Під час вінчання у храмі на голови тих, кому уділяють церковний шлюб, кладуть вінчальні вінці. Що вони символізують? Відколи такі вінці почали застосовувати? Якої саме форми вони мають бути? І чи слід вірити забобонам, які пов’язують із падінням із голови цього вінця?
Таїнство шлюбу або вінчання – одне з найбільш важливих священнодійств, яке звершується над людиною. У ньому священик від імені Церкви закликає на нове подружжя Боже благословення – на спільне життя та взаємну єдність, подібну до єдності Христа та Церкви. Сам Христос поблагословив шлюб у Кані Галілейській де звершив перше чудо. А про церковне благословення шлюбу, окрім святих Апостолів, напрочуд ясно пише вже священномученик Ігнатій Антіохійський (+ 107 року).
Неймовірна важливість самої події, з часом зумовила формування особливо урочистого чину вінчання, який не може не справляти враження на кожного його свідка чи безпосереднього учасника. Раніше, в древній Церкві, форма цього таїнства зводилася до спільного причастя наречених. Однак із IV століття з’являється обряд вінчання, а вже з X-го відоме повноцінне чинопослідування, яке використовується досі.
Чин вінчання подружньої пари в Православній Церкві надзвичайно глибокий та сповнений великого символізму. На жаль, рамки нашої короткої розмови не дають можливості навіть в загальних рисах згадати всі його важливі аспекти. Все ж, такої цілі ми перед собою й не ставимо. Натомість, спробуємо зупинити свій погляд на один із особливих моментів богослужіння – одягання на голових наречених священиком особливих вінців.
Коли наречений та невіста перед усіма виявили бажання обвінчатися, священик розпочинає чин читанням молитов благословення. У них він просить у Бога для нового подружжя такої ж милості, яку мали старозавітні праведники – Авраам і Сарра, Ісаак і Реввека, Яків і Рахиль, Йосиф і Асенефа. Так само священик вголос зачитуючи імена молодих закликає Христа благословити це подружжя так само, як Він колись і благословив подружжя в Кані.
В іншій молитві священик просить Бога зберегти подружжя від усякого лиха так, як були збережені в ковчезі Ной та його вся родина, як дивним чином спасся Іона в череві кита та три юнаки в гарячій печі Вавілонській отримали небесну прохолоду. Також, надзвичайно важливим є особливе прохання про батьків, молитви яких «утверджують основи дому» (Сир. 3:9).
А далі, надходить час особливого моменту, коли священик покладає на пару вінці – корони, символ царської влади та гідності.Беручи попередньо приготовлений на підносі вінець священик чинить знак хреста над нареченим та дає йому цілувати іконку Спасителя, закріплену на передній частині корони. При цьому, промовляючи відомі слова: «Вінчається раб Божий (ім’я) з рабою Божою (імя нареченої) во імя Отця, і Сина, і Святого Духа».
Таким самим чином по цьому священик тричі благословляє наречену, даючи цілувати їй іконку Богородиці, зображену на її вінці. При цьому священик теж промовляє слова «Вінчається раба Божа (ім’я) з рабом Божим (ім’я нареченого) во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Далі, наречені з коронами стоять до кінця богослужіння. У деяких регіонах існує традиція, що корони на головах молодих не одягаються на голову, але їх тримають на ними свідки – дружба та дружка. Що означають ці вінці? Найперше, – це відзначення молодих людей за збереження ними цноти до шлюбу. Те ж саме значення має і біла фата нареченої.
Найголовніший момент усього чинопослідування таїнства – благословення священика подружньої пари. Повертаючись лицем на схід та піднісши руки догори пресвітер закликає: «Господи Боже наш, славою й честю вінчай їх!». Під час проголошення останніх слів священик повертається лицем до пари та благословляє їх рукою. І хоча святкове богослужіння триває ще певний час, усім відомо, що таїнство вже відбулося. Відтепер ці двоє людей – члени повноцінної християнської сімї – малої Церкви. Церковне благословення надає шлюбу вічності та нерозривності: «Що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає..» (Мф. 19:6).
Форма вінців для наречених повторює форму царських вінців. За вченням Церкви, людина під час шлюбу не просто є образом Божем – вінцем творіння. Саме в шлюбі вона може реалізувати свій потенціал у повній мірі. Шлюб дарує людині можливість приборкати пристрасті та будувати своє життя з іншою людиною, розкриваючись у ній та доповнюючи один одного. У такому сенсі чоловік та дружина стають один для одного найдорожчими людьми у світі, незамінними та обов’язковими. Символом таких дорогих людей є подружжя земних владарів – царя та цариці. В цьому найвище значення вінців на головах наречених.
Інший варіант тлумачення вінців – символ мученицьких вінців. Подружнє життя – це не завжди співжиття повних однодумців, психологічно сумісних людей. Це школа любові, подвигу та малого, щоденного мучеництва. А тому, ці вінці – також є символом нагороди в Царстві Небесному тому, хто зможе донести цей тягар із честю та гідністю.
А історія обряду покладення вінці надзвичайно древня, сягає своїм корінням ще Старого Завіту. Святий пророк Ісая так описує свою радість від Божої присутності: « Радістю буду радуватися у Господі, звеселиться душа моя у Бозі моєму: бо Він одягнув мене у ризи спасіння, одежею правди одяг мене, як на нареченого, поклав вінець і, як наречену, прикрасив убранням». (Іс.61:10).
Із таїнством Шлюбу пов’язано неймовірна кількість забобонів і марновірств. Зокрема, існують свої «правила поведінки» з весільним рушником, обручками чи коронами. Всі ці речі мають одне коріння – невігластво та маловірство. Кожен, хто надає значення випадковим подіям, безумовно, грішить не тільки перед Богом, але й перед здоровим глуздом. Повноцінне церковне життя та читання церковної літератури зможе швидко виправити цей недолік.
Вінці наречених, які використовуються під час звершення православного таїнства Шлюбу, – та дрібниця, зрозумівши яку, можна навчитися багатьом важливим речам.