«Якщо я мусів би жити на якомусь вузенькому шпилі, на скелі або уривистому верху так, що я міг би заледве тільки мої обидві ноги поставити, оточений проваллям, безмежним морем, вічною темрявою, нескінченною самотністю та безупинним бушуванням бурі – я хотів би там залишитись, на мізерному просторі, впродовж усього мого життя, тисячу років, усю вічність – це було б краще так жити аніж зараз умерти!
Ще у вересні минулого року мені, разом із іншими волонтерами, психологами та психотерапевтами, випала нагода прослухати лекції та відвідати тренінги знаних спеціалістів, у рамках освітніх заходів організованими «Психологічною кризовою службою» («Психологічною службою Майдану») у Києві. Тоді особливе враження на мене справили лекції відомого лікаря-психіатра, доцента Андрія Борисовича Карачевського який, серед іншого, мав доповідь присвячену темі психологічної допомоги потенційним самогубцям та профілактиці суїцидів.
– Кажуть, що добрі вчинки інших записуємо на піску, а злі – на камені. Ми рідко коли вміємо бути вдячними за добро. І ще. Не лише комусь допомогти, а й прийняти допомогу, теж треба уміти. Чому ж це нелегко? У розмові про гординю ми вже говорили, що люди нашого часу (особливо нашого з вами часу!), часто мають схиблене розуміння себе самих та власного місця в цьому світі.
– Як відрізнити в собі гординю і повагу до себе та самодостатність? Де одне, а де – інше? Які відчуття при цьому? – Чим корисна повага до самого себе та, як навчитися поважати себе? Давайте з самого початку трохи відійдемо від прямої відповіді на ці питання та поговоримо про загальні, але надзвичайно важливі в цій темі речі, а вже потім, якщо дозволите, повернемося до більш практичних речей.
1. Замість прологу. Одразу скажу, що я довго мовчав на цю тему зовсім не тому, що не маю що сказати, а тому, що надто добре знаю всіх учасників справи, і навіть підозрюю, що знаю замовників цього скандалу. Але про це трохи згодом.
1. Ви маєте знати, що в час культу споживацтва нас чекає неймовірна кількість нових, суто комерційних свят. Ні день Святого Валентина, ні Хелловін чи навіть комерціалізація Різдва (о Боже!), з його безмежними знижками на все на світі, не мають нічого спільного з релігійним, і навіть із антирелігійним життям людини.
Сьогодні, 10 жовтня – Міжнародний день психічного здоров’я. Більшість людей слухають про це з неприхованою усмішкою: психи – це ж так смішно! Як не дивно, в наш із вами час, час розвитку науки, медицини та всезагальної грамотності на рівні хоча б середньої освіти , мало хто може чітко визнати наявність у себе психологічних проблем.
Одна з найбільш складних і неоднозначних тем, які постають нині перед священиком – це його участь та допомога молодим (чи не зовсім молодим) людям без пари. Часто до священика звертаються самотні люди, які після багатьох років «затишшя» в особистому житті «стоять на роздоріжжі», не знаючи куди їм далі йти: чи далі залишатися самим, приймаючи ситуацію такою, якою вона є вже багато років поспіль, чи може варто змінювати хоч щось, за всяку ціну.
Переконаний, що не лише я зараз, ділячись своїм досвідом та переживаннями, але й усякий без винятку священик на моєму місці, зможе вам розповісти про те, що бути духовним наставником – це без перебільшення неймовірна відповідальність і тягар. Часом такий тягар, який піднести самому, без явної допомоги Господа та молитви інших священиків і людей – просто нереально.
