Що варто знати про різницю між аналавом і параманом?

Наша розмова сьогодні про парамани і аналави. Це елементи одягу ченців різної ієрархії. Походження, що символізує, у яких випадках використовується?

Чернецтво – унікальний духовний феномен у Християнській Церкві. Із одного боку, це вже не мирянський чин, але з іншого – ще й не священицький. Проходячи певні ступені відречення від усього мирського, людина, яка стає монахом, обіцяє Богу безумовну відданість, цнотливість і добровільну убогість. Прийняттю чернецтва, себто постригу, передує певний випробовувальний термін, який може тривати кілька років. Як тільки ігумен монастиря переконається, що людина дійсно готова взяти на себе настільки велику відповідальність, як пожиттєву обіцянку вірності Богу, над нею звершується особливий чин – чин чернечого постригу. Особливо слід сказати, що чернецтво не знімається з людини до кінця її життя. Навіть, якщо вона згрішить, буде вигнана з монастиря чи сама побажає його покинути, чернечий постриг, як і інші таїнства церкви, залишаються з людиною на все її життя. Клірика постригає завжди єпископ, а мирянина – ієромонах, ігумен або архімандрит. Постриженому монаху визначається духовний батько – старець, волю якого слід виконувати. У сучасній практиці в монастирях призначаються один духівник для всієї братії. Чин постригу та прийняття у всі священицькі степені поміщено у Великому требнику, або в окремому виданні такого чину.

Монах – від слова монос – один, самітник. Чернець – бо ходить у чорній одежі. Інок – інший, не такий, як усі.

Існують три ступені чернецтва.

1.Рясофор, 2. Мала схима. 3.Велика схима.

Перша степінь чернецтва – рясофор. При ній послушник отримує благословення від ігумена на носіння ряси та скуфії. Важливо зауважити, що це ще не є «повноцінне» чернецтво, а лише підготовка та випробування кандидата на монашество. Під час постригу на кандидата після прочитаних молитов одягається ряса та камилавка, а пострижений називається рясофорним монахом.

Друга ступінь чернецтва – Мала схима чи мантія, зазвичай звершується на Літургії, або після Вечірньої. Якщо постриг звершується саме на Літургії, то перед початком служби, після поклону братії та настоятелю, кандидат на постиг виходить на паперть храму, де роздягається зі своїх звичних одеж, залишаючись босим, лише в довгій сорочці стоїть у притворі. Під час співу антифонів (на Слава і нині..) братія з запаленими свічками в руках зустрічають свого нового брата. У цей час звершується ним тричі земний поклін і всі переходять до місця перед іконостасом, де стоїть аналой із хрестом, Євангелієм і ножицями.

По цьому настоятель звертаючись із коротким словом повчання, закликаючи наслідувати Христа, нагадує, що небеса слухають його слова та все, що він зараз скаже. І далі, ігумен запитує брата, чого він прийшов? Кілька разів ігумен ставить перед ним питання, очікуючи свідомої та прямої відповіді про добровільне бажання стати ченцем. І далі, ігумен знову звертається з повчанням, нагадуючи в чому полягає правдиве смирення. Після того, кандидат стає на коліна, а ігумен ставить на його голову книжку з, якої читає молитву перед постригом.

А далі, після слів «Візьми ножиці, та подай мені їх», брат бере тричі з аналою ножиці та віддаючи ігумену цілує йому руку. Наостанок настоятель бере ножиці, та постригаючи хрестоподібно волосся на голові промовляє «Брат наш (імя) постригає волосся голови своєї во імя Отця, і Сина, і Святого Духа». Зазвичай, до часу постригу монах не знає свого нового імені, бо воно зберігається в суворій таємниці. Це вибір ігумена. Однак, існують певні правила. Скажімо, нове ім’я часто починається на ту ж літеру, що старе. Або, воно може відображати схожість характеру монаха з життям чи особливостями життя якогось святого, тощо. Іноді, з-поміж кількох бажаних імен просто кидається жереб. У будь-якому випадку, сам чернець собі ім’я не придумує.

Після постригу та наречення монаха новим іменем, відбувається його облачення. Під час одягання в одежі, відповідні до чину, настоятель пояснює коротко значення кожної одежі.

1. Хитон (власяниці.) – довга сорочка з грубої матерії, яка в давнину шилась із шкір тварин.
2. Параман – чотирикутний плат із зображенням на ньому святого хреста. З чотирьох сторін він закінчується довгими шнурками, які обвивають його тіло та стягують одежу. Символічно параман нагадує собою Хрест Господній, який чернець добровільно на себе бере.
3. Ряса (підрясник)- одіж чорного, що носиться поверх власниці – символ нового, духовно радісно життя.
4. Пояс – символ стягування плотського єства монаха, щоб звершувати заповіді в благочесті та чистоті.
5. Мантія (палій) – особливого вигляду ряса без рукавів.
6. Клобук або камилавка. Це духовний шолом, який захищає ченця від спокус мирської метушні.
7. Сандалі – символ готовності проповіді Євангелія всьому світу
8. Вервиця або чотки – символ та знаряддя молитви Ісусової та спосіб відліку молитов і поклонів.
9. Запалену свічку, з якою той повинен стояти всю літургію, до часу причастя. Це символ світла ченця серед людей.

Далі служба продовжується за звичайним чином, тільки замість «трисвятого» співається «всі ті, що в Христа хрестилися…». Традиційно, після постригу, братія вітає нового ченця поцілунком і чує від нього нове ім’я.

Третя ступень чернецтва – Велика схима (Великий ангельський образ) – звершується за чином схожим до постригу в малу схиму, але все відбувається зі ще більшою урочистістю та суворістю, відповідно до важливості чину та складених обітниць.

Звечора облачення схимника заносяться у вівтар, де покладаються біля св.престолу. Так само чернець, який приймає схиму стоїть на паперті чи у притворі до часу Малого входу. Так само він зрештує три земних поклони. Так само в супроводі братії та при свіпі особливих тропарів прямує до місця на амвоні, де чекає настоятель. Так само схимник відповідає настоятелю про його мету та добровільність рішення. Так само звершується постриг волосся голови, однак тепер чернець оотримує вже нове, третє ім’я.

Подібним до чину малої схими, відбувається облачення нового інока. Головна різниця тут лише в тому, що молитви-звернення, як каже ігумен до ченця більш урочисті та тривалі. Замість клобука велокосхимник отримує кукуль – гострокінцеву шапочку, яка одночасно покриває голову та плечі. Чорний кукуль з білими хрестами на плечах, спині,грудях і голові. Одягає і скидає кукуль з себе за необхідністю.

Замість параману великосхимник отримує аналав – такий же чотирикінцевий плат матерії зі шнурками на кінцях, якими обв’язують плечі монаха. Вживання аналавів знаходимо у церковній традиції вже з IV століття. Їх могли виробляти зі шкіри чи плести з лляних або вовняних ниток. Аналав спочатку мав практичну цінність: він стягував одяг ченця, щоб той не заважав йому під час роботи. Про це вказували в своїх творах прп. Іоан Касіян Римлянин, прп. Венедикт Нурсійський. Авва Дорофей . дає йому символічне тлумачення: «Ми носимо на раменах своїх знамення хреста, як каже Господь: хай візьме свого хреста і йде за Мною» (Повчання 1).

• Історично, аналави з’явилися пізніше параманів. Саме тому, паравани мають схожий вигляд, символіку та спосіб носіння.
• У Заходній Церкві аналаву відповідає скапуляр.
• Греки словом «аналавос» називають і аналав, і параман.
• Деякі древні подвижники брали на себе особливий подвиг – носили як вериги залізний параман, у якому замість шнурків були ланцюги.
• Другий, великий патріарший параман одягається лише деякими патріархами і лише під час богослужіння поверх підрясника.

Закінчується постриг – поцілунком миру з братією. Якщо постриг звершувався під час Літургії, то береться особливий Апостол і Євангелія, а також – не співається «Трисвяте». Священик-схимник може звершувати літургію. Архієрей повинен покинути єпископську владу та керівництво єпархією та до кінця життя повинен залишатися схимником (схиєпископом) (Номоканон, 90 розділ).

Великий требник пише, що монах після постригу п’ять днів перебуває в храмі, де вдосконалюючись у читанні та молитві. Із усіх інших послухів на цей час він звільняється.

Чернецтво особливе покликання, до якого Бог кличе не всіх, а лише обраних. Тільки ченці можуть отримати найвищу ступінь священства – єпископство. Хоча для спасіння не грає особливої ролі стан – сімейний чи чернечий, лише ченці мають усі необхідні умови щоб цілком присвятити своє життя Богу та Церкві.