Дитину треба зрощувати не «багатогранною», а щасливою

Смертельний квест «Синій кит», який поширюється у соцмережах, зворохобив суспільство. Небезпечні групи, що провокують дітей до самогубств, стали справжнім жахом для батьків і педагогів: у школах проводять педраду за педрадою, скликають позачергові батьківські збори. Більшість дорослих просто розгубилася. Як вберегти дітей від згубного вірусу і чому незнайомим людям інколи легше керувати підлітками, ніж рідним батькам?

Місіонер і церковний діяч, кандидат богословських наук, протоієрей УПЦ КП Євген Заплетнюк, який тривалий час вивчає проблеми сучасної сім’ї та виховання дітей, намагався розібратися у причинах цього явища.

На його думку, Інтернет не впливає суттєво на бажання людини себе вбити, якщо раніше вона цього не планувала. Не всі люди, які користуються мережею – навіть із учасників суїцидальних пабліків – є потенційними самогубцями чи будуть готові це зробити за першою вимогою адміністрації якоїсь групи. Інтернет – це лише певне середовище, яке є лакмусовим папірцем внутрішнього стану самої людини. Воно не змінює індивіда, перетворюючи життєлюбця на суїциданта. Однак мережа легко зможе виявити будь-які нахили людини – особливо ті, яких вона за собою раніше не помічала.

Про мистецтво батьківства, свободу вибору, погані вчинки та рецепт виховання щасливої дитини – у розмові з протоієреєм Євгеном Заплетнюком.

– Отче Євгене, як Ви ставитеся до цього небезпечного квесту в соцмережах? На Вашу думку, він становить реальну загрозу чи це медійники провокують надмірну паніку в суспільстві?

– Дати однозначну відповідь на це питання неможливо, оскільки в кожному конкретному випадку зустрічі підлітків із подібними мереживими квестами та їх наслідками треба дивитися на ситуацію з усіх сторін. Із одного боку, дійсно, цей ажіотаж значно перебільшений і лише завий раз роздуває ситуацію довкола дитячих самогубств. Із іншого боку, дуже часто проблемні підлітки настільки доведені до відчаю обставинами свого життя, чи принаймні, так їх собі тлумачать, що участь у подібних «розвагах» для когось дійсно може останньою краплею, яка переповнить чашу бажання накласти на себе руки. Насправді, подібні проекти в мережі виявляють лише верхівку айсберга – головної нашої проблеми. Говорити, що причиною смертей є соціальні мережі так само наївно, як стверджувати, що потрібно заборонити автомобілі, оскільки щодня по всьому світу трапляються дтп із смертельними наслідками. Причини самогубств значно глибші та складніші. І той, хто буде зводити їх лише до зовнішніх обставин, очевидно, переслідує якісь власні, мені поки не до кінця очевидні цілі.

– Тема підліткових самогубств надзвичайно болюча. У чому їх причина?

– Підліткові самогубства завжди були значною проблемою в суспільстві. Не можна сказати, що це проблема виключно нашого з вами сьогодення. Пояснюється це різними факторами, зокрема, нестабільністю дитячої психіки, особливим часом гіпертрофованого сприйняття ситуації. Пубертат – це час пошуку себе та свого місця в цьому світі, час переоцінки цінностей та пріоритетів. Це час коли дитина буквально на очах стає дорослою фізично, але психологічно момент дорослішання за цими змінами може не поспівати. Це, безперечно, накладає свій відбиток на сприйняття підлітком усіх своїх життєвих реалій. Часто такі пошуки можуть привести дитину до певних світоглядних тупиків, які ще називають екзистенційною кризою в житті людини. Втратою сенсу життя та головних орієнтирів. Особливо це реально в родинах, які не живуть церковним життям, які ніколи не думали про власні стосунки з Богом, про сенс буття та не навчені дивитися на все з позиції вічності. У таких випадках з позиції підлітка вже найменша проблема – це катастрофа. Годі вже говорити, що більшість наших сімей це проблемні родини, де в батьків нормою є самостверджуватися за рахунок своїх дітей чи шлюбних партнерів. Таке життя в родині швидше нагадує пекло, а не благодатне середовище, сприятливе для виховання в ньому повноцінної особистості. Тому, немає нічого дивного, що діти часто вибирають життя в смердючих підвалах, чи навіть готові покінчити з цим життям, аби не жити з людьми, які називаючись батьками нічого до них не відчувають окрім байдужості чи ненависті. Я вже не говорю про те, що сучасний гріховний світ сам по собі є вороже налаштований до дитини. Вже починаючи з пологового будинку, де медсестра ненавидить щойно народжену дитину і нічого не зробить для неї безкоштовно. Те саме буде супроводжувати дитину і в школі, і на роботі, і серед сусідів чи випадкових знайомих. Це неприємна правда, але її також не можна ігнорувати в жодному разі, якщо ми бажаємо добра собі та своїм дітям.

– Реальність справді дуже жорстока. Що ж потрібно робити батькам, щоби вберегти дитину від самогубства?

Для початку скажу, що батьки повинні частіше ставити собі питання: а як моя дитина себе почуває? Що в неї твориться у її маленькому сердечку? Що змушує її страждати? Що я можу зробити, щоб життя моєї дитини було максимально психічно- та духовно комфортним. І, чи роблю я все можливе, щоб дитина могла назвати себе по-справжньому щасливою? Щасливою не від того, що я куплю їй черговий айфон чи планшет, а тому, що відчуває себе в нашій родині цілком прийнятою та захищеною. Дитина повинна бути обігріта. Вона повинна бути впевнена в тому, що її люблять. І навіть коли увесь світ повстане проти неї, її родина має бути для неї фортецею, нехай і єдиною, але стабільною та місцем абсолютної безпеки. Якщо бути уважним до цих речей, які багатьом батькам виглядають неважливими та дріб’язковими, питання про самогубства взагалі б не могли спасти на думку! Страшно навіть ставити питання таким чином!

– Тема смертельного квесту «Синій кит» отримала знайний резонанс у суспільстві. На Вашу думку, чи ця небезпечна гра змусила багатьох батьків проаналізувати свої відносини з дітьми, звернути на них увагу?

Все залежить від рівня інтелектуального та духовного розвитку самих батьків. Одні дізнавшись про існуючу проблему почали моментально відключати в квартирі Інтернет, забирати в своїх дітей смартфони чи ретельно досліджувати історію браузера. Інші батьки поступили більш цивілізовано, а головне – розумно та цілком правильно. Вони, нарешті, почали цікавитися питаннями педагогіки. Вони почали більше розмовляти зі своїми дітьми, читати якісь книги, радитися зі спеціалістами. Розумні батьки звертають увагу на коріння проблеми, нерозумні – вперто помічають лише верхівку того айсбергу.

– Серед багатьох порад батькам звучать фрази про те, що потрібно більше контролювати дітей, їхню активність у соцмережах, друзів. Чи погоджуєтеся з цим?

Любов до дитини не можлива без поваги до неї та її особистого простору. Невід’ємним елементом психічного здоров’я особистості є наявність у людини певного простору, який має належати тільки їм самим. Не батькам, не дружині, не чоловіку, ні роботі, ні друзям. Кожен із нас має мати власний куточок у цьому всесвіті. Я вже не говорю, що ми маємо мати право самостійно обирати собі друзів і захоплення. Звичайно, ніхто не дає стовідсоткової гарантії, що наші захоплення будуть безпечними, а друзі бездоганними. Однак, лише при наявності альтернатив, при можливості обирати, дитина зможе вирости здоровою та повноцінною. Ви, напевне чули про випадки існування дітей-мауглі, коли батьки настільки патологічно хочуть захистити своїх дітей від зла цього світу, що буквально перетворюють їх на тварин. Можна перетворити дитину на «Мауглі» не саджаючи на ланцюг. Для цього достатньо позбавити її можливості обирати своє життя самостійно. Так, свобода це завжди відповідальність. Але й щастя це завжди свобода. Тому, пам’ятаймо, що обмежуючи дітей в свободі ми обмежуємо їх у щасті.

– Але як тоді вберегти дітей від небезпеки, не ранивши їх, втручаючись у особисте? Як контролювати, не завдаючи їм шкоди?

-У тому й уся справа, що контролювати дітей не потрібно. Ви хто, поліція чи професор лабораторії, яка ставить досліди над людьми? Ваше завдання любити та стимулювати їх до розвитку. Не приймати за них рішення. Не вчити їх бути безпорадними без вас. Батьки повинні робити все, щоб дитина сама вчилася обирати з кількох альтернатив найкращий для себе варіант. І це, безперечно, не можливо без помилок і поразок на початках. Не можливо контролювати дітей, не завдаючи їм шкоди. Діти хочуть бачити в батьках підтримку та опору, а не жорстокий контролюючий орган. Скільки батьків постійно кричать своїм дітям: – не торкайся цього, не бери, ти не вмієш, ти зараз усе поламаєш, давай краще я, з якого місця в тебе лише руки ростуть! Подібна філософія виховує невпевнених, закомплексованих людей, які навіть ставши дорослими самі не знають чого вони хочуть. Найчастіше вони нічого не хочуть у цьому житті взагалі.

– Що для Вас означає батьківство?

Батьківство – це мистецтво народити дитину та підготувати її до самостійного життя без себе. Часто матері, особливо матері одиначки з однією дитиною, буквально провокують розвиток взаємозалежних стосунків. До глибокої старості своєї дитини не бачать у ній дорослої та самостійної особистості. Вони постійно тероризують їх, їх шлюбних партнерів або усіх одночасно. Звідки усі ці анекдоти про злу тещу чи свекруху? Саме звідси! Це історії самотніх жіночок, які в житті нічого не досягли в житті окрім того, що якось народили дитину. Це стало їх сенсом життя назавжди. Вони не змогли подарувати радість своєму чоловіку, нічого не досягнули в кар’єрі, а тепер дружину свого сина сприймають за конкурентку на його серце. Яке безумство!Ця аномалія психічного та духовного розвитку зародилася саме тоді, коли мама почала зрощувати в собі думку що мій синочок – це мій найкращий мужчина. Ви напевне бачили такі статуси в жінок у соціальних мережах? Жінко, тобі час до лікаря. Шукайте собі мужчину серед ровесників, а своїй дитині дайте спокій.

– Як батькам налагодити відносини з дітьми? З чого варто починати? Чи може бути вже запізно?

– По-великому рахунку, ніколи не пізно почати все виправляти. Багато людей вважають, що стосунки між поколіннями вже настільки зіпсовані, що вже пізно будь-що виправити. Ні, не пізно. Церква та психологія дозволяє виправляти помилки в стосунках навіть коли пройшло вже багато часу відколи вони були зіпсовані. Я навіть більше скажу. При бажанні, ми можемо примиритися і почати жити спокійно та щасливо, навіть якщо людей, які нас ображали немає в живих. А секрет налагодження стосунків із власними дітьми дуже простий. Пригадайте собі час, коли ви були такі як вони, і частіше ставте себе на їх місце. Діти можуть помилятися, бо вони ніколи не були дорослими. Але ж дорослі були дітьми, тому від них чомусь сподіваєшся завжди більш розсудливих вчинків!

– Дуже часто говорять про те, що дитина потребує любові, прийняття й уваги батьків. Але батьківству ніхто не вчить. Як саме це все має виглядати на практиці?

– У кожній конкретній ситуації це виглядає по-різному. Все ж, загальну тенденцію я можу назвати. Надто часто батьки, які хочуть виховати власних дітей за певними уявленнями, роблять це єдиним відомим їм методом «кнута та пряника». Все б нічого, але б’ють і тероризують власну дитину вони щодня або через день, а пряниками годують її раз у пів року. І це в кращому разі. Тому, не боюсь помилитися, якщо моя порада в цьому контексті буде надто передбачуваною: не жалійте власним дітям вияву любові. Дітям потрібні ваші обійми, поцілунки, добрі слова, похвала, ваше зацікавлення ними та сприйняття їх всерйоз. Це такі речі, здавалося б, очевидні. Але як багато батьків не можуть це зрозуміти. Це батьки-інваліди, які не можуть дати своїм дітям нічого, окрім грошей.

– Як реагувати на погані вчинки дитини? До прикладу, коли вона краде або ж обманює. Що робити, як погано вчиться чи лінується?

Дитина виростає з гріховними нахилами не без причини. І майже завжди погана дитяча поведінка є наслідком поганого, м’яко кажучи «непедагогічного» ставлення до неї з боку дорослих. Діти починають обманювати тоді, коли дорослі неадекватно реагують на правду від них. Діти починають красти, коли в родині немає звички дозволяти дітям приймати самостійно рішення. Діти не хочуть вчитися тоді, коли в родині немає поваги до освіти та науки в цілому. Дитина лінується, коли живе в умовах, де немає чіткого розподілу ролей та хоча б елементарного розпорядку дня. Дуже важливого про це говорити! Наші діти це плід нашого виховання. Ні вчителі в школі, ні друзі в дворі, ні ще хтось не мають настільки значного впливу на дитину, як рідні батьки. Тому, батькам слід розцінювати дитячі гріховні звички, як плід власного помилкового ставлення до дітей. І тому, насамперед слід переглянути вимоги до самих себе. Не змінюючись самим даремно сподіватися на зміну дитячої поведінки. Яблуко від яблука недалеко падає. І у вашому випадку це не виняток із правил.

– Чи можна карати за погані вчинки? У який спосіб?

Звичайно, у кожній родині повинна бути певна система нагород і покарань. Однак, слід чітко уяснити, що дитину виховують та спонукають до праці над собою не покарання, а саме нагороди та підтримка. І найголовніше – не припустиме жодне фізичне насильство. Коли батьки б’ють беззахисну дитину, вони не просто завдають їй фізичного болю, але й руйнують крихку та беззахисну дитячу психіку. Батьки це найближчі та найдорожчі у всесвіті люди для дитини. І коли вони зазнають насильства з їх боку, в них буквально на дрібні частинки розпадається звичний і безпечний світ. Багато людей до глибокої старості перенесли в собі цю біль і образу на батьків.

– Чи варто у вихованні дитини ставити їй у приклад інших – її чемніших чи  сумлінніших, на думку батьків, однолітків?

Якщо ви навчите дитину, що можна її порівнювати з іншими дітьми, вже завтра ваша дитина буде порівнювати вас із іншими батьками. Ви навчите її сумніватися в тому, що її у вашій родині приймають безумовно. Це, в свою чергу, породить у неї безліч нових комплексів. Вона постійно буде відчувати потребу «заробляти свою любов», не тільки серед родичів, але й чужих. Вона буде знати, що вона не варта любові, якщо не доведе це певними вчинками. Цей нестерпний тягар буде з нею все життя. І подаруєте його їй саме ви – найближчі люди на планеті. Порівнюючи свою дитину з іншою ви травмуєте її назавжди.

– Як реагувати на успіхи та невдачі у навчанні?

Так само, як ви хочете, щоб ваші діти реагували на ваші успіхи та невдачі на роботі. Ніколи не думали про це? Можливо ваші діти хочуть бачити своїх батьків міністрами, а не дрібними офісними клерками без жодного кар’єрного росту останні двадцять років. Так, що? Тепер вони не мають вас любити?

– Сьогодні у суспільстві можна побачити крайнощі – шалений дітоцентризм або ж суцільна байдужість до дітей. Що страшніше?

Одне й інше є аномалією. Якщо ми хочемо добра для себе, для своїх родин, для держави, маємо з усією відповідальністю ставитися до виховання підростаючого покоління. З одного боку це вже настільки заїжджена фраза, яку ніхто вже не сприймає з належною серйозністю. А з іншого,- це зовсім не порожні фрази, а питання які реально впливають на якість нашого з вами життя. І, як бачимо, це питання життя та смерті наших дітей. Як легко помилися, як легко ранити дитину. І скільки потрібно зусиль, щоб виправити свої помилки! Все ж, це важко, але можливо.

– Часто батьки роблять вибір за своїх дітей, вважають, що вони знають краще. У якому віці варто почати серйозно зважати на думку дитини? Як вберегти її від неправильного вибору?

Привчати дитину до самостійності та можливості вибору слід так рано, як це лише можливо. Деякі психологи рекомендують уже шестилітнім дітям давати якісь дрібні гроші. Не потрібно боятися, що вона зробить щось не так. Без помилок немає доброї науки. Тільки зверніть увагу, що в дитинстві ціна помилок значно менша, ніж у дорослому віці. Тому, завдання батьків якомога швидше зробити дитину самостійною та відв’язати від себе. Це буде найкраще вкладення батьків у майбутнє дитини. Не раз буває так, що батьки панічно контролюють кожен крок дітей до часу, поки вони не закінчать школу та не стануть студентами, цілком ймовірно в чужому місті. Не маючи досвіду самостійного життя, бо навіть шкарпетки з шафи подавала їм мама, такі діти дуже швидко пускаються «у всі тяжкі»: починають пити, палити, вести невпорядковане статеве життя. Хто винен? Батьки, які не давали їм свободи раніше дозовано, тепер пожинають плоди свого виховання в повній мірі.

– Деякі батьки багато працюють або ж виїхали за кордон. Свою любов до дітей стараються компенсовувати дорогими іграшками, а у старшому віці – грошима. Чи правильно це? До яких наслідків може привести?

Треба відверто визнати, що не всі дорослі правильно розуміють, що таке батьківська любов та як її проявити. Свого часу їм ніхто не показав норми в стосунках, а тому, немає нічого дивного, що вони цілком щиро не знають, як себе належить вести з рідними дітьми. Максимум на що здатні такі люди – це перенести в сімейні стосунки ринкові закони: я тобі роблю подарунки, даю гроші, оплачую рахунки, що є найкращим підтвердженням моєї любові до тебе. Звичайно, згадані речі є певним свідченням батьківської любові, але це не є сама любов. Дорогі подарунки не можуть замінити батьків. Рік чи два тому мережу сколихнув ролик, у якому самотній дідусь відправив усім своїм дітям повідомлення про власну смерть лише для того, щоб знову побачити біля себе своїх дітей і зібрати їх за одним столом. Так ось, хочу нагадати всім, хто не хоче на власному прикладі повторити його долю. Для того, щоб вам не випала доля зустрічати старість на самоті, зробіть вкладення любові у своїх дітей уже тепер. Інакше вони будуть так само – відкуплятися від вас грошима та непотрібними вам подарунками. А телефонна розмова з ними для вас буде справжнім щастям.

– Танці, скрипка, теніс, англійська… Побутує думка, що дітей треба якомога більше завантажити, аби у них “не було часу на дурниці”. З Вашої точки зору, це правильно?

Кожні мама чи батько хочуть, щоб їхні діти були найкращими в усьому. Звичайно, таке бажання цілком здорове, і його можна зрозуміти. Однак при цьому дуже важливо порівнювати ці бажання з реаліями, з тими задатками, які реально є в дитини. Одна справа, якщо ми стимулюємо дитину задля кращого фізичного стану відвідувати спортивні секції, особливо якщо лікар це категорично рекомендує зробити. Інша справа, коли ми намагаємося на дитині «відігратися» за всі свої нездійсненні плани та фантазії. Я завжди повторюю, що дитину треба зрощувати не «багатогранною», а щасливою. Бо тільки коли вона щаслива, вона захоче йти далі та підкоряти нові вершини. Вічно втомлена, перевантажена, озлоблена на всіх і на все дитина навряд чи може вирости хоч у чомусь унікально. Хіба, унікальною у ненависті до світу дорослих.

– Що порадите сім’ям, які особливо гостро реагують на успіхи чи провали своїх дітей? Таким батькам, які дуже хвалять своїх нащадків перед знайомими, друзями, співробітниками, коли ті показують добрі результати навчання, – і дуже сварять та карають за невдачі?..

Ну, що тут можна порадити. Що посіє людина, те й пожне. Якщо ми вперто будемо розцінювати власних дітей, як зручний предмет для маніпуляцій, це неминуче матиме свої наслідки в майбутньому. Діти це такі ж люди, як дорослі, тільки ще більше чутливі. А тому, не дивуймося, якщо згодом вони будуть поступати з нами так, як ми цього будемо заслуговувати. І, щось я дуже сумніваюся, що нам таке ставлення буде до вподоби.

Діти це неймовірно тендітні створіння. Світ дорослих при правильному вихованні може зробити з них неймовірної ціни діамант, а може навпаки – перетворити в дешевий і нікому не потрібний графіт із олівця. Пригадуєте хімію? Тому, хочу підсумувати все раніше сказане простою істиною: що ми вкладемо в своїх дітей сьогодні, те й отримаємо у відповідь завтра з відсотками. І, як священик, хочу завершити розмову нагадуванням, що повноцінною особистістю може стати лише церковна, віруюча людина. Пам’ятаймо про це, вкотре переконуючи себе, що дитина повинна вирости і сама обрати собі церкву чи не обирати жодної. Це все зовсім не так. Але, нехай це стане темою нашої наступною розмови 🙂 Дякую за увагу!