Покаяння: від зовнішнього до внутрішньго

Час Великого посту, який ми тепер переживаємо, є унікальною нагодою кожному з нас відверто проаналізувати власне життя. Яким воно було до цього часу? Що змінилось в мені за останні роки? Чи став я іншим, а якщо став, то чи можна назвати таку зміну доброю? Одним із найважливіших засобів якісної зміни життя для християнина є участь у святих Таїнствах Церкви, серед яких особливими є Сповіді та Причастя.

Таїнство Покаяння або Сповіді – це Таїнство Церкви Христової, в якому людина, яка щиро кається перед Богом у своїх гріхах, за посередництвом священика отримує за них прощення від самого Господа Ісуса Христа. В нашій розмові ми, міркуючи про це Святе Таїнство, зараз торкнемось лише одного його аспекту – зовнішнього чи богослужбового. Як має вiдбуватися це Таїнство? I чим воно рiзниться у православних та католикiв?

Таїнство Покаяння відбувається за чином викладеним у «Требнику». І хоч на практиці його нерідко не дотримуються, все ж слід особливо наголосити, що кожен ієрей повинен йому чітко слідувати під страхом заборони в священнослужінні. Особливо доречне таке нагадування буде в тих храмах, де сповідь проходить одночасно з іншим богослужінням, наприклад Літургією чи Всенічним бдінням.

Тут слід особливо зауважити, що за порадою досвідчених пастирів, чітко, достатньо голосно та виразно прочитані молитви Таїнства Сповіді мають велику силу впливати на розум та серце кожної людини. Окрім цього, такі молитви сприяють поєднанню громади в одне братство, об’єднане єдиною ціллю в житті – спасіння душі через покаяння. Власне, саме й для цього нам і потрібна Церква, за посередництвом якої ми спасаємо свої душі для вічного життя з Богом.

Перша частина, котра зазвичай звершується для всіх сповідників одночасно, розпочинається звичайним початком «Благословен Бог наш», «Царю Небесний», Святий Боже, Слава, «Отче наш», «Господи помилуй» 12 разів, «Слава, і нині», «Прийдіть поклонімось» тричі, Псалом 50 з тропарями «Помилуй нас Господи..», «Господи помилуй» 40 разів, далі виголос «Господу помолимось!» і читається молитва «Боже, Спасителю наш…». Особливо слід звернути увагу, що окремі фрагменти цієї молитви можуть змінюватись, в залежності від того, скільки сповідників – один чи багато. В такому разі слова «Сам раба Твого» в тексті слід замінити на «Сам рабів Твоїх..», а всі займенники «йому» на «їм». Після цієї молитви читається ще одна, котра починається зі слів «Господи Ісусе Христе, Сину Бога Живого…»

Ці дві останні молитви мають на меті приготувати людей до внутрішнього покаяння. У першій з них священик просить Бога простити рабам всі їхні гріхи, за прикладом біблійних грішників, що щиро каялися. А в другій духівник звертається до Ісуса Христа, щоб Той: «полегшив, відпустив і простив гріхи, беззаконня, гріхи вільні та невільні, що вчинили ці раби, свідомо чи не свідомо, чи через переступ та неслухняність, чи як люди, що тіло маючи і на світі живучи, дияволом були спокушені, чи то словом, чи то ділом, чи то свідомо, чи несвідомо, чи порушили слово священика, чи під клятвою священика, чи під клятвою священика були, чи під своє відлучення підпали, або під клятву їх підведено було..»

Після прочитання цих молитов, які читаються лицем до іконостасу, священик повертається лицем до богомольців-сповідників, щоб звернутись до них з особливим батьківським молитовним зверненням, що розпочинається словами «Ось, дитя моє, Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою». У цих словах священик нагадує, що Таїнство Покаяння звершується перед Самим Богом, а священик – лише свідок цього покаяння. На закінчення духівник нагадує сповідникам про те, що храм – це духовна лікарня, а можливість покаяння – це духовні ліки, життєво необхідні кожному з нас: «Отже, подумай, щоб прийшовши до лікарні, ти не залишився не вилікуваним».

Так закінчується перша частина Таїнства Покаяння та розпочинається друга – бесіда сповідника зі своїм духовним отцем.

Священик стоїть перед аналоєм, на якому, зазвичай, стоять св.Хрест і Євангеліє. В деяких храмах є традиція підійшовши до священика привітатись з ним доречним християнським вітанням, наприклад: «Слава Ісусу Христу! – Слава навіки!», осінити себе хресним знаменем та поцілувати Хрест і Євангеліє. Однак, з точки зору церковного уставу цілувати Хрест та Євангеліє перед початком сповіді не зовсім вірно. Це треба робити з благословення священика після сповіді, на символ нашого примирення з Богом та Святою Церквою. Православна традиція говорить, що достатньо зробити земний поклін у бік вівтаря та привітатися з священиком.

Далі, схиливши голову під єпитрахиллю, відбувається діалог. Зазвичай, каяннику слід назвати священику своє ім’я, час котрий минув із останньої сповіді, і розповісти про виконану епітимію. А далі слід з максимальним благоговінням та увагою назвати про найбільші гріхи, які за собою людина відчуває.

Слід наголосити, що розмова сповідника зі своїм духівником під час звершення Таїнства Покаяння не повинна нагадувати звичайних розмов, чи перетворюватися на сеанс у психотерапевта. Для цього є інший час. Зараз лише треба перед Хрестом та Євангелією чітко визнати свій духовний стан таким, що не відповідає нормі, висловити жаль за вчинені гріхи, розповісти про найбільші з них, а також, попросити в Бога прощення та сил їх більше не повторювати. Ніщо інше не повинно займати уваги під час цієї розмови. Жодні «логічні» виправдання власних гріхів, довгі історії про чужих людей, про якісь обставини чи акцент на дріб’язкових гріхах, замовчуючи великі в такому випадку – недоречні.

Хоча Церковний устав не знає традиції покривати голову каянника єпитрахиллю на час усієї розмови, все ж у сучасній українській традиції така практика існує. Тим не менше, слід пам’ятати, що сповідь «буде дійсна» в обидвох випадках: і коли ваша голова буде покритою увесь час, і коли священик покриє її лише на час читання розрішальної молитви. Єдина підстава для того, щоб сповідь була недійсною є небажання людини каятись у своїх гріхах перед Богом, не бачення своїх гріхів.

Після розмови священик повинен прочитати молитву, що розпочинається словами: «Господи Боже спасіння рабів Твоїх…», у якій просить у Бога прощення гріхів та духовного зцілення для сповідника, щоб Довготерпеливий Господь «змилувся над рабом своїм, показав йому шлях покаяння, дав прощення вільних і невільних гріхів, прийняв та з’єднав із Святою Церквою».

Якщо сповідь велась настоячи, то в цьому місці духівник пропонує стати на коліна та схилити голову. І після цього, поставивши руки на епитрахіль, що покладено на голову каянника, читає розрішальну молитву, яка містить в собі найважливішу – тайнозвершительну формулу Таїнства Покаяння : «Господь і Бог наш Ісус Христос, благодаттю і щедротами свого чоловіколюбства, нехай простить тобі, чадо (ім’я), всі гріхи твої; і я, недостойний ієрей, владою Його мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх, в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.»

Промовляючи останні слова молитви священик знаменує голову хресним знаменням, благословляючи. Після цього сповідник встає з колін, та на знак примирення з Богом та Церквою, цілує Хрест та Євангеліє. Прочитана молитва означає, що священик відпустив гріхи та дав дозвіл приступити до Причастя. Якщо священик не бачить підстав розрішати людину від гріхів, то розрішальну молитву не читає і не благословляє цілувати Хрест та Євангеліє на аналої до часу принесення плодів покаяння.

Такий вигляд має сучасна богослужбова практика Таїнства Сповіді в Православній Церква. В Греко-католицькій вона мала б бути аналогічною, однак з плином часу, її було суттєво спрощено: каркас Таїнства був суттєво урізаний, так, що фактично складається лише з початкового виголосу, покаянних тропарів, навіть «Трисвяте по Отче нас» можна брати «якщо хоче священик», так само й з молитвою після сповіді,- перед розрішальною – вона необов’язкова.

Щодо термінології, то цікаво, що «сповідником» в Православній Церкві називають того, хто сповідається, а в Католицькій навпаки – того хто приймає сповідь. Словом «канон» або «покута» називають православну єпитимію. Звичай сповідатись на колінах – теж католицький. Православні сповідаються стоячи, лише перед сповіддю роблять поклін, а для розрішення – стають на коліна.

Таїнство покаяння – чудова нагода людині, пройшовши через певні зовнішні обряди, отримати обіцяне Богом прощення гріхів та можливість навіть найбільшому грішнику почати життя з чистого листа. Поможи нам в цьому, Боже!