Навіщо потрібно вінчатися?

Тема, про яку я хотів би зараз говорити дуже інтимна та специфічна. Ми будемо торкатися речей, ще більш особистих і глибоких, ніж секс чи всі інші разом узяті уявлення про інтимності. Ми будемо говорити про віру в Бога та чесність перед самими собою. Ми будемо говорити про нашу любов до себе, до свого партнера та про те, як зробити свої стосунки з Богом глибшими та змістовнішими. А відтак – наша розмова буде про те, як стати щасливими не тільки після смерті, але ще тут, у своїх життєвих обставинах. Спробуємо пошукати відповідь на питання: як із допомогою Господа та нашого подружнього партнера – , коханого чи коханої, наповнити власне життя справжнім сенсом. Отже, почнемо.

Що таке шлюб по своїй природі?

У позацерковному житті, чи як кажуть по-іншому «в миру», шлюб – це союз двох осіб чоловічої та жіночої статі задля певної мети. У різні часи та в різних народів сенс та значення такого союзу могли суттєво відрізнятися. Тут варто особливо підкреслити, що світська мета шлюбу завжди залежить від духовного, морального та інтелектуального рівня партнерів.

Для когось шлюб – це в першу чергу узаконене статеве життя. Для когось – це впорядковані домашні справи та побут – завжди гарячий борщ та свіжі пиріжки з часником. Інші одружуються заради дітородження та радощів батьківства. Іншим у шлюбі потрібен партнер-інтелектуал, із яким можна обговорювати пережите чи прочитане. Ще комусь потрібен партнер задля будівництва будинку та ведення господарства, або для спільних вічних розваг.

Звісно, не можна сказати, що в таких випадках партнер стає виключно засобом досягнення певних цілей, без уваги на нього самого. Все ж, у більшості випадків, світська оболонка шлюбу частіше надає нареченому чи нареченій цінність лише відповідно до того, наскільки якісно він чи вона справляються із покладеними на них обов’язками. Якщо не справляються – логіка та «здоровий» глузд дозволяє зовсім просто поміняти одну людину на іншу.

Саме тому в наш час спостерігається настільки вражаюча статистика розлучень. До вибору подружніх партнерів підходять із суто меркантильних, навіть цинічних підстав: Якщо ти будеш давати мені те, що мені в цей момент хочеться, я буду і надалі в міру сил створювати для тебе прийнятні умови проживання зі мною, намагаючись зробити наше співжиття максимально тривалим і комфортним. Якщо ж ти перестанеш задовольняти мої потреби – вибачай. Незамінних людей не існує.

Розуміння онтологічної єдності в шлюбі

На такому прикладі дуже добре помітно, якими фальшивими та хиткими з самого початку можуть бути стосунки, побудовані на егоїзмі та речах, що мають лише тимчасову цінність. Безперечно, що одружуватися заради сексу хтось і може. Особливо в молодому віці. Але жити лише цією пристрастю все життя – не розумно, та й не можливо. Для нормального, повноцінного сімейного життя потрібно щось інше та значно більше.

Так само й з дітьми. Я цілком припускаю, що люди можуть одружитися заради спільної мети – народження дітей. Однак, якщо це станеться, метою життя таких осіб буде не власне життя, і не турбота один про одного, але гіперопіка власного потомства. Зазвичай, такі пари розлучаються як тільки діти виростуть, а ті діти виростають самозакоханими нарцисами, дощенту наповнені амбіціями та гординею, але цілком порожні та зіпсовані всередині.

Буває, люди живуть одне з одним заради грошей, але вже дуже швидко розуміють, що «шлюб по розрахунку» хоча й включає багато чудових речей, гарантує стабільність, задокументовану шлюбним контрактом, однак має одну, надзвичайно болючу ваду. У таких контрактах є все, крім права людини на щастя, права вільно любити та вільно жити. У таких шлюбах, зазвичай, рамки щастя доволі чітко прописані в умовах договору.

Можна приводити ще безліч прикладів того, як люди в парі оточували себе земним благополуччям, буквально купалися в розкошах, але при цьому не переставали страждати. Фантомна біль у місці серця не давала ні на мить забути, що щастя насправді існує, але воно полягає в зовсім інших речах, аніж ті, що їх зараз оточують. Речах, які не можна ні купити, ні продати, ні прописати в офіційному документі з печаткою юриста.

Віруючі люди дуже добре розуміють пояснення цьому феномену. Насправді, він дуже простий. Слово «щастя» може мати лише один синонім. І це слово – «Бог». Щастя людини це Бог. І чим далі людина буде відходити від Господа – джерела всякого блага, тим більше вона буде губитися у фальші цього світу. На жаль, нині вона досягла таких масштабів, що вороги людині не лише реальні зовнішні вороги, але й домашні його.

Правда про церковний шлюб

Ключова різниця між світським і Церковним шлюбом полягає в тому, що для віруючих законний шлюб має безумовну цінність та авторитет, у той час, коли для людей не віруючих він є лише інструментом отримання певних благ і насолод. При першій-кращій нагоді його можна припинити, скажімо, пояснюючи це тим, що «не зійшлись характерами».

Для віруючих людей шлюб нерозривний і вічний. А відтак, сімейне життя людей, які цінують власні стосунки з Богом, має зовсім інший хронологічний, понад-часовий вимір. Але це не єдина ознака шлюбу, яка відрізняє ці два схожі зовні, але принципово різні за своєю природою феномени.

Оскільки ціль земного життя полягає в обоженні людиною своєї природи то, відповідно, ціль християнського шлюбу полягає в максимальному сприянні їй у цьому ділі. Незалежно від чеснот, культурного, інтелектуального рівня чи інших чинників, як самої людини, так її подружнього партнера, у кожної родини є спільне завдання: маленькою, домашньою Церквою звершувати власне спасіння та допомагати один одному в цьому.

І тепер зауважте: в той час, коли світські пари розлучаються через те, що «не зійшлись характерами», для віруючої пари кожна спільна проблема в стосунках це лише підстава для пошуку своїх недоліків та причин суперечки у самому собі. Будь-який конфлікт у віруючій родині це сигнал, що потрібно не зупинятися, а далі працювати й вдосконалюватися для власного та родинного добра. Там де атеїсти та пасивні віруючі ставлять крапку в своєму щасті, віруючі пишуть чергову кому та йдуть далі. Ось, очевидний плюс повноцінної християнської сім’ї.

Звичайно, непоодинокими є випадки, коли розпадаються родини й цілком церковних, віруючих родин. Уявіть собі, що таке лихо трапляється навіть із священиками. Однак, це свідчить не про помилковість християнських цінностей, але про те, що іноді навіть християни можуть помилятися, втомлюються та відмовляються нести свого хреста.

Сімейне життя це не вічне свято, але й час величезних випробувань бідністю чи багатством, смертями чи хворобами близьких, славою чи ганьбою, фортуною чи постійними невдачами. Не всі можуть це здолати однаково мужньо. А силувати людину ставати мучеником просто тому, що це твоє особисте рішення – було б дуже не чесно. Ідеал християнської родини – це коли обоє розуміють сімейне життя як шлях через власну Голгофу до Воскресіння та блаженного життя з Богом. Саме тому дуже важливо, з самого початку, обирати собі не коханця, а надійного товариша та одновірця.

Із іншого боку, особисто я завжди підтримував думку, що існують випадки, при яких розлучення просто необхідне. Але, це тема зовсім іншої розмови. Скажу лише, що розлучення – це завжди виняток із правил, а не саме правило. І, як кожен професійний лікар, священик погоджується на ампутацію лише тоді, коли жодних інших варіантів лікування та збереження життя не залишається.

На відміну від світського трактування шлюбу, свята Церква ставить перед очі молодим ( та й не лише молодим) людям зовсім інші цінності. Для Церкви люди – це зовсім не тварини на двох ногах із мінімальною кількістю шерсті на шкіряному покрові та можливістю виразно висловлювати свої думки. Кожна людина – це Дитя Господнє. Кожен із нас без винятку був сотвореним на Образ Божий, а відтак – містить у собі неймовірний потенціал для всебічного розвитку. Зрештою, в цьому й полягає сенс нашого земного життя – стати святими, обожитися, стати жителями Раю живучи ще тут, на землі.Це не можливо людям без Божої допомоги.

vincha

А тому, зараз ми пригадаємо найважливішу істину про християнський шлюб, і зрештою, повернемося до теми нашої розмови: чому потрібно вінчатися.

Християнський шлюб – це союз чоловіка, дружини та Господа, Який їм у всьому сприяє. Метою шлюбу є духовно-тілесна єдність подружжя, взаємодопомога та взаємодоповнення на шляху до спасіння. Шлюб християн – єдність не двох, а ТРЬОХ осіб. Така сім’я – це триєдина благодатна єдність, що ґрунтується на любові. Там де чогось бракує в дружини чи чоловіка, Христос поповнює Своїм милосердям, співчутливістю та любов‘ю.

Зовнішня форма звершення Таїнства Шлюбу полягає в особливому богослужінні, чин якого формувався та поглиблювався впродовж тривалого часу. Не зупиняючись летально на його символізмі лише зауважу, що невід’ємним моментом такого чину є обіцянка вірності наречених один одному, дана перед священиком і всією Церквою. У відповідь на це визнання, їх союз благословляється на образ єдності Христа та Церкви. А далі, в особливих молитвах пресвітер від свого імені та ввіреної йому громади просить у Бога благодать чистої однодушності для нового подружжя та благословення на народження та християнського виховання дітей. Хоча, ціллю шлюбу є не дітонародження, але сам шлюб: взаємодоповнення, взаєморозкриття потенціалу наречених, єдність двох «у плоть єдину».

Багато пар, які живуть разом, свідомо утримуються від вінчання мотивуючи це цілком прагматичним висновком: Вінчання – це звичайний церковний обряд, один із сотень інших обрядів, який звершують над членами церкви. При цьому, він не дає жодних очевидних благ сім’ї, не позбавляє її труднощів, ніяк не вберігає від розлучення. Отже, Вінчання не створює сім’ю, а оцерковлює її, себто – надає їй «церковного зовнішнього вигляду» і все.

Чи дає вінчання в храмі гарантію від розлучень і проблем? Ні, звісно. У нього зовсім інші цілі. Під час вінчання вся Церква (я підкреслю, що тут мається на увазі не просто церква як будівля, а саме вся Церква, як Тіло Христове) молиться за подружжя та за його добру долю. Кожне Таїнство Церкви, а Шлюб тут не виняток, пропонує людям зернятко віри, яке далі потрібно зрощувати. І в Хрещенні, і в Миропомазанні, і в Священстві. Все це потенціал святості, який потрібно розвивати та вдосконалювати.

Звичайно, нам би хотілося простого рецепту: замість зернятка одразу отримати готовий, свіжоспечений хліб. Замість роботи над собою заклинання старця чи чарівну пігулку, яка б умить вирішила всі наші проблеми. Біда лише в тому, що це нереально.

Вінчання відкриває парі зовсім інший вимір сімейного життя та пропонує для неї неймовірні перспективи. Однак, взамін вимагає від подружжя максимальної відповідальності та «дорослості». Люди повинні розуміти, що для будівництва людського щастя Господь іноді змушений послуговуватися людськими руками. Він хоче, щоб за своє щастя ми боролися, не очікуючи його як мани з неба.

І завершити цей текст хотілося б однією короткою, але неймовірно прекрасною цитатою. Знаючи про те, що я буду писати про вінчання, напередодні я звернувся до своїх друзів із питанням, чим для них є вінчання не в теорії, а в житті та особистих переконаннях. Серед кількох по-справжньому цікавих відповідей я отримав і це неймовірне сповідання віри.

Молода православна християнка, ще не одружена, написала так:

«Для мене Таїнство Вінчання- це насамперед один із кроків, через який ми наближаємося до Бога. Так як і в інших Таїнствах прикликаємо Божу благодать, так і тут. Найважливіше – це створення малої Церкви, це прообраз Трійці: чоловік, жінка та Христос. Для мене вінчання – це наче прийти до Бога і сказати Йому: “Господи, я люблю цю людину і хочу бути з нею все життя, любити її, служити їй при будь-яких обставинах. Прийди Господи і будь з нами, і допоможи в цьому доброму намірі, бо наші сили – одна неміч, і важко нам буде без твоєї допомоги…”

Ніколи слова молитви людини, яка так думає й так молиться, не залишиться без відповіді Спасителя.

Запрошую вас на свій новий проект 2015Відкрити!
Close
Подружіться зі мною!
Разом і батька легше бити!