Мільйони громадян України чекають на рішення Синоду Вселенського патріархату. Від нього залежатиме, чи матиме Україна автокефальну Православну Церкву, яку визнаватиме Всесвітнє Православ’я. Чому це так важливо? Тому що з томосом (дозволом) на автокефалію Православній Церкві в Україні вже не закидатимуть неканонічність, вона позбудеться ізоляції у православному світі. І хоча про об’єднання всіх без винят ку Українських Православних Церков в одній Церкві поки що говорити зарано, офіційне визнання патріаршого устрою Української Православної Церкви дуже важливе. Ми зібрали 10 найважливіших запитань про єдину українську Церкву. Вашій увазі розмова з протоієреєм Євгеном Заплетнюком, ключарем кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени, м.Тернополя, відомим публіцистом і релігійним діячем.
1. Що таке автокефалія, коли виникло це поняття? І що означає автокефалія для Української Церкви?
Автокефалія – це незалежний устрій в управлінні. (Автос – сам, кефалос – голова). Це найдревніша форма керування церквою, яка має корінням ще апостольські часи. Кожна окрема парафія в давнину підпорядкувалася лише власному єпископу, який її очолював. Такі парафії, чи кажучи тією мовою – «церкви», були незалежними одна від одної, іншими словами вони були автокефальними чи помісними (місцевими, незалежними від іyших). І лише з плином часу та поширенням християнства по імперії, а також із зміною самого становища Церкви Христової у ній, змінився й характер стосунків між окремими парафіями. Столичні, більш численні та заможні парафії, часто отримували більше привілеїв ніж маленькі й сільські. А згодом столичні єпископи – митрополити отримали владу над регіональними. А далі – митрополії поєднувалися навколо патріархатів. З плином часу розвинуті та розкинуті по всьому світу Православні Церкви домовилися між собою про свій статус та диптих – своєрідний рейтинг авторитетності церковних кафедр відповідно до часу свого заснування та ролі в утвердженні Святого Православ’я. І хоча, не всім існуючий рейтинг до вподоби, він будучи чи не найбільш абсурдною справою Церкві, залишається причиною до суперечок. Для нашої Церкви автокефалія – це узаконення власної церковної незалежності, при якій нашу Церкву внесуть у диптихи відповідно до історичної справедливості. Нині, як ми знаємо, свої претензії на церковну юрисдикцію (зону дії власного права) в Україні і далі вперто відстоює Москва.
2. Чим автокефальні Церкви відрізняються від автономних? І чи Київська митрополія до підпорядкування Московському Патріархату була автокефальною?
Автокефальна (Помісна) Церква це Церква, яка сама керує власними справами, без втручання чужоземного закордонного центру. Автономна церква хоча і декларує в свої назві авто- номос – самозаконня, у дійсності, це завжди церква підлегла, хоча часто має і власний керівний центр, синод чи інші атрибути помісності. Все ж, усі ключові рішення така Церква має узгоджувати зі своїми начальниками за кордоном. Іноді вони й дійсно приймають власні закони для себе, але для того, щоб вони вступили в дію ,їх треба затвердити «згори». Водночас, автономні церкви фактично є частиною якоїсь більшої церкви. Зокрема, УПЦ Московського Патріархату є залежні від рішень синоду Російської Православної Церкви, а українці греко-католики свої рішення мають затверджувати в Італії (в Римі, у папи). Київська митрополія Константинопольського Патріархату до часу захоплення її Москвою була автономною, з усіма ознаками автокефальної. Зокрема, наш митрополит мав печатку, яку мали тільки глави інших помісних церков, а також, у силу політичних обставин де факто керував церквою самостійно, бо Царгород, що постійно страждав від зовнішніх ворогів був ослаблений, і втручатися в справи інших держав не мав можливості. Хоча, безумовно, де-юре, Томосу українці не мали, скільки століть не просили. Зате, наших, українських священиків США та Канади, Англії та Європи було прийнято до списку кліриків Вселенської Церкви на правах автономії уже в XX cт. Мова про Томос так реально, як нині ще ніколи не йшла. Хоча можна згадати про Томос наданий Польській Церкві. Напевне, його дія могла б поширюватися й на ті землі, що колись належали Україні. Але, не будемо так глибоко.
3. Що таке Томос про автокефалію Православної Церкви в Україн?
Томос – це грамота про отримання певною Помісною Церквою законної незалежності. Церква-мати, яка засновує Церкву в конкретному місці, в силу обставин вирішує «відпустити» її, для подальшого самостійного служіння Богу та ввіреному народу. Немає сталих правил як це відбувається – кожного разу це має свої нюанси, залежно від геополітичних та політичних інтересів народу, так і кіріархальної церкви.
4. Що зміниться після надання Томосу Константинопольським Патріархом для звичайних православних парафіян і загалом для Православної Церкви?
Нічого. Ми й сьогодні не сумніваємося, що наша молитва почута Богом, а всі наші Таїнства та священнодійства є дійсними. Наш Томос – це можливість налагоджувати співпрацю і іншими православними церквами світу на рівних правах. До цього часу Москва всіляко блокує наші контакти та перешкоджає нашому духовенству та мирянам із іншими братськими нам православними народами та країнами.
5. Яких саме Церков стосується Томос про Помісну Церкву?
Томос Українській Церкві стосуватиметься насамперед нашого особистого статусу. Однак, це буде цілком конкретне свідчення нашої присутності в православному світі. Не варто забувати, що об’єднання Православна Церква в Україні стане одним із лідерів. Звичайно, це не коректно говорити в руслі розмови що природу Церкви, але надана нам легітимність значно поміняє всію існуючу геополітичну карту світу. Пріорітети будуть змінені, особливо в становищі Москви.
6. Що буде з УПЦ МП після надання Томосу?
Як демократична та цивілізована держава Європи, Україна не може та не має бажання утискати чиїсь права. Чи то гомосексуалістів, чи то віруючих московського патріархату. Однак, безумовно, сучасне пануюче становище церкви держави-агресора, яке особливо зміцнилося за часів Януковича, повинне бути переглянуте. Ні для кого не є таємниця, що саме завдяки агентам російських спецслужб, впроваджених серед духовенства УПЦ МП, і почалося захоплення Криму та війна на Донбасі. Вже досить Кремлю нами керувати. Звичайно, насильно ніхто нікого до нової Церкви гнати не буде. Однак, втрачена монополія на канонічність безумовно завдасть нищівного удару по Москві.
7. Чи нададуть Томос, якщо УПЦ МП буде проти?
Власне, про це й мова. Москва категорично проти цього. Станом на сьогодні, РПЦ є набільшою православною церквою в світі, оскільки своєю паствою справедливо вважає всіх приналежних до УПЦ МП. Без України Російська Православна Церква перестає бути лідером. І не лише поступається в диптихам іншим патріархатам, але й змушена буде поступитися й Київському. Про що не тільки ми всі давно мріємо, але вимагає чого істрична справедливість і здоровий глузд..
8. Кому будуть належати основні православні святині (Києво-Печерська, Почаївська лавра)?
На даний момент мова про це ще не ведеться. Ділити не впійманого зайця – ознака недалекого розуму. Тим не менше, останні політичні та церковно-політичні події в Україна та світі все більше схиляють до висновку, що церква-окупант переживає свої останні роки розквіту в нашій державі. Її авторитет занепадає, а середній вік віруючих зростає. Москва в Україні немає перспективи. І це очевидний факт. Звичайно, лаври і надалі можуть заселятися «гостями» з Румунії, Молдови чи Росії, як це робиться тепер. Однак, наскільки їм буде комфортно тут перебувати – покаже час.
9. Чи обиратимуть Главу Помісної Церкви і як це мало б відбуватися?
На даний момент такі питання, очевидно, взагалі не вирішувалися, або вирішувалися кулуарно. Пересічні споглядачі не мають багато інформації про це. Однак, очевидно, що рано чи пізно така інтронізація повинна відбутися. Все залежить від умов, які запропонує Константинополь. Побачимо, що вони будуть пропонувати. З точки зору вірних нашої Церкви, як і мене особисто, особа Святійшого Патріарха Філарета на даний час немає альтернативи. Звичайно, як то кажуть, «і незамінних замінювали. І неповторних перевершили». Однак, навіть на мій скромний двадцятирічний досіід служіння в церкві в сані священика, а також, доволі тривалі особисті знайомства з ієрахами українських церков однозначно свідчить, що на даний час, якщо буде можливість, а Святіший Владика Філарет прийме вибір Церкви, це було б найкраще рішення для всіх нас, а не лише для Його Святості особисто. Інші кандидатури можуть бути вибором конкретної групи людей. Однак, найбільше згуртувати на даний момент часу церкву може лише одна людина. Як тільки щось принципово зміниться, я обов’язково вам розповім.
10. Чи проголошення Помісної Православної Церкви в Україні у якийсь спосіб може мати вплив на вірних інших конфесій, зокрема, УГКЦ, РКЦ, протестантів? (чомусть вірні інших конфесій не розуміють, що це стосується лише православних).
Як не прикро констатувати, наші брати-католики виступають прямо чи опосередковано проти цього об’єднання. Не потрібно сумніватися, що різні церкви це все одно в тій чи іншій мірі конкуренти чи навіть опоненти, вороги. Попри всю красномовну та люб’язну лексику. Зауважте, що ніхто не хоче мати справи з сильними і дружніми ворогами. Краще поділені на кусочки, слабкі та пересварені між собою уламки. Як відомо, Ватикан всіляко підтримує Москву, чим суттєво грає проти України. Він у свою чергу розцінює нашу державу, як свою власну канонічну територію, ділячи її з Москвою. Окрім того, порушення православними ідеї власного патріархату, рано чи пізно, неминуче піднесе (пригадає, забуту з часів Шептицького та Йосифа Сліпого) цю ж ідею й у греко-католиків. На даний момент УГКЦ це церква зі статусом «верховної архієпископії», а власний титул предстоятеля «патріарх» є лише чисто декоративним, і не відповідає католицьким канонам. Ватикан вирішив не «будити лихо», а всі експерти, священики та коментатори з УГКЦ категорично виступають проти Томосу, бо мають власні плани на Україну, які не збудуться коли ми будемо єдині та сильні. І саме тому, нам краще мати Томос, аніж його не мати.
За матеріалами газети “Експрес”, №17 (9749) 26.04 — 3.05.2018
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.