Слава Ісусу Христу!Сьогодні ми чули разом з вами про неймовірне чудо, яке здійснив Господь в
містечку Наїн, що розташоване неподалік Капарнаума, коли йшов до
Єрусалиму. Він зустрів бідну вдову, яка хоронила свого єдиного сина.
Ви знаєте, коли люди зустрічаються зі смертю, це неймовірне лихо!
Напередодні усі ті, хто йшов з Ісусом були свідками чуда, яке показав наш
Господь- зцілення сина начальника синагоги. І ось перед воротами міста Наїн
зустрічаються дві процесії : радісна-з Ісусом Христом, та сумна-похоронна, де
нещасна, згорьована жінка виплакала собі вже всі очі, адже хоронить свого
єдиного сина. Чи можемо ми знайти слова, щоб втішити матір, яка втратила
свою дитину, і отже, надію на майбутнє? Звичайно, нема таких слів в
людському лексиконі
І Господь зжалився над нею, підійшов і тихенько сказав : « Не плач». Ці слова
були свідченням любові, свідченням того , що Господь дає нам надію на те, про
що згодом скаже апостол Павло у «Послання до коринтян»: « Не сумуйте, як ті,
що не мають надії. Тому, що не мають надії лише ті, хто не вірить в Бога». Ми
–християни, тому віримо, що навіть після смерті наше буття не припиняється.
Ми продовжуємо жити, лише в іншому вимірі. І тому Господь каже всім нам, а
не лише тій жінці : «Не плач! Бо в тебе є надія на вічне життя з Богом!»
Ми часто хочемо втішити людей, які втратили своїх рідних, говорячи їм «не
плач». Так, наче забороняємо їм пережити своє горе, свої емоції,
забороняємо їм страждати. Ми наче знецінюємо їхні муки.
Однак Господь зовсім не хоче знівелювати страждання цієї вдовиці, а ,
навпаки, змилосердився над нею та хоче її підтримати. Тому і ми повинні
дозволяти людині виплакатися, пережити усі внутрішні емоції, а не
спонукати своїми словами ховати весь розпач у своїй підсвідомості.
Ми знаємо, що плакати-це по-християнськи. Ми пам’ятаємо , як Господь
прийшов до Лазаря, який вже на той час був 4 дня як померлий, та плакав
біля його гробу. Хоча він знав, що за декілька хвилин він сам його і
воскресить…
І ось в місті Наїн Господь зупинив цю траурну процесію, підійшов до людей
як люблячий батько, як Творець Всесвіту і сказав : «Не плачте!»
Господь торкнувся хлопця, який лежав у домовині. Ми знаємо, що за
єврейським звичаєм торкатися померлого міг лише родич. І Господь цим
доторком зайвий раз доводить, що Він усім нам близький, що Він ніколи не
залишає нас…А до юнака, яка лежав в домовині звернувся: «Юначе, кажу
тобі, встань!»
І цей юнак почув голос Божий і встав, так само , як ми і усі ми колись почуємо
голос Сина Божого і піднесемося з гробів, бо настане час другого Пришестя-
загальне воскресіння померлих. І тому сьогоднішня історія нас навчає
правдивому ставленню до смерті, до поховання наших ближніх…
Юнак, син згорьованої вдовиці, встав і почав говорити. Саме розмова-одна
з перших ознак живої людини. Господь віддав воскреслого хлопця його
матері, яка неймовірно зраділа. А люди сказали, що з гробу повстав новий
пророк. Чому пророк? Бо ми пам’ятаємо зі Старого Заповіту, що було два
пророки : Єлисей та Ілля, які зцілили (воскресили) померлих синів бідних
вдовиць. Тому випадок воскресіння сина вдовиці з Наїну-це не унікальний
випадок. Зрештою, Господь, коли жив на землі, тричі робив такі дива, тричі
воскрешав померлих і, зрештою, сам воскрес із мертвих «смертю смерть
подолав, і тим, хто в гробах, життя дарував», тобто дав усім нам можливість
жити вічно. Адже «померти» означає не лише втратити тіло фізично, а й
загубити свою душу.
Тому сьогодні Церква цією історію нагадує нам не про фізичне чудо-
зцілення померлого юнака, адже для Господа, який сотворив цей світ
воскресіння померлих- не є чимось надзвичайним, а про духовне зцілення та
відродження, адже рано чи пізно ми будемо давати відповідь за усі свої
вчинки, усі свої гріховні наміри. Господь нагадує нам , що ми повинні бути
обережними у своїх діяннях та думках, адже не знаємо , коли можемо
померти. Юнак, син наїнської вдовиці, був молодий, та все ж таки помирає.
Ми повинні любити близьких, рідних та любити себе. Однак пам’ятаєм, що
любов до себе буває здорова, а буває шкідлива. З одного боку, ми ніби
любимо себе, однак об’їдаємося, обпиваємося, палимо і отримуємо
насолоду. Однак ця насолода-згубна , бо ми заподіюємо собі шкоду.
Господь каже , що той, хто себе любить, молиться, постить, чинить
милостиню, зустрічає своїх ближніх так, наче зустрічає Христа і шукає зустрічі
з Богом. Сьогодні нам легко любити того, хто далеко , а спробуйте любити
тих, хто постійно поруч з вами щодня. Саме про це нам нагадує Церква.
Господь- милосердний, він хоче втішити жінку, яка зіткнулася у своєму життя
з двома найбільшими людськими випробовуванням : смертю чоловіка та
смертю сина. Тому, проявляючи свою підтримку (зовсім не чудо!), Він не
відвертається від вдовиці, а воскрешає юнака. Дуже часто люди думають, що коли Господь посилає їм певні випробування, Бог відвертається від них.
Насправді це не так, адже Господь цими випробовуваннями хоче навернути
нас на істинний шлях, і коли ми плачемо- Він плаче разом з нами. Бог не хоче
нас здивувати , адже Церква-це не цирк. Церква-це місце, де людину
люблять, тому Господь поспівчував цій жінці. Він каже до кожного з нас : «Не
плач. Я з тобою». І коли нам важко, боляче, коли ми відчуваємо , що весь світ
не тільки відвернувся від нас, а й повстав проти нас, потрібно пам’ятати ,що
ти не залишаєшся сам, з тобою завжди Господь. Саме Він дає нам сили
подолати наші гріхи, бо, що не може зробити людина, може зробити Бог…
Одного разу апостоли йшли з Христом і Господь проповідував. Апостоли
кажуть до Господа: «Ти кажеш неймовірні речі! Якщо все це правда, що ти
сказав, то хто ж може спастися з людей?» Господь відповів : «З Богом
можливо все!» І кожного разу після сповіді Господь каже нам : «Встань,
визнай свій гріх, йди і більше не гріши!» Адже ми приходимо до сповіді не
лише для того, щоб визнати свої гріхи, а й для того, щоб попросити сил
більше їх не повторювати.
Сьогодні, згадуючи воскресіння сина наїнської вдовиці, Господь каже, що це
і наше з вами воскресіння, адже Він хоче воскресити наші душі. А ми повинні
виконувати те, що хоче Бог. Що ми зрозуміли з сьогоднішнього читання Євангелія ?
Те, що Бог вважає нас своїми родичами: Він не гидує нами, не бридиться нас,
а допомагає очиститися, зцілитися
…Євангеліє не описує, як жив після воскресіння син наїнської вдовиці.
Однак Церква Христова знає , що цей юнак став великим проповідником
слова Божого, став наче одним з апостолів. Багато мандрував, дійшов ж до
території сучасної Бельгії. І там, в Бельгії, на тому місці, де цей юнак
проповідував, побудували церкву, яка збереглася і до сьогодні. Він прожив
ще шість десятків років після воскресіння і помер з Богом в серці.
Ми повинні пам’ятати, що , якщо ми хочемо, щоб Господь вважав нас своїми
дітьми, то і ми повинні мати Бога за нашого батька.
Нехай Боже благословення буде разом з вами!
Слава Ісусу Христу.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.