Созомену, поширення антифонного співу сталося при святителі Іоані Златоустому, який у молодості був пресвітером у Антіохії, де навчившись його, завів у своїй церкві на противагу аріанському співу. Згодом, свідчить Сократ Схоластик, цю практику перейняли й аріани.

У сучасній практиці антифонний спів в парафіяльних храмах майже не виконується, оскільки для цього потрібно два чи більше професійних хори. Окрім цього, також слід зауважити, що існує низка церковних творів, які виконуються антифонно (поперемінно двома хорами) за давньою традицією, але антифонами не називаються. Це, наприклад, 33-й псалом, недільні тропарі після Непорочних – («Ангельський собор), пісня Богородиці, тощо.

У традиції сучасної Православної Церкви антифони співаються на святковій Вечірні, святковій чи недільній Утрені, літургіях Іоана Златоуста, Василія Великого та на Зображальних.

У вузькому значенні терміну, літургіка називає антифонами:

1. Антифони псалтиря.
Перша кафізма Псалтиря ділячись на три слави називає їх антифонами, оскільки вся кафізма чи перша «слава» в певні дні співаються антифонно. На Великій Вечірній антифони – це стихи 1, 2 і 3 псалма з приспівом «Алилуйя».

2. Антифони зображальні чи повсякденні
Певні вірші псалмів, які використовуються для поперемінного співу на початку літургії оголошених, отримали назву зображальних чи повсякденних. До них долучається гімн «Єдинородний Сине».

На буднях під час Божественної літургії антифонами служать вірші 91,92, 94 плалмів. У неділю та свята – т.зв. зображальні антифони – 102 і 145 та блаженства (Мф.5). Співаються вони на початку Літургії, після виголосу Великої ектенії. Між 1 і 2, та 2 і 3 антифонами бувають Малі ектенії.

3. Степенні (ступеневі) антифони.
У давнину паломники Єрусалимського храму піднімаючись по його сходинках співали 119-133 псалми. Вони стали темою для наших «ступеневих» антифонів. Їх, як і гласів є 8. Кожен антифон складається із трьох частин для кожного гласу окрім 8-го, де їх чотири. Вони мають аскетичний зміст, і говорять про очищення та виправлення душі від пристрастей і гріхів. Вони мають свій особливий наспів, а в кінці – прославляється Святий Дух. Нині вважається, що автором ступеневих антифонів є не Іоан Дамаскін, але Феодор Студит або його брат Йосиф, архієпископ Солунський. Це більше відповідає і стилю, і часу творчості студійсько монастиря.

4. Святкові антифони
У дні особливих Господських свят співаються спеціальні, святкові антифони. Зокрема, на свята Різдва Христового, Хрещення, Преображення, Входу Господнього в Єрусалим, Великдень (Світлий тиждень), Вознесіння, Пятидесятниця, Воздвиження. Святкові антифони на Літургії складені з віршів різних псалмів, відповідно до змісту свята. У них вірші псалмів чергуються з особливими приспівами – «Молитвами Богородиці…», «Спаси нас Сину Божий» чи з тропарем свята.

У богослужінні  західної церкви антифони та антифонний спів один із найбільш поширених способів церковного співу. Антифони поміщено в книгу під назвою «Антифонарій», а антифони для месси  поміщені в «Градуалі». Одним із найбільш відомих дослідників текстів антифонів був монах бенедиктинець із Франції Рене Есбер, який вивчив більше тисячі рукописів.

Цікаво, що слово «антифон» мало ще й інше значення. У древньогрецькій науці про музику (Платогн, Псевдо-Аристотель, Гауденцій) ним позначали інтервал октави та подвійної октави.

Вивчення змісту та походження антифонів і церковного співу дає можливість краще пізнати православне богослужіння, а відтак, –  ще більше наблизитися до свідомої участі в службах, без чого не можливе правдиве богоспілкування.