10 фактів із історії Церкви, що ви не знали про апокрифи

Історія багатьох свят будується не на біблійних текстах, а на текстах із апокрифів. Що таке апокрифи? Які бувають апокрифи? Чи бувають канонічні і неканонічні? Що таке Біблійни канон?


1. Біблійний канон і апокрифи. Біблійний канон – це чітко сформульований і прийнятий за зразок список священних текстів певної християнської конфесії, які там вважаються богонатхненними. Натомість, під «апокрифами» зазвичай розуміють древні тексти, які в силу певних обставин до біблійного канону не увійшли. Особливий інтерес аудиторії до апокрифів зумовлений поглядом на ці тексти як на особливе таємниче, сакральне знання, доступне лише вибраним, звідси назва – апокрифос – прихований, таємний.  Спершу тим словом називали праці, які зберігали для учнів певної філософської школи і які були приховані від решти людей.

2. Ряд біблійних текстів Старого Завіту Православна Церква називає неканонічними книгами, католицька – девтероканонічними (другоканоніними), а протестанти – апокрифічними. Тут наголосимо, що не канонічність тієї чи іншої книги полягає не в тому, що її вчення порушує вчення Церкви, а тому, що певний текст не увійшов до біблійного канону євреїв і древньої Церкви. Зокрема, в цей список не увійшли книги: Ісуса сина Сирахового, Товіта, Премудрості Соломона, Юдифи, Третя книга Ездри, книги Маккавеїв. Але вони також священні і, як зазначає св. Афанасій, призначені святими Отцями найперше тих, що вступають у Церкву. Для всіх же вірних вони мають велике педагогічне значення. Окрім цього, у науці прийнято розрізняти Старозавітні та Новозавітні апокрифи. Відповідно, вони мають на меті доповнити собою ту чи іншу частину Святого Писання.

3. Біблійна наука сьогодні розрізняє три типи текстів, які називають одним словом «апокрифи».Цей поділ, як і будь-який поділ доволі умовний, тим не менше, нам вн важливий зоб

4. У перший список увійшли тексти, які фактично є записаним усним переданням вчення Церкви, відомим віруючим на той час. Звісно, воно теж не є позбавлене помилок авторів, все ж, написано воно таки християнами без намагання запропонувати свою власну Біблії чи розкрити принципово новий, невідомий раніше образ Спасителя. Сьогодні відомо близько десяти книг-апокрифів, які розглядаються Церквою як корисні, чи принаймні не шкідливі, доповнення до основних. Саме вони і лягли в основу багатьох православних свят, більше розповідаючи нам про події, про які мовчить Новий Завіт. Скажімо, до цього списку можна додати «Протоєвангеліє Якова» (середина ІІ ст.), «Дідахе чи вчення 12 апостолів» (поч.ІІ ст.,) «Євангеліє від Никодима» (поч.IV ст.), «Пастир» Єрма (ІІ ст.,) «Сказання про Успіння Богородиці» (бл.V ст.) Не дивлячись на те, що ці тексти у багатьох сенсах цікаві, повчальні та навіть корисні, Церква не включила їх у біблійний канон, маючи для цього певні причини.

а. Вони написані значно пізніше ніж основні книги – мінімум чверть століття і більше й не могли бути написані Апостолами, хоча сам дух таких текстів був дуже близький Новозавітнім текстам.
б. Чимало авторів апокрифів, за існуючою на той час практикою, для того, щоб надати своєму тексту більшого авторитету й знайти йому значно більшу аудиторію, підписували свої творіння іменами відомих осіб, зокрема апостолів чи інших біблійний особистостей. І хоча в уявленні сторонніх і часто неграмотних людей певний манускрипт асоціювався з іменем апостола чи Богородиці, Церква точно знала, що вони цього тексту не писали.
в. Важливо зауважити, що християнські апокрифи («першого типу») в своєму змісті не мають нічого принципово нового, чого б уже не було в каноні.

5. До другого типу апокрифів слід віднести явно фальшиві тексти, які мають сектантське походження та частіше всього спокушають необізнаного читача. Пригадаймо «Євангеліє від Юди», «Євангеліє Фоми», «Євангеліє дитинства», «Ходіння апостола Павла по муках». Зазвичай ці книги написані в середньовіччі. Найстарші з них – на межі античності та середньовіччя. За свідченням авторитетних біблеїстів, перші фальшивки почали створювати з ІІІ ст., і до тривало це до IX ст., а деякі й далі. Одним із пояснень такого феномену слід шукати в факті легалізації християнства. До Церкви приходили випадкові люди, які прийнявши хрещення не переставали бути язичниками. Погляди таких людей часто нагадували дивний вінегрет юдейства, християнства та поганства. Іноді все це перемішуючись виливалось у рукописи. Тексти в яких автори замість того, щоб дивитися на світ християнськими очима, вони дивилися язичницькими очима на Євангеліє.

6. До третього, найбільш небезпечного типу апокрифів, належать тексти, в яких увійшов весь жах недоліків двох попередніх типів. Деякі секти спеціально працювали над рукописами, які б підтверджували їх віровчення. При цьому вони не просто додавали щось невідоме нікому та нечуване раніше, але намагалися писати нове беручи за основу давні церковні тексти. Скажімо, т.зв. «Тібетське євангеліє». У ньому очевидна єретична концепція одягалася в християнські форми, а її авторство було приписане Церкві та апостолам. Звичайно, це спокушало багатьох читачів, які не просто читали ці твори, але й покидали Православну Церкву на користь нових, небезпечних культів. Звісно, розрізнити таку «підробку» від оригіналу могли і можуть лише члени Церкви, які добре знають богослів’я та живуть досвідом Церкви.

7. Небезпечний зміст апокрифів. Оскільки апокрифи це завжди лише обривки правди або взагалі її перекручення, вчені богослови стверджують, що читати їх треба з великою обережністю. Навіть апокрифи першого типу не є бездоганним відносно змісту. Як ми вже згадували, вони мали на меті лише доповнити відомі на той час церковні тексти. Відтак, у них містяться другорядні подробиці з життя Христа та Богородиці, але при цьому зовсім може не бути основного – викладеного вчення про Спасіння. Чотири Євангелія Мафія, Марка, Луки та Іоана – гармонійно доповнюються одні одним. Вони не суперечать, але показують спільну думку. В той час, коли апокрифи дуже часто саме тому були написані, щоб приписати повноті Церкви чиюсь окрему єретичну думку.

8.Апостоли писали свої Євангелії часто саме для того, щоб заперечити чи доповнити існуючі на їх час недосконалі тексти, які розповідають про Церкву та Спасителя Ісуса Христа. Зокрема, апостол Лука прямо про це пише: «Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі, 2 як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова*, 3 то спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високодостойний Феофиле, 4 щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений» (Лк.1:1-4).

9. 85-те Апостольске правило свідчить: «Для всіх вас, хто належить до кліру і мирян, шанованими і святими нехай будуть книги: Старого Завіту, Мойсеєвих п’ять: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня. Ісуса сина Навина одна. Книга суддів Ізраїлевих одна. Руфі одна. Царств чотири. Паралипоменон (тобто залишків від книги днів) дві. Ездри дві. Есфирі одна. Маккавейських три. Іова одна. Псалтир одна. Соломонових три: Притчі, Еклезіаста, (або проповідника), Пісня пісень. Пророків дванадцять. Ісаї одна. Єремії одна. Єзекиїля одна. Одна Даниїла. До цього треба додати заувагу, аби юнаки ваші вивчали премудрість багатовченого Сираха. Наші ж, тобто Нового Завіту, Євангелія чотири: Матфея, Марка, Луки, Іоана. Павлових послань чотирнадцять. Петра послань два. Іоана три. Якова одне. Іуди одне. Климента послань два . І постанови вам, єпископам, мною, Климентом, написані у восьми книгах (котрі не личить обнародувати перед усіма заради того, що є у них таємничого). І Діяння святих апостолів.» Подібне читаємо і в Ап. 60; Трул. 2; Лаод. 60; Карф. 24; Афанасія Вел. Про свята. Григорія Богосл. Про книги Св. Письма. Амфілохія. Про книги Св. Письма. Стосовно ж Постанов; написаних Климентом, то через пошкодження цієї книги єретиками, 2-м пр. Тульського Собору, воно було скасоване.

10. Чи гріх читати апокрифи? Розумна та освічена людина з аналітичним склажом розуму може читати все, що побажає. Однак, пам’ятаючи про те, чим насправді є апокрифічна література, вона не буде будувати своє духовне життя на книгах невідомих людей, написаних невідомо з якою метою. Характерною особливістю апокрифів є та, що вони не тільки суперечать Новому Завіту, але й постійно суперечать і сперечаються одні з одним. Це ще одна підстава прийти до висновку, що відомі нам апокрифічні письмена не є та не можуть бути богонатхненними. Це лише історичні письмові пам’ятки своєї епохи та фантазії авторів. Майже кумедним є зміст т.зв. «Євангеліє миру від есеїв», про яке- відомо тільки з публікації Едмонда Бордо Секея (1905-1979), який стверджував, що ознайомився з текстом в 1923 році в секретних архівах Ватикану. В опублікованому тексті апокрифів Христос вчить поклонятися крім Бога-отця, Землі-матері і її ангелам. Також він вчить людей бути вегетаріанцями та сироїдами, тобто не готувати їжу на вогні.

Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.