У Церковній свідомості покаяння – це не просто визнання за собою вчиненого злочину. Гріх, як і будь-яку хворобу, недостатньо тільки визнати. Вслід за поставленим діагнозом, всяку значну хворобу потрібно довго та ретельно лікувати. Біблія нам показує ідеал щирого покаяння одного чиновника, який після того, як повірив у Спасителя зовсім перестав красти, а усім кого образив повернув вчетверо більше (Лк.
Зараз у великих храмах, де є хор, не так багато вірних, які приходять на служби, беруть активну участь у богослужінні. Учасники відправи зазвичай не співають, а лише стоять і є нібито сторонніми глядачами. Проте вважається, що богослужіння має форму діалогу, в якому одні молитви призначені лише для священнослужителів, а інші — для усієї зібраної громади.
Традиційні Церкви позитивно ставляться до донорства органів. Це розглядається як спосіб благодійності, жертовності з боку донора стосовно тієї людини, яка може отримати цю допомогу. Та чи Церква схвалює донорство всіх органів? Як щодо, наприклад, яйцеклітин? За яких умов донорство Церквою не схвалюється?
Коли запитати випадкову людину, що таке піст, то в 99 випадках із ста ви почуєте, що піст це час, коли не можна їсти м’яса. Чому ж Церква ставиться з особливою засторогою саме до м’яса та продуктів тваринного походження? Не дивлячись на те, що пости Православної Церкви це надзвичайно складний, багатогранний феномен, який не зводиться лише до фізичного постування, все ж, початок доброго посту лежить саме в фізичних обмеженнях, які людина готова дотримуватися впродовж певного часу.
Давно хотів написати, що ці страшенно модні язичницькі купання на Йордан мають надзвичайно мало спільного зі справжнім виявом християнського благочестя. Вода з річки не змиває гріхів. Навіть дуже холодна вода з ополонки нічого не змиває. Єдина вода, яка має здатність омивати людські гріхи охрещеним членам Церкви – це щирі сльози покаяння – скорботи за гріхи.
У сучасному світі всі так намагаються встигнути за модними тенденціями, що забуваючи про християнство, вибирають для себе, що краще бути буддистами, рідновірами-язичниками тощо. Раніше ми й уявити не могли, що люди відмовлятимуться від Бога, вимагатимуть заборонити в школі уроки з християнської етики, а тепер, як не прикро, це стало нашою реальністю.
Лише від думки про Різдво здається, що ось-ось станеться якесь диво. Це відчуття з дитинства знайоме чи не кожному. Подорослішавши, у комусь це відчуття приглушується, а хтось взагалі його втрачає. Про причини, коли людям сумно під час свят, розмова із тернопільським священиком, кандидатом богословських наук Євгеном Заплетнюком.
Не раз ловив себе на думці, що як тільки я встиг для себе розібратися з якимсь складним питанням, то одразу ж мав що відповісти про це іншим. Часто траплялося так, що мене одразу хтось саме про це й запитував! Сьогодні розмова буде саме про такий випадок.
«Якщо я мусів би жити на якомусь вузенькому шпилі, на скелі або уривистому верху так, що я міг би заледве тільки мої обидві ноги поставити, оточений проваллям, безмежним морем, вічною темрявою, нескінченною самотністю та безупинним бушуванням бурі – я хотів би там залишитись, на мізерному просторі, впродовж усього мого життя, тисячу років, усю вічність – це було б краще так жити аніж зараз умерти!
