Щойно ми з вами, з ласки Божої, звершили ще одне богослужіння – Ранішосвячену літургію, на якій заготовлені напередодні святі Дари були розділені серед нас, і спожиті нами на спасіння душі, зцілення душі та тіла. Причастя для людини завжди є важливим, але особливо тепер, коли триває Великий піст, свята Чотиридесятниця. Священики та навіть практикуючі миряни вже часто між собою говорять про те, що піст це не лише утримання в їжі, це не боротьба з салом і ковбасою. Піст – це зовсім інші речі.
Чим є Великий піст за своєю суттю нам розповідає святий Єфрем Сирієць. Ми щойно кілька разів прочитали його неймовірну молитву, яка читається тільки в час святої Чотиридесятниці, хоча за своїм значенням вона завжди актуальна та важлива для нас упродовж усього церковного року. Пригадуєте, як ми нею молилися?
«Господи, Владико життя мого!». Та людина, яка не визнає Ісуса Христа своїм Богом не зможе спастися. Та людина, яка вірить у те, що можна вести більш-менш благочестиве життя, добре поводитися, але при цьому не вірити в те, що Христос Спаситель є її Богом і Владикою життя – вона й близько не зможе спастися. Ось про що в першу чергу нам потрібно пам’ятати, коли проводимо святу Чотиридесятницю.
За цей час ми повинні себе змінити та преобразити. А молитва ця навчає нас тому, крок за кроком. Ось вона каже: «Дух лінивства не дай мені». Лінивство завжди було гріхом у очах Божих. Звичайно, в особливо великі свята потрібно утримуватися від важкої, виснажливої фізичної праці, все ж , одночасно з цим нам треба пам’ятати, що лінивство це завжди гріх. Тому ми просимо в Господа такої внутрішньої сили, щоб нам її хватило для подолання цього гріха. Щоб шукали способів де і як ще можна попрацювати з більшою користю. Скільки серед нас є любителів відпочити! Все наше телебачення та ЗМІ ведуться тільки заради того, щоб нас розважити, розвеселити, дати їй можливість розслабитися та відпочити. Але ж від чого нам відпочивати, особливо молоді, якщо ми жодного дня не працювали так, як би повинні були працювати? Отже, Господь нині ще раз, через святого Єфрема, нагадує нам про те, що лінивство це гріх, і саме в піст про це треба говорити частіше, якщо тільки хочемо спастися.
Далі читаємо про гріх «унинія» – зневіру. Це те саме лінивство, тільки не тіла, а душі. Сьогодні люди часто називають цю пристрасть «депресією», хоча депресія це зовсім інша хвороба. У молитві ми просимо, щоб Господь допомагав нам відганяти від себе ці помилкові деструктивні, погані думки. Зневіра проявляється у тому, що людина втрачає цікавість до життя. Так само, як під час лінощів у нас немає бажання працювати, так і через відчай та зневіру диявол намагається нас змусити до того, щоб ми не були ревними в своєму духовному житті та подвигу. Коли ми не молимося, то це не тільки лінивство тілесне. В першу чергу це певна стадія лінивства душі, коли вона стає черствою та нечутливою. Так само, коли ми не хочемо постити. Дуже часто людина розумом усвідомлює, прекрасно розуміє, що їй краще молитися, попостити, піти до храму, чи покласти кілька поклонів. Але в душі нашій сидить ця пристрасть, яка не дає нам це робити, або принаймні – сильно заважає. Вона постійно лукаво нашіптує нам : давай це відкладемо, перенесемо на завтра, або наступного разу помолимося за два рази. Люди взагалі дуже хитрі на це, придумуючи безліч різних відмовок і виправдань лише для того, щоб заглушити в собі голос власного сумління, підкреслю – саме християнського сумління.
«Любоначаліє» чи «владолюбство». Кожна людина яка працює, хоче моментально побачити результати своєї праці. Але ще більше вона хоче, щоб її поставили начальником над тим, що вона робить. Є чимало людей, які переконані, що будуть ходити до храму тільки коли будуть там кимось командувати. Але ж Церква нас вчить не керувати, а служити та коритись, незалежно від сану чи посади. Навіть Христос, якщо пригадуєте, напередодні своєї смерті вмив ноги своїм учням, чим показав приклад усім християнам на всі віки. Не командувати над іншими, а послужити їм. Хто хоче бути першим, нехай буде останнім.
Хоча б ці декілька речей, які ми нині коротко згадали, потрібно взяти до уваги та якось «зростися» з ними, щоб не тільки під час Великого посту, але й упродовж усього життя ретельно виконувати. Скільки б ми не говорили про обмеження в раціоні, як би ти не сторонився м’яса, молока та яєць, не почавши посту з боротьби проти лінивства, відчаю, владолюбства, пустомовства – нічого в нас не вийде, бо саме вони визначають наш піст.
Я дякую вам за те, що нині прийшли на це богослужіння та прикрасили його своїм співом. Вітаю всіх причасників Тіла та Крові Господньої. Нехай Святий Дух, який увійшов у вас зі святими Таїнствами, збережеться на максимально тривалий час. Намагайтеся зберігати ці дари гідно, як величезне багатство.
Людині, якій прийшов спадок, вручають документ, яким засвідчується, що з певного часу вона стає офіційним спадкоємцем. Зрозуміло, що цей папір важливіший ніж гроші. Тому, вона намагається зберігати його в надійному місці та нікому не показувати. Існує навіть таке прислів’я: «Гроші люблять тишу». Так само наше духовне життя повинне «полюбити тишу». Мир і тиша – це надзвичайно важлива риса кожного християнина, і «блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Впевнений у тому, що ви теж відчуваєте ту зміну, яка відбувається з вами після святого Причастя. Приходимо ми до служби одними, а виходимо – зовсім іншими. Але, на превеликий жаль, цей стан дуже швидко нами губиться. Чому? Бо ми з вами живемо в цілком реальному, земному світі, з його безліччю проблем та турбот. Тому, як тільки вийдемо з храму починаємо думати про те, що вже зробили, а що треба робити. І так ця неймовірна зустріч із Ісусом Христом швидко відходить на другий план. І з одного боку це цілком зрозуміло, бо ми люди, які живемо в тварному, фізичному світі. Але з іншого – не треба забувати, що наше земне життя є лише приготуванням до основного життя – небесного та вічного.
Свята Церква втішає нас за те, що ми ревно постили – пропонуючи нам до уваги цього тижня Святий Хрест, винесений на середину храму. Поклоняючись Йому ми отримуємо велику силу. Господь не забуває, що нам може бути складно робити навіть нормальні речі. А піст – це цілком нормальний стан християнина. У Тіпіконі сказано, що православний віруючий повинен постити більшу половину року. Норма для християнина – це стримання. Отже, допомагаючи нам Господь, хоча й нашими руками, все ж це Він дає нам утіху та підбадьорення на нашій життєвій дорозі. Подумайте про людину, яка обезсиленою йде під палючим сонцем у пустелі. Вона хоче пити, але немає нікого хто б дав їй хоч декілька краплинок вологи. Так і Господь Бог бачить нашу страждаючу, спрагнену правди душу та намагається врятувати нас.
Дякую вам за те, що ви сьогодні тут. Нехай Господь допомагає нам та подає все та, що ми потребуємо, а найперше Своє Царство.
Після Божественної літургії Ранішосвячених Дарів.
у середу, 18 березня 2015 року.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.