У ролі автора текстів я завжди прагну писати легко та зрозуміло. Що там казати! Уміння подавати складні речі простою мовою я вважаю за головну ознаку професіоналізму кожного, хто береться за будь-яку письмову роботу, а якісний текст – це текст, зрозумілий навіть не фахівцю. Але зараз я сам прошу вибачення, якщо не ідеально справлюся з цим
У сучасному світі всі так намагаються встигнути за модними тенденціями, що забуваючи про християнство, вибирають для себе, що краще бути буддистами, рідновірами-язичниками тощо.
Лише від думки про Різдво здається, що ось-ось станеться якесь диво. Це відчуття з дитинства знайоме чи не кожному. Подорослішавши, у комусь це відчуття приглушується, а хтось взагалі його втрачає. Про причини, коли людям сумно під час свят, розмова із тернопільським священиком, кандидатом богословських наук Євгеном Заплетнюком.
Добрі вчинки інших записуємо на піску, злі – на камені. Як показує життя, носячи в собі образу на когось, ми викликаємо нову. І так по колу. Бо образа – це помста самому собі. Протоієрей, кандидат богословських наук Євген Заплетнюк розповідає про природу образи.
Наша розмова сьогодні про парамани і аналави. Це елементи одягу ченців різної ієрархії. Походження, що символізує, у яких випадках використовується?
То якою мовою молитися? В Україні різні конфесії для молитов використовують різну мову. УПЦ КП і УАПЦ моляться українською, в УПЦ МП — старослов’янською. У деяких церквах РКЦ – польською або й на латині. Чи не слід використовувати загальнозрозумілу мову? Чи може не обов’язково, аби людина розуміла слова молитви? Адже у деяких протестантських Церквах вірні
Сім справ милосердя для душі віруючого і сім справ милосердя для тіла. Що це за справи? І як їх розуміти? Наприклад, одна із таких справ: грішника навернути або невігласа навчити. Як це реалізувати на практиці?
Не раз ловив себе на думці, що як тільки я встиг для себе розібратися з якимсь складним питанням, то одразу ж мав що відповісти про це іншим. Часто траплялося так, що мене одразу хтось саме про це й запитував! Сьогодні розмова буде саме про такий випадок. Перш ніж говорити про цю непросту тему, я сам
«Якщо я мусів би жити на якомусь вузенькому шпилі, на скелі або уривистому верху так, що я міг би заледве тільки мої обидві ноги поставити, оточений проваллям, безмежним морем, вічною темрявою, нескінченною самотністю та безупинним бушуванням бурі – я хотів би там залишитись, на мізерному просторі, впродовж усього мого життя, тисячу років, усю вічність –
