Здається, я зробив це! Майже сотня порад, які варто було б мені самому прочитати років зо двадцять тому. На жаль, сьогодні я можу тільки поділитися своїм досвідом, маючи мрію – зберегти хоча б когось від непотрібних проблем. А нині, давайте не будемо ставити перед собою неймовірні завдання.
Усім найкращі вітання! Насамперед, хотів би привітатися, як із новими, так і вже досвідченими читачами цієї сторінки. Якщо ж ви тут новенький, то давайте знайомитися. Мене звати Євген Заплетнюк, і я є православним священиком. Живу та служу в Тернополі. Мені надзвичайно приємно, що ви вподобали мене на Фейсбуці, Твіттері чи Гуглі, і через них ми маємо можливість регулярно спілкуватися.
Щороку приймаючи участь у святкуваннях на день Хрещення України та вшановучи святого Володимира в Києві, в мене з’являється одна й та сама думка. Сподіваюсь не лише я бачу, що навіть такі формальні, цілком “календарні” свята все-таки можуть бути цілком неформальними, добрими, домашніми, родинними та живими.
Привіт, друзі. Чудового всім нам понеділка. Ось перед вами нова порція порад і міркувань про наше щоденне й буденне життя. Звісно, життя людини багатогранне та не може вписатися в будь-які заплановані раніше рамки. Тим не менше, чимало випадків і подій у своєму житті ми можемо та повинні контролювати.
Ну, що ж друзі. Як показує статистика, тексти, де згадуються ваші нові труси в шафі, користуюся значно більшою увагою, ніж мої глибокі та розлогі богословські трактати. Тим не менше, я все одно надзвичайно радію, коли бачу ваші лайки і репости. Не тому, що в мене комплекси, а тому, що я радий мати однодумців.
Ще кілька років тому мене просили написати щось у стилі «Правил життя» від «Esquire». І хоча я безмежно люблю давати поради, (особливо, якщо мене про це не просять), і обожнюю складати списки, за стільки часу я нічого так і не написав.
Коли мене просять розповісти про власне дитинство, я ніяковію. Мені не можна ставити таких питань. Чому? Почну трохи з далеку. Колись я був у Римському метро. Перед тим, як ми увійшли до вагону, наш гід категорично попередив: в Європі не завжди зрозуміють, коли ви поступитеся місцем старшій людині.
Трохи шось викладав. Трохи шось молився. Трохи шось писав… Так скромно про себе каже протоієрей Євген Заплетнюк. Священиком став у 20 років. Після школи навчався на богословському факультеті Кременецького ліцею, потім була Тернопільська духовна семінарія та Київська Духовна Академія, аспірантура. Євген Заплетнюк родом із Микулинців Теребовлянського району.
Довго думав, як краще сформулювати власне неприйняття «християнської» рок-музики, але суботній концерт Kutless у Тернополі суттєво мені допоміг це зробити. Одразу скажу, що я не ханжа. Я люблю хороший рок, і люблю свою Церкву. Однак, не менш чудово пам’ятаю, що мухи повинні зберігатися окремо від котлет.
