Чи християнськими є наші звичаї на Зелені свята?

У низці свят місяцеслова Православної Церкви, особливе місце займає свято П’ятидесятниці, Трійці, або ще по-іншому – день Сходження Святого Духа на Апостолів. Того дня згадуємо подію, що стала своєрідним днем народження Церкви Христової. (Насправді, це не зовсім богословськи коректний вислів). Щороку ми знову переживаємо її на п’ятдесятий день після свята Пасхи, завжди в неділю. П’ятидесятницею закінчується Великодній цикл свят, а наступні тижні нумеруються в богослужбовому календарі вже саме, як «тижні після П’ятидесятниці».

Історія цього свята описана в Святому Писанні, в книзі Діянь Святих Апостолів. У її другому розділі розповідається про те, як на п’ятдесятий день після Воскресіння Ісуса Христа (і на десятий день після Вознесіння Господнього), апостоли зібралися разом, “і нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом.А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!…Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?” (Дії 2:2-4; див. також далі).

Зішестя Святого Духа на Апостолів вдихнуло нове життя у Церкву. З того часу осяяні Духом апостоли та інші учні Христові отримали особливу благодать від Бога, що дала їм нові, небачені раніше можливості для проповіді Євангелія. Перш за все, вони позбулися страху перед юдеями та отримали дар говоріння різними мовами. З того дня й до нині Церква наповнилась та щедро наповняється дарами Святого Духа.

Спочатку П’ятидесятниця святкувалася християнами одночасно з Великоднем, як подія, тісно пов’язана з цим святом духовно. Однак уже в III столітті, за свідченням стародавніх церковних письменників, цей день, оточений власними звичаями та обрядами, вимагав більше часу для підготовки, і вже тоді являв собою широко розповсюджене християнський свято.


Ставте лайк і робить репост! Зараз почнеться найцікавіший фрагмент цього тексту.


В українському народі ці свята давно називають «Зеленими святами» саме через те, що люди прикрашають свої домівки гіллям дерев i аїром. Дехто навіть освячує зілля. Проте такі звичаї часто називають язичницькими. Яка суть таких традицій? Як ставитись до цього явища сьогодні християнам?

Дійсно, Церква визнає, що традиція прикрашати зеленню на свято Трійці храми та оселі є не церковною, а народною традицією. Більше того. Очевидно, що ця народна традиція, окрім усього, має ще й язичницькі, дохристиянські коріння. Тим не менше, будучи правильно осмисленою та сприйнятою через призму християнського світогляду, така традиція досить цінна та корисна, бо несе для християнина правильні та важливі символи – життя, оновлення, відродження.

Цікаво, що в 19-му столітті, відповідаючи на питання про поширену практику прикрашати віттям домівки, церковна консисторія та Священний Синод (Указ від 23 травня 1875 року) застерегли від варварського вирубування молодих пагонів берези, благословляючи використовувати для цієї цілі й інші, менш цінні культури, однак при цьому «Указ» не заперечував духовної користі цієї традиції зауваживши, що її «потрібно підтримувати й надалі».

Ікона Зішестя Святого Духа на Апостолів
Ікона Зішестя Святого Духа на Апостолів

Звісно, Церква вважає своїм значним місіонерським досягненням факт оцерковлення багатьох давніх язичницьких традицій та обрядів. У цьому нема нічого поганого, принаймні настільки, як нам це сьогодні намагаються «закидати» язичники чи деякі протестанти. Ми справді, не маємо чого соромитися. Добре розуміючи, що багато традицій за сотні років їхнього існування неймовірно міцно вкорінялись серед нашого люду, святі отці вважали за доцільне зберігати деякі з дохристиянських обрядових форм і в Православ’ї. Однак, перш ніж залишити, їх було наповнено християнським змістом.

Так, завжди вважалося, що основу троїцької поганської обрядовості складає культ рослин, що в цей час починають розквітати. А тепер, після того, як ми освятили зілля, присвятили його Істинному Богу, наповнили його значення зовсім іншим змістом, фактично обожили та оцерковили його, називати це язичництвом може лише відвертий невіглас або релігійний фанатик. Ми не наділяємо божественними властивостями творіння, як це роблять погани. Ми прославляємо Бога у Тройці Єдиного, Життєдавця та Творця нашого Спасіння, а принесене галуззя є символом християнського життя та духовного зросту та перспективи.

В Україні ще у ХYIII столітті до церкви приносили різні трави: зорю, м’яту, канупер тощо. У середину цих трав ставили потрійну свічку, що називалася «Трійцею», яка повинна була горіти протягом усієї служби. Потім ці трави використовували для лікування різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому.

Уявіть собі покладені перед вами дві начебто однакових книжки, аналогічної товщини і в однаковій палітурці. Хіба можна сказати, що це та сама книга, поки не переглянемо її зміст? Можливо вони однакові лише ззовні, але насправді, в собі містять зовсім різну інформацію? Чи, може, в дійсності, ці книги суперечать одна одній та своїм змістом «воюють» одна проти іншої? Така сама справа й з «нашими» язичницькими традиціями.

Обряд – це те, в що ми обряжаємо-одягаємо свою віру, це своєрідна зовнішня оболонка наших внутрішніх релігійних почуттів. Тому, дивно було б вважати сучасну традицію прикрашати храм у день П’ятидесятниці зеленим віттям – язичницькою. В Церкві Христовій немає нічого такого, що було б язичницьким, поганським по свій природі.

Тож, будемо з вірою вшановувати день свята Зішестя Святого Духа на апостолів, та виконуючи зі страхом Божим та вірою церковну науку, станемо причасниками Божої благодаті П’ятидесятниці!