У попередній нашій розмові ми згадували про важливість, і навіть, обов’язковість читання. Окрім того, що читання книг є, чи принаймні має бути, постійним супутником всякої адекватної та культурної людини, бо це є наш розвиток, поступ, ріст, у справі саме духовного читання у нас є ще один важливий пункт. Ми часто говоримо, що людина сотворена за образом і подобою Божою. При цьому, на жаль, забуваємо, що мова тут йде не про нас із вами, а про Адама – першу людину. У нас із вами все трохи по-іншому. Святі Отці нагадують, що після райського гріхопадіння у нас образ Божий залишився, але свою богоподібність ми втратили. Нам потрібно знову її здобути свідомою працею, що, власне, і є метою нашого життя на землі.
Образ Божий в людині є динамічний. Ми можемо його преобразити в собі до вершин святості та богоподібності, а можемо навпаки – цілком втратити, розгубити через нерозкаяні гріхи та пристрасті, опустившись до стану, гіршого за нерозумних тварин. Ознакою певної норми, духовного здоров’я душі та тіла людини є її жага до Бога. Ми повинні відчувати голод за Богом, прагнути особистих стосунків із Ними.
Про добре духовне здоров’я свідчить бажання людини якомога більше пізнати Його на всіх рівнях: духовному, душевному, тілесному. Якщо Бог людині “в принципі не цікавий”, а цікаве щось інше, скажімо рибальство, філателія, алкоголь чи «танчики», то вона не може ні любити Його, ні служити Йому більше, ніж любить якесь своє хоббі. Віра – це не хобі, а саме життя. Тому, якщо ви маєте захоплення, яке для вас важливіше за Церкву, то це означає, що місце Бога у вашому серці вже зайнято! Це ж так очевидно!
Якщо ж навпаки: людина зуміла вірно розставити пріоритети, то Живий Бог, Його присутність і премудрий промисел буде прослідковуватися у всіх її вчинках, словах і намірах. Вона захоче не тільки сліпо служити Йому, іноді виконуючи Його абстрактну волю, але точно захоче дізнатися більше про Нього самого, та в чому конкретно ця воля полягає для неї особисто. Якщо ти називаєш себе християнином, то маєш не тільки розуміти в чому полягає твоя віра, але й чим вона відрізняється від інших людських вірувань, і головне – в чому саме вона краща за них. Отже, не можна бути стати християнином, не навчаючись. Наша релігія – релігія розумна. Її треба сприймати не лише «вірою», довірою до авторитету проповідника, але й своїм власним розумом. Її треба вивчати, перевіряти та ставити досліди. Якщо ти приймаєш все сказане людьми без аналізу, сумніву, критики, то, швидше за все, в тебе серйозні проблеми не тільки з релігією, але й із життям загалом.
Обов’язковою умовою хрещення та членства в Церкві в перші віки було – о г о л о ш е н н я: певний курс інтелектуальної підготовки людини до її входження до Тіла Христового. Сьогодні люди всі письменні, а тому, хоча й існують по храмах зустрічі з катехизації, особливу вагу має самоосвіта. Людей багато, священиків мало. А грамотних священиків ще менше. Але не все так погано. В нас є величезна кількість чудових книг, які можуть заповнити всі прогалини в нашій освіті. Було б тільки бажання, чи як, ми вже підкреслювали вище – жага до Бога. З неї починається все. Абсолютно.
У цьому тексті я б хотів розповісти вам не стільки про конкретні книги, які я рекомендую для прочитання, скільки в загальному окреслити ідеальну православну бібліотеку. І не важливо, про яку саме бібліотеку йде мова – домашню чи парафіяльну. Важливо, щоб у вас вона була, і при потребі, ви завжди могли отримати необхідну інформацію, знайти відповіді на питання, що вас турбують, чи допомогти з пошуками таких відповідей своїм друзям і близьким.
Люди нашого часу щасливі й благословенні Богом досягненнями науки. Бог подарував нам розум, можливість мати думки та записувати їх, дітися ними та читати записані думки інших. Якщо колись цей процес виглядав не дуже досконало, то сьогодні книга це те, що ви можете отримати за кілька кліків мишкою. Та що там окрема книга – ціла бібліотека! Я вже неодноразово писав про те, що електронна книжка в багатьох сенсах краща за звичайну. Не буду тут робити це знову. Скажу тільки про те, що чимало книг, які в друкованому вигляді вже ніколи не побачать світ, або придбати їх буде неможливо з причин ціни чи інших вагомих підстав, у електронному вигляді можуть легко бути вами знайдені.
Ми – люди ХХІ століття, дуже часто називаємо себе інтелектуалами. А тому, дуже дивно, коли багато з нас тратять гроші щороку на новий мобільний телефон, але жодного разу не подумали стосовно придбання електронної книжки (е-бук, рідера, читалки). У контексті нашої розмови нам важливо, що файлами електронних книг (файлів із книгами) можна вільно ділитися. Ми можемо одночасно надіслати чи порадити якусь книжку багатьом своїм друзям, самі при цьому нічого не втрачаючи. Нам не треба буде постійно нагадувати комусь, що вже час повертати позичене, чи дивлячись на те, в якому стані вони нам повертають наш скарб, нам не захочеться когось вбивати. *це жарт, звісно*. Коротше кажучи, мені дуже важко розуміти, чому люди не користуються цим дивом науки. Відмовки на те, що електроні книги погані тим, що їх не можна нюхати та шарудіти сторінками – дуже смішний і непереконливий аргумент. Люди, яким важливий запах у книжок люблять не читати, а нюхати.
Звісно, будь який жанровий поділ у бібліотеці доволі умовний, бо одна книжка може бути поєднанням одразу кількох літературних жанрів. Тим не менше, без такого поділу ми з вами ще більше заплутаємося. Тому, давайте спробуємо нафантазувати хоча б приблизні розділи нашої християнської, православної бібліотеки. Якою вона повинна бути та, що читати в першу чергу?
1. Святе Писання. Немає сумніву, що першою книжкою в нашій бібліотеці повинна бути Свята Біблія. Тут потрібно як друковану, так і електронну версію. Друкована постійно має бути з нами, бо читання Біблії – це необхідність щоденна. Тому, в неї має бути оптимальній, зручний розмір і добрий шрифт. Електрона версія дасть можливість швидкого пошуку, порівняння різних перекладів, коментарів, порівняння паралельних місць, тощо. На даний момент я особисто користуються перекладом Святого Писання святішого патріарха Філарета. Книжку колись він подарував мені сам, а електронний варіант для роботи за комп’ютером є за цим посиланням https://parafia.org.ua/biblioteka/svyate-pysmo/bibliya-upts-kp/ Для дослідників Слова важливо мати кілька перекладів, на різних мовах, щоб бачити тонкі лінгвістичні та богословські нюанси. Священикам також важливо мати підрядковий переклад і пару словників до нього. Сам я користуюся цим: http://www.bible.in.ua/underl/. Категоричної відповіді на питання, чи можна робити маркером, олівцем чи ручкою помітки в Біблії в мене немає. Як віруючі люди, ми молимося перед кожним читанням Святого Писання та навіть цілуємо палітурку книжки. І це вона стоїть на престолі у Вівтарі. Із іншого боку, раціоналізація вчення, біблійні студії неминуче вимагають позначок чи підкреслень опрацьованого матеріалу. Тому, здається, найкращий варіант – не сторінки Біблії креслити, а мати добрий записник чи молескін, який би на багато років став нашим нотатником і робочим зошитом для вивчення Слова Божого.
2. Богослужбові видання. Окремий жанр книг – богослужбові видання, молитвослови чи різного виду книги з текстами служб і песнеспівів. Кожен християнин,безперечно, має мати свій власний молитовник. І хоча православна традиція не заохочує під час загальних богослужб і відправ «слідкувати за книжкою», бо в цей час треба молитися і приймати участь у службі, все ж, для багатьох християн краще буде хоча б очами бути в книжці та на службі, а не літати думками деінде. Ранкове та вечірне правило, правило до Причастя та подячні молитви, канони інші чини поміщені в «Молитвослові». Чудове, трьохтомове видання Київською Патріархією «Акафістника» не має альтернативи для людей, які люблять молитися. Добре мати власний Часосолов і богослужбовий Псалтир. Електронні носії тут не завжди допоможуть – акумулятор вашого девайсу може розрядитися в самий непідходящий момент – під час молитви. Тому, замість непотрібних вам речей, креще купляйте книжки, збирайте їх як великий спадок для себе й свого роду. Вчіться молитися, силуйте себе, розвивайте силу волі та поглиблюйте власні стосунки з Богом. На сайті «Наша Парафія» є безліч цінної інформації, молитовників і молитов, навіть більше ніж вам буде потрібно. https://parafia.org.ua/biblioteka/molytvy/
3. Основи Православ’я. Існує ціла низка вдалих і досупних видань, які містять у собі в виклад основ Православної віри. Із книжок українською мовою відсилаю до «Закону Божого» свящ.Серафима Слободського. Зверніть увагу, що вам потрібне видання саме Київської Патріархії. Там не тільки бездоганний український переклад, але й чудовий додаток – історія Української Церкви. Його немає в Почаївському виданні, написаному на «южнорусскому наречії російської імперії». Особисто мене дратує вживання там слів Іісус з двома літерами «І», якщо це суперечить правилам здорового глузду та українського правопису. Тим не менше, різниця в тих книжках – чудовий спосіб дізнатися про відхилення людей, які так роблять. Інша класна книжечка « Поширений катехизис православної церкви Христової» митрополита Михаїла (Хорошого) (http://diasporiana.org.ua/religiya/12490-mihayil-mitr-poshireniy-katehizis-pravoslavnoyi-tserkvi-hristovoyi/) . З неї навіть колись вивчили катезизис у духовних семінаріях. Скачуйте. В інтернеті можна її читати онлайн. З добрих книжок на російській мові – архиепископ Вениамин (Краснопевков-Румовский) «Новая Скрижаль». Є у вільному доступі, електронна книжка, неодноразово виходила друком. https://azbyka.ru/otechnik/Veniamin_Krasnopevkov_Rumovskij/novaja-skrizhal/ . Добра і назаслужено забута книжка мученика отця Олександра Меня «Таинство, слово и образ» http://www.alexandrmen.ru/books/tso/tso.html. Зять отця Олександра Шмемана –нині вже теж покійний отець Фома Хопко, свого часу, написав прекрасну книжку «Основы православия».: https://azbyka.ru/otechnik/Foma_Hopko/osnovy-pravoslavija/ раджу її всім. В інтернеті очевидно є в оригіналі на анлійській, і російською теж.
4. Догматичне богослів’я. У той час, коли різного роду «Катехизиси» та підручники «Закону Божого» маю своїми адресатами в першу чергу християнську молодь та людей, які лише роблять свої перші роки в храмі, існують видання, які подають інформацію про вчення Церкви на більш глибокому, фундаментальному рівні. Деякі з таких книг лягли в основу підручників для духовних семінарій і богословських академій. Деякі з них просто такими стали. Написані вони, зазвичай, більш складною мовою, вимагають необхідної інтелектуальної та богословської підготовки читача. До речі, це дуже важливий момент. Бачення богослів’я з цілком різних пластів духовної освіти може іноді відрізнятися кардинально. Іноді я отримую обурливі коментарі стосовно своїх текстів, оскільки нова інформація подана мною не вкладається у світогляд неофіта чи людини, які ніколи нічого не вивчала систематично і ґрунтовно. Ширина світогляду людини – це ширина сприйняття нею світу. Чи можна обійтися християнину знанням матеріалу «Закону Божого» прот.Серафима Слободського? На моє скромне переконання – все залежить від рівня самої людини. Якщо це вже старенька бабуся, яка не може одягнути на дві різні ноги дві однакові шкарпетки, то вимагати від неї ретельних богословських студій було б знущанням. Однак, якщо молода людина претендує на знання інтелектуала, у своїй мові постійно посилається на філософів чи інших світських вчених і авторитетів, вважає, що знає все на світі, але водночас не має пояснень елементарних речей, що базуються на християнському світобаченні, очевидно, їй варто було б попрацювати над собою інтелектуально. Найбільш сучасний якісний підручник вдався священику Олегу Давиденкову. Звісно, нічого свого автори таких книг не приносять – це завжди компіляції древніх текстів або вже існуючих праць релігійних письменників попередніх років. Тим не менше, завжди існують більш якісні компіляції та менш вдалі. Ці книги є у вільному доступі, але якщо комусь цікаве глибоке богослів’я – раджу починати з цієї книжки. https://azbyka.ru/otechnik/Oleg_Davydenkov/dogmaticheskoe-bogoslovie/. Інше видання зацікавило мене всвоєю оригінальністю. Вбитий в Росії священик Даниїл Сисоєв читав курс лекцій із догматичного богослів’я, який вийшов друком. І хоча за життя ми з ним не дуже ладнали (навіть трохи сварилися на богословські теми), все таки, я б хотів порекомендувати вам простудіювати його. Ця книжка є у вільному доступі в мережі, а також ще продається у багатьох книгарнях. https://azbyka.ru/otechnik/Daniil_Sysoev/kurs-lektsij-dogmaticheskoe-bogoslovie/. Наостанок, ви можете закріпити свої знання титанічною працею проф. Володимира Миколайовича Лосського – «Догматичне богослів’я» https://azbyka.ru/otechnik/Vladimir_Losskij/dogmaticheskoe-bogoslovie/. Якщо засвоєте – сміливо можете просити свого отця настоятеля допускати вас вести недільну школу на парафії.
5. Петерики та житійна література. Наступний розділ вашої майбутньої релігійної бібліотеки – різноманітні видання «Житій Святих» та «Патериків» – книг про життя та науку окремих святих отців. Найбільш відоме в наших краях зібрання «Четьїх міней» Димитрія Ростовського (Тупталенка). Його московський патріархат видає регулярно. Здається, в мережі можна знайти фрагменти. Хоча я не шукав – давно купив собі друковану версію, чому дуже радий. Але, сьогодні я б хотів порадити вам дві книжки, які мають бути у вас обов’язково. Перша – це «Києво-Печерський патерик». Це класика української житійної літератури, не знати яку величезна ганьба не тільки віруючим, але й всім агностикам і безбожниками, язичникам і представникам лгбт- спільноти України. Це наше, рідне. Як би його не прагнули вкрасти в нас мокшани. І друге видання – зовсім нове, навіть не закінчене. Я веду мову про книжку Ієромонаха Макарія Симонопетрського «Житія святих,укладені на Святій Горі Афон». Це кількатомове видання з’явилося на світ завдяки київському видавництву «Дух і літера». В мережі його немає й скоро не буде. Так, що треба купляти. Не дуже дешево, але воно варто того. http://duh-i-litera.com/zhytiya-svyatyh/ В мене самого поки немає. Але як тільки – так одразу. Дуже багато подібних видань у кожній Помісній Церкві. Але, починати треба зі свого. Дуже цінною книгою є «Отечник» святителя Ігнатія Брянчанинова. Але це не лише історії про життя отців, але і їх вислови та короткі науки. А це вже інший жанр і тема нового пункту нашої розмови.
6. Творіння святих отців. Особливий, і напевне, найбільший розділ всякої православної бібліотеки займають видання творів святих отців. І перш ніж я буду рекомендувати вам певні книги, хочу наголосити на тому, що твори Святих Отців – це надзвичайно концентрований продукт, який можна радити не далеко всім, але лише тим, хто вже засвоїв певні принципи духовного життя, знайомий з основами віровчення та має аналітичний склад розуму та досвід життя в Церкві. Справа в тому, що Святі Отці ніколи не писали послань грядущим поколінням, які будуть читати ці твори з мобільних девайсів. Вони просто проповідували Євангеліє та принципи духовного життя, актуальні для людей свого часу. При чому, найчастіше це були суто повчання монахів для монахів. У наш час читати чуже листування, в принципі, дозволено, але сприймати себе головним адресантом того листування може бути небезпечно, як для духу так і для вашої психічної системи. Тому, не абсолютно не забираючи цінностей творінь Святих Отців, слід категорично наголосити, що це твори для людей іншої епохи, іншого ритму життя, іншого стилю та зовнішніх умов і внутрішнього налаштування. Якщо ви не професійний богослов (не маєте систематичної духовної освіти), намагатися «жити за святими отцями» може бути небезпечно. Завжди читаючи древні тексти виписуйте незрозумілі чи двозначні місця в особливий зошит, а потім обговорюйте це зі своїм духівником або іншим досвідченим і освіченим священнослужителем. Власне, тут годиться згадати важливий принцип – чим ближчий нам святий історично, тим більше користі можуть принести нам його повчання та поради. Саме тому, в пору неофітства більше користі нам можуть принести твори та повчання священиків – наших сучасників, про що загадаємо трохи нижче.
Якщо ж ви вже маєте певні знання, кількарічний досвід активного життя в Церкві – читати Святих Отців треба, бо це мудрість не лише людська. Одним із найбільш популярних видань є хрестоматія під назвою «Добротолюбіє». Це п’ятитомна збірка творів Святих, які дійшла до нас уже в літературному та богословському опрацюванні св.Феофана Затворника. У тих творах міститься багато важливої і цінної інформації для людей, які не задовольняються вірою в «недільного бога». Книжки існують в словянській, українській та російських мові. Українською перекладали і УПЦ Київському Патріархаті і в УГКЦ. Не хочу нікого принижувати, але нашим перекладам до цього часу альтернатив, насправді, немає. А ще ці книги, які не тільки солідно виглядають у бібліотеці, необхідні для священиків, як підручник із аскетики, пасторології. Якщо ви досі не купили і не прочитали хоча б кілька трактатів із нього – ви точно священик? Взагалі, Київський Патріархат видав уже неймовірну кількість творів Святих Отців, які нині вільно продаються. Особисто я надаю перевагу електронним виданням – з ними працювати мені простіше. Для початківців ще можна порадити «Невидиму брань» Никодима Святогорця, «Ліствицю» Іоана Сінайського, всього Іоана Златоуста, деякі праці Василія Великого, св.Ігнатія Брянчанінова чи того ж Феофана Затворника. Зрештою, це коли у вас немає «Добротолюбія». У мережі цього добра стільки, що навіть не хочу рекламувати якийсь один ресурс.
7. Епістолярна спадщина, листи, щоденники, проповіді, нотатки. Скажу чесно, це мій улюблений розділ бібліотеки. Насправді, Святі Отці, і тим більш – добрі, ревні пастирі зажди мають, що розповісти своїм друзям чи парафіянам. При чому, ці священнослужителі не мусять навіть бути канонізованими. Отець Олександр Шмеман чи митрополит Антоній Сурожський вже давно стали класикою для людей, які не задовольняють сухі та часом надто сухі уроки Закону Божого. Раджу спробувати прочитати Щоденники отця Олександра Шмемана чи записки священика Олександра Єльчанінова. Цікаві та часто надзвичайно корисні лекції отця Олександра Меня. Листи Миколая Сербського чи Паїсія Святогорця. Книжка це дуже суб’єктивна річ, я її сприйняття залежить не тільки від автора, але й від самого читача.
8. Історія церкви. У світлі останніх подій я категоричну раджу переглянути книги Івана Федоровича Власовського Нарис історії Української Православної Церкви (http://chtyvo.org.ua/authors/Vlasovskyi_Ivan/) та Олександра Лотоцького – «Автокефалія». Обидва видання перевидавалися нещодавно нашою Церквою і мають ще десь продаватися. У популярному стилі багато книжок про історію України та Української Церкви написав митрополит Іларіон (Огієнко). Історія Вселенської Церкви може бути зрозуміла після читання книг Карташова, Поснова, Тальберга, тощо. На сайті Азбука.Ру – цілий розділ з цими виданнями ( https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/).
9. Апологетика, наука, богослів’я, сектознавство. Існує одна чудова богословська дисципліна, яка називається «Основне богослів’я», в сенсі «Апологетика». У той час, як ми знаємо, найголовнішим і найосновнішим богослів’ям є догматика. І для того, щоб розуміти про що я сказав, вам треба хоча б поверхово погортати кілька добрих книжок із богословських дисциплін. На початковому етапі вам буде достатньо книжки «Путь разума в поисках истины» професора Осіпова. Це ази, про які, як не дивно, крім нього чомусь мало хто писав. Якщо її прочитаєте, то можете братися за «Апологетику» проф.Зіньковського. Це вчений священик-емігрант із Хмельницького http://www.odinblago.ru/osnovnoe_bogoslovie/zenkovsky/ . Як би ми не ставилися до Дворкіна, але його «Сектознавство» це досить непогана книжка, яка б мала стояти якщо не в кожній квартирі, але охороняти наші під’їзди точно. Не знаю, яке вже за рахунком видання читають сучасні семінаристи. Книжка достойна, на відміну від автора.
10. Дитяча література. Я не знаю що порадити в цьому випадку. На парафіях Київського Патріархату з дітьми найбільш популярною є форма занять, яка розроблена у столичній недільній школі – «Чадо Боже». Вони видають достойні підручники, а також на сторінці є всі необхідні матеріали для вчителів. https://chado-bozhe.com.ua/. Важливо щоб книги для дітей не “сюсюкали” Богом, і не опускали Спасителя до комічного або коміксового вигляду, начебто цим роблячи зрозумілим дітям. Це не так. Діти розуміють про Бога, якщо їх не заплутувати ребусами, а говорити прямо.
Існує ще ціла низка видань «спеціалізованої літератури» для священнослужителів, але це виходить за рамки нашої розмови. Колись я підготую окремий текст чи лекцію для духовенства і студентів – богословів на цю тему. Зараз лише підкреслю – що це має бути надзвичайно важливою й цінною частиною домашньої бібліотеки священика. Ще я не згадував про передплатні видання – газети та журнали. Вони також є, але радити конкретні ЗМІ можу лише ті, які друкують мої статті 🙂
Я категорично не раджу читати та навіть зберігати книжки, написані не православними авторами, якщо ви не є професійним богословом. Не дивлячись на те, що в таких виданнях цитується Святе Писання, згадується про Бога, віру та Церкву, ви маєте розуміти, що неправославні релігійні видання – це спеціально видана мапа (карта), яка веде людину в протилежному напрямку, ніж їй потрібно. Карта, яка заплутує людину, а не рятує. Якщо не маєте що читати – просто запишіться в світську бібліотеку. Іноді краще не читати нічого, аніж те, що може вас погубити, як православного християнина. У людських головах і так чимало сміття та вінегрету, а тут ще ви зі своїми Терезами і «Вартовими баштами».Так, я знаю про те, що є притча про розумну бджілку, яка збирає мед там, де лиш може. І про муху, яка в усьому шукає нечистоти. Вдумлива людина навіть у світському тексті зможе знайти чимало корисних речей. Дурень навіть із розумної книжки може винести тільки те, що йому звично. Все ж, явного лайна зберігати не потрібно, бо хтось через вашу безпечність сприйме це за мед, і вас це буде на совісті.
Тому, складаючи добру бібліотеку краще помістить туди не лише церковні видання, а цікаві наукові, педагогічні, виховні твори. Там варто бути і «Маленькому принца» і «Діти пишуть Богу» Михайла Димова, Януш Корачак і, навіть, різні видання «Історії України», словники, підручники, уроки латини, української, грецької, єврейської мови, етики, тощо.
Ваші лайки та підтримка проекту робить його кращим. [fb_button]
Тема нашої розмови варта, напевне, цілої монографії. Але, для людей, які хочуть навчатися та врешті – почати діяти – зібрати власну електронну чи друковану бібліотеку – написаного тут цілком достатньо. Головне – щоб у нас було бажання не киснути на одному місці, а постійно розвиватися. Зокрема в духовній і інтелектуальній сферах.
Коли між людьми виникають гострі суперечки, а сварка між ними досягає свого апогею, то з якогось боку барикад можна почути найбільше прокляття опененту: «не хочу тебе знати». За сумною іронією, приблизно те саме кажуть своєю бездіяльністю люди самому Богу. Вони хоч і ходять до храму, але про свого Творця та Небесного Батька нічого не хочуть знати. Наче нерозумні вівці щотижня такі люди ходять до храму, але на цьому їх стосунки з Ним вичерпуються. І це наша спільна біда та відповідальність.
«Навіщо нам слід щодня з увагою прочитувати святі книги? Щоб черпати з них спасенні настанови, придатні до виправлення нашого життя. Вони викривають совість, відкривають пристрасті і збуджують неприязнь до них, оголюють бісівські сіті, навчають чеснот, утверджують в терпінні скорбот, нагадують про кінець життя, сповіщають про пришестя Христове, описують радості Царства Небесного і жахи мук нескінченних. Зображуючи нам всяку істину і вказуючи на всяке добро, вони, наче розсипане на блюді чисте золото й срібло перед нашими очима. Що досвідчений вождь для воїнства, що майстерний керманич для корабля, що провідник для тих, хто блудить у дорозі, тим є святі книги для християн, які пливуть через буйне море життя до тихої гавані Царства Небесного».
Святий Феофан Затворник.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.