Чим відрізняються католики від православних?

Не дивлячись на те, що католицька та православні церкви мають спільні корені, в силу цілої низки історичних, геополітичних і, звісно ж, богословських причин, сьогодні буде цілком чесно вважати їх принципово різними структурами не лише зовнішньо, але віронавчально. Звичайно, чимало речей у них ще подібні, особливо в греко-католицькій церкві, яка використовує грецький (православний) обряд. Догматично римо- та греко- католицькі церкви між собою не відрізняються, хоча зовні різні, в той час, коли греко-католики ззовні мало чим відрізняються від православних, хоча по-суті між ними – ціла прірва в різниці віровчення.

1. Примат папи – абсолютна влада однієї людини. Главенство Папи Римського в Католицькій Церкві має абсолютне значення. Згідно цієї доктрини, апостол Петро був наділений особливими привілеями серед інших апостолів, а по смерті усі свої повноваження передав римському єпископу – Папі. У Православній Церкві повнотою догматичної та канонічної (віронавчальної та адміністративної) влади наділені лише собори єпископів і помісні собори (разом із священниками та мирянами) у той час, яку католиків легітимість соборів визначає сам папа. Отже, без Папи Церква вважається неповноцінною. Православна Церква вважає, що Церква побудована не на приматі Петра, а на Ісусі Христі. Ватиканський собор 1869-70 рр.затвердив першенство папи та прийняв новий догмат про папську непомильність в питаннях віри. Православний глава – Патріарх – перший єпископ серед рівних, католицький папа – перший і вищий серед усіх.

2. Вчення про Трійцю. Серцевиною вчення Церкви є догмат про Бога, єдиного в Трьох особах. Католицька Церква безпідставно внесла зміни в догмат про Трійцю навчаючи, що Святий Дух походить не від Отця, а від Отця та Сина (т.зв. питання «Філіокве»). Лише цієї однієї зміни в Символі віри православні можуть називати католиків єретиками, бо одна справа – різниця обрядова, а зовсім інша – догматична. Ні Святе Писання, ні Отці перших віків не навчали такого. Існують також і інші догматичні розбіжності, зокрема католики вчать про про тварність енергії Бога, про природу благодать. Також, Святий Дух може трактуватися як любов між Отцем і Сином, між Богом і людьми, в той час як в Православ’ї любов є спільна дія (енергія) всіх Трьох Осіб Святої Трійці, тому Святий Дух втрачав би Іпостасні властивості при Його ототожненні з любов’ю.

3. Різниця у вченні про Богородицю. Маріологія, – вчення Церкви про Діву Марію, в Католицікій Церкві також зазнала небачених змін. Зокрема, гіпертрофоване розуміння її ролі в справ спасіння людей призвело до народження нових догматів – Непорочне зачаття і Взяття на Небо. Згідного першого догмату, Богородиця народилася не маючи першородного (Адамового гріха). Згідно іншого, Діва Марія після смерті була тілом забрана на Небо. Православна Церква навчає, що Богородиця потребувала викупної жертви свого Сина, а власної святості досягла не тому, що такою народилася, а тому, що такою стала докладаючи зусилля. З іншого боку, обожившись за життя, Богородиця тимчасово заснула, перейшовши через своє Успіння від одного життя до іншого.

4. Вчення про Чистилище та надмірні заслуги святих. Відійшла Католицька Церква й від апостольського вчення про посмертну участь людини. Зокрема, Папа ввів у вжиток науки про Чистилище – середнє місце між раєм та пеклом, у якому душа людини, яка заслужила рай, але померла в стані гріха проходить очищувальні муки. Догмат про чистилище був введений 1439 р., і підтверджений в 1562 р. Окрім того, за вченням Католицької Церкви, прославлені церквою праведники зробили на землі значно більше добрих справ, ніж необхідно було для спасіння. А відтак, надмір цієї доброти зберігається у Папи в спеціальній «Скарбниці святих». Його можна використати, як завгодно. Зокрема, продавати грішникам у вигляді Індульгенцій. Сьогодні індульгенції не продаються, але даруються за виконання людиною певних умов (паломництво, сповідь, молитва).

5. Вселенські собори. У багатьох принципових питаннях вчення Церкви було сформульовано на Вселенських соборах, яких Східна Церква знає сім (грецька називає ще один (880 р.), або навіть дев’ять). Це були останні спроби вирішувати важливі церковні питання на всезагальному, всесвітньому рівні. Далі, Церква була поділена, тому жодної мови про «вселенськість» бути не могло. Все ж, Католицька Церква свої найбільші офіційні зібрання продовжує називати Вселенськими Соборами, навіть всупереч здоровому глузду. Говорити про це надзвичайно важливо, оскільки затверджуючи самостійно нові догмати, Католицька Церква цим ще більше поглиблює прірву між собою та Православ’ям. Для користі Церкви треба не вводити самовільно нові правди віри, але повертатися до апостольської первозданної чистоти.

6. Теорія догматичного розвитку. Ця теорія, висунута кардиналом Полом Джоном Нюменом, стала офіційним вченням РКЦ. Згідно неї кількість догматів – головних віро навчальних істин допустимо збільшувати кількісно, у той час, коли для православних єдина виправдана та корисна зміна – це якісне вивчення та осмислення все існуючих віками догматів. Зміна правд віри приведе до конфузу – члени однієї церкви різних епох будуть вірити в різні речі. Це абсурд сам по собі. З іншого боку, Бог із самого початку дав людям все необхідне для спасіння. Одна справа, розвивати богословську думку, інша – створювати нові догмати.

7. Целібат та інші речі. Існує ще ціла низка різних суперечностей між теорією та практикою католицтва та православ’я. Вони стосуються як обрядової так і віро навчальної частини. Зокрема, можна ще назвати целібат – обов’язкове безженство духовенства, причастя мирян лише Тілом, без Крові, особливостям звершення Сповіді та всіх інших Таїнств, послабленням постів, суттєвим скороченням богослужінь, під час яких використовуються інструменти, ставлення до Біблійного канону, переосмислення ролі чернецтва, уявлення про святість і благочестя, тощо.

Хочеться сподіватися, що всі ці речі, які нині розділяють дві частини колись єдиної Церкви зовсім скоро будуть подолані та виправлені. І навіть якщо сьогодні єдність християн нам виглядає утопією все одно будемо вірити в це, бо що не можливо людям, можливо Богу!