– Як правильно поминати родичів і близьких людей за православною традицією?
– Вшановувати померлих близьких у православній традиції прийнято кількома способами. Насамперед, потрібно згадати про «три крила», які возносять нас до Бога, преображають і зцілюють нас. Це – молитва, піст і милостиня. Так само, як ми творимо їх для спасіння власної душі, так ми можемо та повинні звершувати їх в особливому намірі заради спасіння наших близьких. При чому, не тільки живих, але й померлих. Заради дорогих нам людей ми можемо брати на себе певний аскетичний подвиг, зокрема – піст (якщо це дозволяє Устав та благословляє священик). Також можемо творити милостиню та давати пожертви за спасіння дорогих нам людей. Молитва за нас жебраків, яким ми допомогли, має неймовірну силу.
Молитва буває двояка: приватна та загальна. У першому випадку ми молимося за живих або померлих самі, вдома чи в храмі. Для загальної молитви в нашому намірі ми просимо про це священика та громаду. У Православній Церкві існує декілька особливих богослужінь та відправ, якими ми в особливий спосіб просимо Бога блаженного успіння та вічного спокою для дорогих нам людей. Найголовнішим таким поминанням є Божественна літургія, під час якої священик поіменно згадує живих і померлих, при цьому молячись витягає особливі частички з Агнця – Святого Хліба для Причастя. Згодом, опускає їх до освяченого та сутнісно перетвореного на Кров Христову вина. Існує ще особливий чин спільної молитви за померлих, який називаємо панахидою, або коротший – літією.
Зрештою, молитися за померлих ми можемо (й повинні) самі, як молитвами з молитовника, так і власними словами, що йтимуть від щирого серця. Це також можна робити як удома, так і в храмі, так і на кладовищах, місцях смерті чи поховання. На кладовища ми приходимо тільки молитися та плакати. Для розваг є чимало інших місць.
– Як Церква ставиться до ритуальної чарки на могилах, і з чим насправді слід приходити на місце вічного спокою?
– У деяких регіонах, переважно ментально відсталих, вихованих у «кращих» традиціях Російської Православної Церкви, досі існують традиції язичницького походження, при яких чомусь вважається, що алкоголь – це чудовий спосіб вшанувати померлих предків. Безумовно, це не найкраща ідея. Хотілося б навіть підкреслити, що такі практики не є нейтральними самі по собі. Насправді, це величезний гріх та зневага померлих. Але не тільки їх. Саме місце християнських поховань – цвинтар – уже сам по собі є християнською святинею, в якій недопустимо вживати спиртні напої, обідати, палити цигарки, справляти фізіологічні потреби, тощо.
Взагалі, цвинтарем, історично, називається територія навколо православного храму. Відтак, наша поведінка на кладовищі та в храмі не має відрізнятися. Благоговійна тиша, молитва, повага до тіл людей, які відійшли у вічність. Те, на що іноді перетворюються християнські кладовища в особливі дні поминання померлих можна назвали лише богохульством та знущанням над святинею. Померлим потрібна щира молитва, яка досягається благоговінням, смиренням, покаянням і тверезістю. Чарка горілки на домовині – сумне явище, яке свідчить про цілковиту перемогу диявола над людьми. Жодної воно користі померлому воно не дасть, а живим принесе велику шкоду.
– Люди йдуть “на гробики” з цілими клунками всілякої поживи і букетами і вінками квітів (живих і штучних). Чому одна з конфесій тільки цього року рішуче виступила проти штучних квітів? Чи взагалі має значення – квіти штучні чи живі?
– Так, нещодавно набула особливого розголосу «екологічна ініціатива» УГКЦ, яка зводилася до того, що оскільки штучні квіти та вінки на кладовищах створюють загрозу для навколишнього середовища, від їх використання слід утримуватися. Що тут можна сказати?
Дійсно, використання штучних квітів у храмі – це не тільки прояв несмаку, але й певна богословська похибка, оскільки штучні квіти в храмі це своєрідна проповідь лукавства та брехні. Це показ мертвечини того, чого не існує, або позбавлене життя. Тим не менше, категорична відмова від таких речей виглядає більше ніж дивно. Принаймні на кладовищах. І зараз я спробую детальніше пояснити свою думку.
Екологічна проблема – породжена безліччю чинників, серед яких залишені на кладовищі пластмасові вінки – лише дріб’язок, краплина в океані всіх інших наших природоохоронних проблем. Тому, виникає цілком логічне питання: чому греко-католики саме з вінків почали боротьбу за чисте середовище? У нас відсутні якісні очисні споруди, не працюють служби, які мали контролювати промислові підприємства. В більшості міст і сіл немає налагоджених служб для прибирання та утилізації сміття тощо. Те, що зараз у нас є – це не ліквідація, а лише перенесення справжньої екологічної катастрофи на кілька років. У такому хаосі шум довкола шкоди довкіллю від дешевих вінків виглядає справжнім знущанням. Хіба не логічніше звернути увагу на дійсно суттєві речі? Виглядає так, що «екологічне бюро» береться вирішувати справи доволі вибірково, мовою Святого Писання «проціджуючи комара, а ковтаючи верблюда».
Із іншого боку, заклик до відмови від дешевих квітів виглядає не менш цинічно, ніж виглядав би заклик до жебраків відмовитися від дешевої їжі на користь дорогої (бо вона більш корисна), від дешевих автомобілів на користь дорогих (бо вони більш безпечні). Ніхто з людей при здоровому глузді та рівних можливостях не обрав би собі дешеву неякісну річ. Її купляють лише ті, в кого й близько немає грошей на річ преміум-класу. Це очевидний факт. Для того, щоб люди мали можливість відмовитися від дешевих і шкідливих для довкілля вінків і квітів необхідно почати не з заборони вінків, а з відновлення економіки держави, щоб пересічний українець мав можливість вибрати придбати вінок будь-якої цінової категорії. Сьогодні в нього просто немає альтернатив. І той, хто не розуміє нашого реального стану, очевидно, ніколи не жив в Україні, або жив у зовсім інших умовах. Здається, це чудова європейська ініціатива просто «експортована» до нас, без розуміння реального стану речей.
Турбота про довколишнє середовище – це важлива річ для православних християн. Лідер Вселенського Православ’я – Його Всесвятість Патріарх Варфоломій навіть отримав прізвище «зелений патріарх», бо першим серед релігійних лідерів став захисником навколишнього середовища в значних масштабах. Православний принцип – «зберігати творіння служачи Творцеві», безперечно, є надзвичайно важливим і цінним для українців і сьогодні. Все ж, хочеться нагадати, що кожна ініціатива повинна відповідати реальним можливостям людей. Для того, щоб уникнути шкоди від вінків, потрібно передусім створювати служби на кладовищах, які будуть слідкувати за чистотою та вчасно будуть утилізувати їх. У цьому випадку там буде чисто та безпечно не лише від того, що там не буде вінків греко-католиків, але й невіруючих чи представників інших конфесій.
У будь-якому випадку, не хотілося б примірювати маску «адвоката диявола», розповідаючи про цілком очевидні речі. Особисто я вітаю чудову ініціативу УГКЦ по захисту довкілля, але вважаю її не зовсім продуманою. Без цього вона має мало сенсу та проводиться не заради результату, але всього лиш служить способом піару та самореклами. Чимало людей, які займаються виробленням вінків та квітів втратять через неї роботу та можливість годувати свої родини. Нехай про це також подумають в «екологічному бюро», перш ніж починати чергову «боротьбу з вітряками».
Спеціально для видання “Події та коментарі”.
– Протоієрей Євген Заплетнюк,
кандидат богословських наук
– Ця стаття має власника. Будь-ласка, поки ви бачите цей напис, не копіюйте її на свої стайти. Як тільки її буде використано для видання, яке брало коментар, ви зможете використовувати цей текст, як забажаєте.