Ми закінчуємо з вами безперестанне,тижневе святкування Пасхи Христової. У церковному році є такий унікальний момент, коли ми всі сім днів святкуємо, як один, безперервний день Святої Пасхи. Тому наші богослужіння від неділі, а точніше – ще від Великої Суботи до початку Фоминої неділі являють собою один великий, суцільний день. Щось дуже схоже ми будемо мати в той час, коли прийде Господь Бог вдруге, та після Страшного суду кожному з нас визначить долю в вічності, відповідно до його вчинків. Комусь буде безперестанний час плачу та скреготу зубів, а комусь цей час буде часом благоденствія та мирного життя та вічного спілкування з Богом. І про це кожному з нас слід частіше згадувати.
Іноді ми намагаємося від себе відганяти погані думки, сподіваючись на те, що коли ми їх не будемо думати, то не накличемо на згадане зло. Хоча в дійсності це не так. Господь кожному з нас приготував своє особливе життєве випробування. Одним дає випробовування багатством, іншим – бідністю. Одним дає випробовування неймовірним здоров’ям, а іншим навпаки – хворобами та фізичними немочами. Відтак, у кожному конкретному випадку, ми завжди повинні розуміти, що наша ціль життя після того, як Христос воскрес – змінилася.
Воскресіння Христове це не лише конкретна історична подія. Хоча дійсно, в певний час на землі жив такий чоловік – Ісус Христос, Який помер і воскрес на третій день, як про це було написано давно перед цим, і ми це знаємо. Але це не просто подія з підручника історії. Це передовсім історія нашого з вами особистого життя. Те. що сталося в порожній гробниці, те, що сталося в свій час на Святій Землі – все це сталося заради нас, для нас, і разом із нами. За Своєю природою Ісус Христос був одночасно і Богом, і людиною. І якщо можна сказати, що він помер як богочоловік, то й воскрес теж, як цілком правдива людина. А оскільки ми – християни віримо в те, що Христос був правдивим Богом, і правдивою людиною, то водночас із цим визнаємо, що це воскресіння тіла й для нас з вами може бути доступним.
Раніше ті люди, які хотіли критикувати Церкву та осміяти нашу віру, перш за все намагалися поставити під сумнів істину Воскресіння Христового. Це так тому, що коли Христос не воскрес, тоді й дійсно, цитуючи апостола Павла скажемо, що вся наша віра є марною та позбавлена будь-якого сенсу. В чому дивина, якби Господь не воскресав, а всього лиш показав нам якесь нове вчення? Хіба люди мали недостатньо різних вчень і філософій? Наука Христова хоча й переважала всі інші відомі людству науки, насамперед вченням про любов до ворогів, дуже часто ми можемо знайти деякі подібності християнства з іншими релігіями. Все ж, теоретична наука Церкви була і є зовсім не основною. Чимало людей по всій землі живуть морально та досить благочестиво. Але й це їх не рятує. Основне те, що засновник нашої Церкви – воскрес із мертвих, чим дав можливість нам жити після тілесної смерті. Тому, ми й співаємо на Пасху: – Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Нині Христом знищена влада диявола. Ми знаємо, що й смерті, яку нам хотів запропонувати диявол більше немає, бо Христос запропонував нам вічне життя!
Відтак, кожен із нас повинен знати, що Христос приходив не просто дати нам нове вчення, але дати можливість жити вічно після смерті нашого тіла. Не знаю чи ви помічали, але в православній традиції всі відспівування померлих звершуються, принаймні повинні звершуватися, в білих одежах. Чисто по-людськи це дійсно – момент скорботи. Але, з християнської точки зору день смерті – це момент радості, коли душа виконавши призначену роботу чи покликання на землі, йде до кращих умов – Небесного Царства. Інша справа, що ми, як великі грішники, справедливо боїмося того Суду Господнього, який буде над нами, бо ніяк не готові до нього – не раз ми навіть не будемо мати, що сказати на свій захист перед Божим милосердям і Його справедливим законами!
Подивіться, яка величезна кількість людей буває в храмах Божих на свято Пасхи. А вже до п’ятниці нас залишається двоє, через що ми не можемо й повноцінної служби служити – нікому це не потрібно. Завжди треба бути чесними, особливо – самим із собою. А коли так, то дуже легко прийти до висновку, що людям цього всього не потрібно. Але Царство Боже є тим місцем, де збираються ті, хто хоче молитися та вічно прославляти Господа! І це вони роблять ще тут, за життя. Господь так і скаже: – Сину мій, донька моя! За життя ти сама зробила свій вибір. Я дуже добре знав, як ти живеш і проводиш свій час. І добре бачив, що Церква тобі не потрібна.
А Царство Боже не є антонімом посту – там не буде всього того, від чого ми відмовлялися заради Бога впродовж усього свого життя. Ні, там не буде такої компенсації, як багато хто про це мріє. Царство Боже – це час безперервного богослужіння. Це буде місцем і часом втіленням тих ідеалів, які ми в собі розвивали. Якщо тут ми жили тільки власними пристрастями, і цілком щиро були переконані, що буде багато краще спати, ніж йти на богослужіння, то цим ми вже робимо свій вибір у вічності. Всім добре відомо, що храм – це Царство Боже на землі. І якщо ми не йдемо до нього тепер, то й там не захочемо. А той хто нині опиняється в православному храмі, той потрапляє в особливий, позачасовий духовний вимір. Ми вже згадували, що причащаючись, стаємо безпосередніми учасниками Таємної Вечері. Коли ми молимося на свято Різдва, то стаємо безпосередніми свідками того, що відбувається, дійсно перебуваючи в тому Віфлеємському вертепі! А коли вбивають Христа, то ми йдемо разом із ним на Голгофу. Все це відбувається на наших очах. Це не просто така собі театральна постановка. Це реальне переживання біблійних подій. Ті люди, які справді люблять Бога, мають змогу це пережити реально та безпосередньо.
Кожна людина помираючи, бере з собою на той світ певний тягар. А там Господь вже дивиться, що саме там у тебе в мішку: родичі, друзі, машини, квартири, субсидії, ліки, і десь на останньому місці Господь Бог. І дуже страшно діждатись моменту, коли Той Бог, якого ти поставив на останнє місце в своєму житті, поставить тебе на останнє місце в вічності. Бо це був твій особистий вибір. Ти сам так вирішив. Те, що ти любив – те й отримаєш у вічності. Любив грішити? Йди туди, де будуть усі грішники плакати та скреготати зубами. Якщо ж ти любив Бога та прагнув до Нього всіма своїми душевними та тілесними силами, хотів проводити свій час у молитві та в храмі, Господь закличе тебе до Себе, бо знає, що ти – його син! Я тебе впізнав, як свого часу побачив і впізнав Нафанаїла, який молився під смоківницею. У п’ятницю Світлого тижня я подивився на один храм і побачив тебе, бо не побачити тебе було неможливо – вас було лише двоє людей.
Дякую вам за те, що ви сьогодні з нами. У вас теж були власні клопоти, робота та чим себе зайняти. Так само, як мають роботу та клопоти всі ті люди, яких сьогодні тут немає. Та навіть просто полежати в ліжку може й було б корисно та приємно кожному з нас. Але, знайте, що Господь бачить і цінує ваші подвиги. Які вони в нас можуть бути? Встав із ліжка – це вже подвиг. Приїхав до церкви – подвиг. Сказав молитву і ні разу не збився – вже майже святий. Отакі подвиги в нас – слабких людей. Із точки зору справжніх подвижників благочестя це ніякий не подвиг. Це не означає, що ми возносимось на небеса. Ми просто таким способом підносимося з тієї гріховної ями, в якій лежимо багато років поспіль. Ми просто з мінуса виходимо на нуль.
Ще раз вітаю вас цим радісним привітанням «Христос Воскрес!», яке наповнює наші життя справжньою радістю та духовним сенсом. Амінь!
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.