Одна из самых ярких моих “сексистских” проповедей была о том, что женщина должна всегда и при любых обстоятельствах оставаться женщиной, а мужчина – мужчиной. Некоторые слушатели даже на меня тогда немного обиделись, потому что узнали в достаточно обобщенных примерах именно свои, частные случаи, и, соотвественно, решили, что я выставляю их личные тайны на всеобщее обозрение.
И узрит всякая плоть спасение Божие. (Лк.3:6) Рождество Христово – одновременно и глубоко символический праздник, и воспоминание о том, что случилось в одну, совершенно конкретную ночь в маленьком городке Вифлееме, неподалеку Иерусалима. Размышляя об этом чуде, можно потратить огромное количество часов, или даже написать множество толстых книг.
Продолжаю читать дневники Шмемана. Пока нравится. Не скажу что это совершенно мой тип священника, но к некоторым его мыслям я уже действительно созрел. Вот он типа презирает все внешнее, отметает как чепуху весь православный пафос. Ну, против пафоса я тоже всегда сознательно борюсь.
С удивлением обнаружил что меня забанил у себя в ЖЖ один бывший профессор МДА, который, как оказалось, в действительности никогда этим самым профессором МДА не был. И, кстати, я даже не помню за что именно он лишил меня дара речи. Скорее всего, у нас с ним разное чувства юмора и уровень восприятия прекрасного.
У світлі наших останніх розмов, якось попри мою увагу пройшов черговий, доволі непересічний гей-скандал. Як виявилось, про нього вже відомо всім, окрім мене. Не сказав би, що відчуваю особливу неприязнь до гомосексуалістів. Зрештою, як і велику симпатію. Лише б людина була хороша та богобоязлива.
Новый год – это конечно чепуха. Это двунадесятый праздник атеистов и их атеистической веры, законный день для обрядов безбожников. Ведь только этим вечером многие могут снять маски и не опасаясь показывать всему миру то, что даже в их собственной системе ценностей существуют некие религиозные символы, которые для них в действительности очень важны и нужны: елка, салаты, шампанское, телевизор.
Про Новий рік та про те, як його правильно зустріти ми розмовляємо з постійним автором нашого видання – митрофорним протоієреєм Євгеном Заплетнюком, Головою місіонерського відділу Патріархії УАПЦ, священиком собору Різдва Христового м.Тернополя. – Отче Євгене, якщо варто святкувати Новий рік, то, на вашу думку, як це має відбуватися в християнській родині?
Основною темою данного нарису стане короткий порівняльний аналіз погляду на людську гріховність між Православною та Католицькою Церквами, а також, у способах боротьби з гріхом, на основі католицьких катихизмових правд віри, зокрема, положення про гріхи, які кличуть про посту до неба. Одразу слід зауважити, що католицьке сприйняття гріха з’явилось як наслідок осмислення давнього римського юридизму, при якому кожен людський гріх — це в першу чергу злочин, порушення чітких законів Божих, за які потрібно буде у свій час дати відповідь Богу, Який, мовою того ж Катехизму, є “Справедливим Суддею, що за добро нагороджує, а за зло — карає” (“Шість правд віри”).
У наш час, з масовим і надзвичайно агресивним поширенням астрології та багатьох інших окультних наук, неодноразово можна почути, як посилаючись на Євангеліє, зокрема на відому Різдвяну історію, виправдовується існування астрології та влохвів-чародіїв. Але давайте поміркуємо, ким насправді були мудреці зі Сходу, що прийшли привітати Новонародженого Спасителя, і про яку, власне, Зорю йде мова в Євангельському оповіданні.
