Дуже часто люди приходячи до храму очікують, що Бог усіма можливими способами буде віддячувати їм за зовнішнє благочестя ( за піст, молитву, милостиню) та, буквально, “втручатиметься” у їхнє побутове життя. Такі «віруючі» чомусь свято переконані, що Сам Господь, як мінімум – особисто, вирішуватиме для них усі існуючі проблеми, ще по мірі поступлення. На жаль, саме такою для певної категорії людей є основна мотивація, що змушує щонеділі та на свята, або й ще частіше, вистоювати нудні та незрозумілі служби.
Але чи мають такі люди рацію? Чи може Господь “втручатися” в наше життя? Безперечно, що Христос постійно присутній поруч кожного християнина. Натомість, за словами Святих Отців, від впертого грішника з часом може відійти навіть рідний ангел-охоронець. Хіба ж ціль Божої присутності сьогодні на землі лише в тому, щоб вирішувати наші цілком приземлені та буденні проблеми? Звісно ж, ні!
Ангел-охоронець посланий від Бога саме для того, щоб допомагати нам у духовному житті. Ті відомі історії спасіння людей ангелами від смерті, чи то іншої небезпеки, про які ми знаємо з власного життя, або про які читали з книг, насправді, є лише найменшим проявом їх любові до нас та турботи за нас. В першу чергу Небесні Сили послані для духовного підбадьорення та допомоги в справі спасіння наших душ. Коли ми не молимося, або молимося неуважно, коли вагаємося вибрати добро замість зла – нам допомагає ангел. В молитві Ангелу Охоронцю просимо, щоб той “не попустив злому духові володіти [нами] через пристрасті смертного тіла”. Правда нашого життя полягає в тому, що не лише в небесних ангелів мета буття – служіння вічності, але й у нас, людей також. Все, що ми повинні робити на землі – це спасати власну душу, а не облаштовувати свій земний побут. (“Шукати перш за все Царства Божого та правди Його” Мф.6:33).
Звичайно, земні блага – це не гріх сам по собі. Інша справа, що дуже часто вони не тільки не допомагають спасати душу, але, ще й заважають нам у цьому. Ось тут і криється основна небезпека. Гріх не в тому, що ми хочемо мати гарну оселю, та поміняти звичайний телевізор на плазмовий, а потім з 29-ти на 32 дюйми. Справа вся в тому, що поки ми обираємо собі новий телевізор, шукаємо кращу роботу, молодшу дружину та більш потужний автомобіль – нам н`іколи думати про душу. Диявол робить так, що поки ми першу частину життя заробляємо гроші, а другу вчимось їх витрачати, думати про справжнє та повноцінне життя з Богом ми вже не маємо ні часу, ні сил, ані натхнення. Люди часто думають, що Бог від них нікуди не дінеться – до нього можна прийти в старості, коли вже все земне буде зроблено. Але це так лише на перший погляд.
Тисячолітній досвід православного подвижництва свідчить, що люди, виробивши в собі звичку до гріха, перестають духовно живитися Богом, і все-таки Він від них «кудись дівається». Поставивши на місце Христа будь-який фетиш, хобі чи заняття, люди живуть уже самі собою та власними пристрастями. Але оскільки ці стремління майже зажди гріховні, то в дійсності виходить, що люди чимсь багато років поспіль живляться та живуть. Але чим? Якщо не Богом, то ким? Звісно, бісами! Їм, до речі, зовсім не шкода подарувати нам таку роботу чи обставини, за яких ми не будемо займатися добрими та корисними справами. Хіба ви не помічали, як часто кар’єру протиставляють повноцінній сімї, аборти якщо не схвалюються явно, то «рекомендуються», а багатодітність таврується наче якась вада. Диявол не залишає людям жодної розумної альтернативи. Натомість Церква свідчить, що при поміркованому, християнському підході, можна мати, наприклад, добру роботу, чудову родину та багато дітей одночасно.
Сьогодні 8 березня – чудове свято весни та жінок. Шкода, звісно, що воно майже завжди випадає на час Великого посту, а православні християни можуть долучитись до нього лише опосередковано. Цього річ воно взагалі припало на першу седмицю Чотиридесятниці. Зауважу, що моє особисте ставлення до цього свята формувалось не під впливом якогось особливого релігійного досвіду чи містичних об’явлень. В цьому питанні сьогодні мною насамперед керує досвід власного сімейного життя. Нагадаю, що в мене, як і в багатьох православних священнослужителів, священицька практика дорівнює сімейній. Сан я отримав в рік вінчання. І коли в Церкві я вже митрофорний протоієрей, то по аналогії, здається, в сімейному житті я б давно вже мав бути митрополитом. 🙂
Зазвичай, я не люблю про це багато говорити, але в цьому випадку – скажу. Навіть коли б ми всі були, як ангели небесні, а ми завжди багато грішимо проти наших ближніх, тим більше родичів та подружніх партнерів – ми все одно залишатимемося їхніми вічними боржниками в багатьох речах. Особливо чоловіки стосовно дружин. Замість того, щоб любити їх більше за друзів, роботу та хобі, в залежності від нашої духовної зіпсованості, ми робимо щось зовсім протилежне. Тому, правильно та по-людськи, ми повинні ставитись до своїх половинок 24 години на добу, цілий рік, ціле життя.
А коли випадає свято, в якому вшановується жіноцтво, материнство чи щось таке, особисто я не маю вагомих підстав не подарувати коханій хоча б простий букет квітів. Правда, православні з деяких пір мають практику вшановувати жінок у неділю Жінок-Мироносиць. Це теж добра традиція, з одним маленьким зауваженням. Поки фанатики з піною в роті будуть сперечатись про те, коли ж правильно буде вітати жінок: 8 березня, чи вже після Великодня, моя дружина отримає свій букет, як мінімум – двічі.
Коли я писав ці рядки, то пригадав одну цікаву думку. На жаль, не пам’ятаю авторства. Так ось, її автор стверджує, що люди з 10 Заповідей Божих краще всього пам’ятають ті, що розпочинаються заперечними словами «не». В цього феномену э одне просте пояснення. Для того, щоб їх дотримуватися, нічого особливого робити не потрібно. Просто лінуватися. Подумаєш – просто лежав собі на постелі, або сидів в інтернеті, а при цьому активно виконував заповіді – фізичного нічого не вкрав, нікого не вбив, ні з ким не блудив. Правда, це можна зробити віртуально і гріх все одно тобі «зарахується» такий самий. Але, це вже з іншої теми.
В нашій розмові я загадав про це тому, що чимало чоловіків знаходять безліч причин не привітати найближчу людину з чудовим днем. У якості аргументів можна придумувати все, що завгодно: і Леніна, і Клару Цеткін, і про те, що дарувати квіти потрібно цілий рік. Але повірте мені, ніхто з тих, хто так говорить, в “нормальній” ситуації цього не робить. Я можу прийняти лише одну переконливу причину – якщо чоловік дарував квіти минулого разу ще цього тижня. Не давніше. Тоді й дійсно, прив’язуватись до чергової дати календаря немає сенсу. Любов – це творчість. Але якщо для вас любов до власної дружини це не творчість, а нестерпна повинність – я вам співчуваю трохи менше, ніж їй.
Піст – це час нашої співпраці з Богом. А ключова характеристика, головна внутрішня риса кожного християнина – любов. Дуже дивно слухати на сповіді людей, котрі сильно докоряють собі за те, що з’їли якось заборонений шматочок ковбаси, але при цьому навіть не планують подумати про те, як багато вони згрішили проти ближнього, вчасно не подарувавши йому квіточку, або вчасно не сказавши: «Милий, я тебе кохаю», чи «Кохана, яке це щастя – бути разом з тобою».
Любіть один одного та будьте щасливі разом з кимось, чи просто на самоті. Make love not war )
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.