Слово на Велику Середу

Дорогі браття та сестри, всечесні отці. Кожного разу, зустрічаючись під час богослужіння, ми в тій чи іншій, доступній нам мірі, переживаємо велич тих днів і моментів, які того дня згадуємо в Святому Писанні. Звичайно, церковний календар являє собою певну цілісну систему, у якій не раз складно сказати, що є більш, а що менш важливим. Хоча ми дійсно знаємо про двунадесяті свята, про великі не двунадесяті чи малі свята. Все тут має свою вагу та сенс, і немає нічого неважливого. Все ж ми також знаємо, що в церковному календарі є дні, певним чином важливіші від інших днів року.

Із ласки Божої ми з вами ввійшли в Страсну седмицю, в якій за ці сім днів на наших очах явлено весь смисл християнського віровчення. Це найважливіший тиждень у році, який закінчується торжеством Христового Воскресіння. Ми знаємо, що Христос Воскресне на третій день, як і обіцяв нам давно перед цим. Але поки ми переживаємо лише скорботні моменти, не думаючи про Воскресіння. Перед нами Господь в’їжджає до Єрусалиму на осляті для того, щоб там почати свої страждання заради нас. Із події Входу Господнього почалися Його страждання. Увесь народ радів, стелив Йому під ноги одежі та пальмові віття, а Сам Господь плакав дивлячись на це. Він бачив, що ці люди так і не зрозуміли, навіщо Він прийшов до них. Вони хотіли земного царя, який би добре ними правив, встановлював справедливі закони, карав винних і нагороджував чесних. Щоб цей цар або імператор покращив їх земний добробут. І тому, дивлячись на те, як люди співали Йому «осанну», Христос із сумом каже: «Не пізнав ти часу відвідання свого…» Сам Господь Бог із Небес зійшов на землю, взявши наше тіло. Він жив три десятка років серед нас, як один із нас, але ми все одного Його не впізнали.

Ми хотіли, щоб Він зовсім по-іншому виглядав, по-іншому себе вів стосовно нас. Власне, й нині ми приходимо до Нього в храми лише для того, щоб Він виконував наші забаганки та служив нам. Ми вимагаємо в Бога, щоб Він подавав нам достаток, благоденственне і мирне життя, здоров’я та многая літа. Кому потрібні ці «многая літа»? Навіщо вони вам? Проживете ви хоч 115 років, але прийде 116 і все одно вас закопають так само, як і всіх інших, кому того не співали. А потурбуватися про спасіння душі мало кому з нас хватає розуму та сил.

Отже, тиждень, який ми з вами переживаємо, є синтезом і серцевиною нашого християнського віровчення та світогляду. Сьогодні Велика Середа. Святе Писання розповідає нам про те, що в останню середу земного життя Спасителя відбулася одна дуже важлива подія. Господь прийшов до оселі Симона прокаженого. Це не той Симон, що став згодом апостолом Петром. Це був інший чоловік, колись хворий на проказу, але якого раніше Господь зцілив. Очевидно, що Господь настільки його полюбив, що навіть після історії зустрічі та зцілення не переставав дружити з ним. Цього разу Він настільки його вшанував, що навіть захотів прийти в його дім. Взагалі, якщо ви пам’ятаєте, в Віфанії жила одна дуже відома нам біблійна родина: сестри Марфа та Марія з братом Лазарем, якого Господь воскресив напередодні.

І ось, Ісус Христос захотів в ту мить бути не з ними, але відвідав у Віфанії зціленого колись прокаженого чоловіка, на ім’я Симон. Можна сказати, що його теж воскресив Господь духовно та фізично, та дав можливість жити повноцінним християнським, та навіть звичайним людським життям. Пригадуєте, ми якось згадували, що в той час прокажені люди були вигнанцями. Їх виганяли жити на міста, тримали наче тварин у зоопарку. Вони мали спеціальні дзвоники, якими попереджували здорових людей про те, що вони скоро будуть проходити повз них. Після зараження в них не було шансів мати повноцінне життя. Але в випадку Симона сталось по- іншому. Господь Бог подарував йому можливість нового життя та побажав прийняти в його оселі цю трапезу.  Колись прокаженому чоловіку випала честь прийняти в своєму дому Самого Бога! Але не тільки одного Ісуса Христа, але й дванадцять його найближчих учнів – Апостолів. Уявіть собі власну радість, якби ми дізналися про те, що до нашої оселі завітає Сам Христос та Його Апостоли! Сьогодні про таке ми навіть не можемо мріяти. І не тільки тому, що всі ці події віддалені від нас на 2000 років. Справа в іншому – до цього потрібно мати особливий стан душі та серця.

Нинішня Євангелія нагадує нам про те, що навіть якщо ми колись були вражені духовною проказою, і через неї від нас відійшли всі наші родичі, друзі та знайомі, а всі решту навіть не вважали нас за людей, Господь все одно нас пошанував і полюбив таким, якими ми є! Ісус Христос прийшов до Симона прокаженого. Не пішов до правителів, не пішов у царські палати. Не пішов Він і до священиків і первосвящеників. Він не пішов, навіть, і до фарисеїв. А хіба вони були цілком поганими людьми? Ззовні вони виглядали просто ідеально. Фарисеї – це щось схоже на сучасних монахів. Вони давали привселюдно обіцянку максимально точно дотримуватися Божих Заповідей. Але Господь показав, що лише зовнішнє, формальне виконання цих Заповідей може бути надзвичайно далеким до того ідеалу, якого вимагає від нас Небесний Отець. Те, що ми робимо ззовні деякі добрі речі не робить нас праведниками. Праведниками людину робить усвідомлення гріхів, бажання покаятися, розуміння того, що ми всі далекі від ідеалу.

Сьогодні ми бачимо, як до Спасителя прийшла блудниця. Грішниця, якій навіть на той час було мало рівних. Але вона принесла Богу все, що вона мала – дорогоцінне миро. Вона розбила цю пляшечку та вилила на Господа, помастивши Його Тіло перед погребінням. Сьогодні, в Велику Середу, хоча й згадуємо подію, коли блудниця намастила миром Спасителя, чим самим ми й згадуємо та переживаємо певний початок Його похорону. Христос сказав апостолам, які нарікали на такий вчинок жінки: Бідних завжди маєте, а Мене не завжди маєте біля себе, а те, що вона зробила – приготувала Тіло Моє до погребіння. Господь вже розповідав апостолам, що за кілька днів Його розіпнуть. Він знав, що ця зустріч – початок Його похорону. І тому цей день року невипадково названо Великою Середою. Та й узагалі, увесь цей тиждень та кожен його день названо Великим, оскільки в них ми згадуємо найважливіші події історії.

Із цього маємо зробити висновок про те, настільки важливо бути нам у ці дні разом із усією громадою в храмі Божому. Саме тут сьогодні відбувається головна трагедія та доля людства. А вона, доля всього людства, вирішується очевидно не на біржах, де визначають курс долара та євро. Не в стінах Верховної ради, де пишуться нові закони. Не на заводах, де виробляються товари та не на фабриках, де робляться продукти харчування. Не від цього всього залежить наше майбутнє. Головне дійство на землі відбувається нині в православних храмах. Ми пригадуємо з вами про те, як Христос дає кожному з нас можливість нового життя . Ми були одними, але стали іншими. Були блудниками та блудницями, до яких люди ставилися не тільки з презирством але й відверто вороже. Ось, чому апостоли обурювалися на її вчинок. Вона зробила добро, але все одно їм не догодила!

Навіщо ти це зробила? Навіщо потратила такі великі гроші? Навіщо вилила миро на Ісуса, якщо ми могли це миро продати, а гроші роздати бідним? Вони не розуміли грандіозність її вчинку. Але це побачив Господь та сказав, що за цей її великий вчинок, у кожному храмі по всьому світу, де тільки буде проповідуватися Євангеліє, всюди будуть згадувати про неї. Не про те, що вона була блудниця та мала безліч чоловіків, скільки своїм блудом принесла зла, гріха та лукавства в цей світ. Але Господь не буде пам’ятати про все це. Після її щирого покаяння Він більше ніколи не пригадає їй гріха. Так і нам із вами Господь не хоче згадувати наших гріхів. Він хоче щоб у нас був бодай один добрий вчинок, за який нас можна буде похвалити та пам’ятати нам до кінця віків. І наша біда в тому, що ми навіть одного гідного вчинку за все життя немаємо.

Ніхто не розумів цю жінку в ту мить, тільки Сам Господь Спаситель. Так і нас із вами, дуже часто, люди можуть не розуміти, засуджувати та осуджувати. Вони можуть тлумачити наші вчинки зовсім по-іншому, ніж це є насправді. Але Господь приймаючи її жертву дає зрозуміти, що бачить її віру, любов, покаяння та щедрість. Із того моменту її життя стає цілковито іншим. Не Богові потрібно було її милосердя. Але самій жінці потрібно було те, щоб Господь прийняв з її рук цю жертву. Згадаймо ще раз, що з блудниками не хотіли мати ніяких справ ніхто з достойних людей того часу. А ще треба сказати, що в єврейському народі була навіть особлива секта «чистих людей», які намагалися сторонитися всього гріховного. Так ось, вони вважали себе оскверненими навіть тоді, коли здалеку побачили на дорозі повію! Лише після одного погляду їм потрібно було йти обмиватися, читати спеціальні молитви та йти до храму для покаяння та для того, щоб показатися священику. Люди таких великих грішників не приймали, вони осуджували їх і ганьбили їх. Але Господь і Бог наш прийняв цю жертву! І сьогоднішня Велика Середа важлива для нас тим, що це наша середа і це ми приходимо до Бога та відкриваємо перед Ним своє серце: Боже, в мене немає нічого доброго за все життя. Ціле життя я блудив чи блудила, ціле життя я спокушала чи спокушав інших. Все життя я був або була ініціатором і співучасником інших гріхів. Але Ти, Господи, подивися на мою неміч, і побач у моєму серці хоча б одну добру річ, яку я хочу принести Тобі, як плід покаяння. Це моє щире покаяння та відкрите серце, яке я хочу віддати Тобі цілком. Якщо ти зможеш, Господи, то прийми мене таким чи такою, якими ми є. Не відвертайся, а прийми за словом Твоїм : Кожен, хто приходить до Мене – не вижену його геть .

Сьогоднішня відправа дуже цінна й тим, що вона нагадала нам те, що скільки би ми гріхів не робили, але коли каємося, то Господь побачить один наш добрий вчинок і добру думку. І нам, так само, як цій жінці блудниці, зволить до кінця віків, поки існуватиме Церква, пам’ятатиме нашу добру справу. Господь шукає в нас хоч один добрий вчинок, який зможе пов’язати з нами.

Святитель Іоан Золотоуст розповідаючи нам про прийдешній Страшний і Великий Суд, повідомляє радісну звістку. Він каже, що коли на терезах Божого правосуддя наші добрі вчинки переважать злі – ми підемо в рай. Якщо наші добрі вчинки будуть дорівнювати злим, Бог і тоді зробить все, щоб нас помилувати. І навіть коли наших гріхів виявиться більше за добрих – Господь все одно буде на нашому боці. І тільки коли нічого доброго за життя ми не зробимо, Боже правосуддя визначило для нас геєну вогненну. Все ж, під час остаточного суду Господь буде на нашому боці! Хоча Він і справедливий Суддя, водночас Він є ї наш люблячий Батько! Немає на суді кращого нам адвоката, ніж Ісус Христос! Немає гіршого позивача, аніж наша власна совість. Так, як немає для нас більшого ворога, ніж ми самі.

Взираючи сьогодні на подвиг цієї жінки навчаймося від нього, як маємо далі жити праведно та свято, омиваючи слізьми свої гріхи та щиро каючись. Щоб за декілька днів зустрівши свято Пасхи, ми впізнали в ньому своєї особисте свято, своє особисте нове життя та відродження в вічне життя з Богом. Амінь.