Щиро вітаю вас дорогі браття та сестри, все чесні отці, з новим воскресним днем, в який Господь сподобив нас зустрітися, помолитися, приступити до святих Таїнств і з’єднатися найтіснішим чином із Ним – Самим Богом.
Нинішнє Євангельське читання хоч прямо й не розповідає нам про Євхаристію, але насправді, своїм подвійним, глибоким і містичним змістом, звичайно ж, говорить нам саме про це. Якщо ви уважно слухали, а я впевнений у тому, що ця історія вам добре відома, бо ми часто її читаємо, то могли зрозуміти з неї дещо важливе.
Одного разу Спаситель розповів Своїм слухачам притчу. Один чоловік-цар справив весілля для свого сина, на яке запросив своїх найближчих друзів. Один із них сказав, що не зможе прийти бо купив нещодавно поле, та мусить подивитися на нього, інший сказав, що купив пару волів, а третій сказав, що нещодавно одружився, то й хоче бути поки зі своєю дружиною.
Безперечно, в буквальному прочитанні ця притча стосується насамперед єврейського народу, який найперше був покликаний на трапезу Господню. Але ті відмовилися від цього запрошення, шукаючи собі безліч виправдань. Все ж, разом із тим, що ця притча звернена до людей юдейського віросповідання, до людей, яких ще застав Христос, вона й для нас із вами також має велике значення. Ми так само як і ці безумні юдеї дуже часто ігноруємо Божий заклик! Господь звертається до нас кажучи: все уготовано! Теля зарізане, а столи накриті: прийди, вкуси та побач, який благий Господь!
Натомість ми шукаючи собі виправдання посилаємося на те, що в нас є якась робота, то ми щось придбали та маємо насолодитися покупкою, інші люди кажуть, що вони одружилися – тобто полюбили щось чи когось іншого, а не Бога.
Ви напевне знаєте, що кожен другий шлюб сьогодні розпадається. Більшість людей нині мають невдалий сімейний досвід. А чому? Тому, що не ходять до церкви! Сьогоднішнє Євангеліє нам розповідає, що та людина, яка не впізнає насамперед любові Божої, яка не прийде до храму та святих Таїнств, вона не зможе пізнати ні родинної любові, ні любові між людьми.
Саме Бог є джерелом усякого блага. І саме Бог-Любов є джерелом і нашої любові, яку ми маємо стяжати – набути своїм праведним життям. Насправді, любов це не щось абстрактне, про яке лише співають пісні, складають вірші та знімають кіно. Любов це реальна та величезна за своїм значення благочестива риса християнина, для здобуття якої потрібно багато працювати та прикладати свідомо великі зусилля.
Нам часто буває важко любити інших людей. А в більшості з нас навіть немає бажання цього робити: «Головне, щоб інші любили мене!». Але Господь у нинішньому читанні Слова Божого нагадує про те, що люди повинні прагнути стати учасниками Його Великої Трапези. Про яке ж це Трапезу йде мова? Звичайно, тут йде мова про святе Таїнство Євхаристії чи Причастя. Для нас це найважливіша річ, яка може зустрітися в житті. Немає, не було та не може бути чогось важливішого ніж це святе Таїнство.
Тому, зовсім невипадково ми готуючись до Євхаристії перед цим приходимо також і до святого таїнства Покаяння. Узагалі, це два різних священнодійства, які не завжди в історії Церкви звершувалися одночасно. Але віруючі прийшли до висновку, що не можливо найтіснішим чином з’єднатися з Богом, коли перед цим не очистити свою душу Покаянням, не примирившись із Церквою та не одягнувши білу одежу праведності.
У євреїв був звичай, що коли людину запросили на весілля чи трапезу за іншої нагоди, то слуги зустрічали її ще заздалегідь, допомагали їй помити руки та ноги, а головне – давали їй особливу святкову одежу. І той, хто хотів вшанувати господаря обіду навіть своїм ошатним виглядом мав для цього всі можливості. Незалежно від того, в яких умовах вона не перебувала раніше – звідкіля б її не забрали посланці пана. Чи вона була на дорозі, чи вдома, чи на полі – вони допомагали людині привести себе в належний вигляд.
У цій притчі під образом царя-господаря, який ходить і оглядає своїх гостей, показано нам Самого Господа. Він підходить до чоловіка, який виділяється серед від інших тим, що один не має на собі весільних одеж, а тому й запитує його : Друже, як ти ввійшов сюди, не маючи весільних одеж? (Мф.22:12).
А далі євангеліст пише, що той чоловік промовчав, не маючи що сказати! Якби в нього не було можливості переодягнутися та приготуватися, тоді й би в Царя навіть питання такого не виникало до нього: чому він не в тих одежах? Але коли в людини була можливість приготуватися, але вона злегковажила, проігнорувала це, її буде зв’язано руками й ногами, та кинуто туди, де плач і скрегіт зубів. Це ще раз нагадує нам про те, що мало приходити до Святого Причастя. Разом із цим нам потрібно до нього ретельно готуватися, бо той, хто цього не робить – суд собі їсть і п’є.
Звичайно, це Євангельське зачало прямо про це не говорить, бо для людей того часу ця притча не була б цілком зрозумілою. Але для нас, людей, яким відкрилася повнота П’ятидесятниці, ця притча виглядає у зовсім іншому світлі, просто та по-новому. А головне, так, що вона має безпосередній стосунок до кожного з нас.
У першій частині притчі розповідалося, що найближчі друзі царя відмовилися від запрошення, а деякі з них навіть убили його посланців (Мф.22:6). Так само були вбиті пророки, провісники Царства Божого, а наостанок було вбито навіть Спасителя людства – Самого Сина Божого. Цей фрагмент нагадує нам і про такий трагічний момент у історії людства. Тому, надалі будьмо обережними, щоб надалі своїми гріхами знову не розпинати Свого Спасителя! Але не тільки не вбивати, але й словом чи думкою не ображати Бога, який приготував для нас багато чого неймовірного.
Подумаймо лише про те, що наше життя дали нам не просто батьки, а Сам Господь! Бог настільки любить нас, що будучи Всеблаженним настільки полюбив нас, людей, що створив їх саме для того, щоб вони теж відчули в своїй мірі часту цього Всеблаженства. (Нагадаю, що Всеблаженство – це така риса Божа, яка говорить про Його вічне щастя в самому собі – незалежно від зовнішніх чинників). Отже, ми прийшли в цей світ не для того, щоб тяжко мучитися, страждати, все життя хворіти різними хворобами, а в кінці кінців ще в тяжких муках довго помирати. Це все стало вже наслідком гріха – нашого з вами гріхопадіння. Народилися ми в цей світ лише для того, щоб бути щасливими.
Тому, Господь Бог, який нас створив і дав нам Свої премудрі закони, нині вкотре нагадує, що дуже хоче, щоб ми з вами були щасливим. Але Він не просто нам каже – «будьте щасливі». Він нам показує ту дорогу, йдучи якою можна такими стати. Ця дорога – дорога, яка веде в храм Божий. Та підстава, завдяки якій людина стає щасливою в максимальній степені – це участь у Трапезі Господній, про яку ми чули – Пресвятій Євхаристії. Та людина, яка легковажить Причастям – ніколи не буде щасливою. Вона собі лише думає, що щастя можна знайти в полі, волах або навіть у сімейному житті. Але Господь нагадує, що коли не почати з найголовнішого – зі стосунків людини з Богом і святих Таїнств, то в тебе нічого не вдасться. Ні зовнішній добробут, ні кар’єра, ні стосунки з ближніми. Натомість, коли ми будемо закликати Бога в своє життя, пускатимемо Його в своє серце, Він обов’язково благословить нас так, що в нас виходитиме і одне, і друге, і третє та ще багато чого!
Святий апостол Павло в одному зі свої послань писав, що: «Око людини не бачило, вухо не чуло, і що на розум їй не спадало, те приготував Бог для тих, хто шанує ім’я Його!». Кожен із нас добре знає, що нам потрібно та які в нас мрії. А тут, Господь через апостола Павла нам нагадує, що ми навіть не мріяли про таке, що Він хоче нам дати. Лише слухай Його, виконуй Заповіді, йди за Ним. Так, наше життя складне, тернисте, а неминуче шлях до Воскресіння та порожній гріб пролягає через Голгофу. Але людина, яка звертається до Бога за допомогою, вже дуже скоро зможе переконатися, що для неї й ця Голгофа буває легкою. Господь уже взяв на Себе наші гріхи. Він уже постраждав за нас для того, щоб ми самі вже більше не страждали.
Але сьогодні ми з вами страждаємо не тільки тому, що ми є праведниками. Навпаки! Ми часто страждаємо саме тому, що ми великі грішники! Ми страждаємо тому, що нас багато мучать власні пристрасті та гріхи. Хтось не так на нас подивися – це вже нас мучить. Хтось не таке слово нам сказав, ми вже ненавидимо і того, хто це сказав, і того хто доніс нам про цю пригоду. Той об’ївся – наступного дня мучиться бо болить живіт. Той обпився – наступного дня страждає від того, що нестерпно болить голова. Та хіба можна перелічити всі такі випадки, коли людина сама собі найперший ворог? А скільки таких випадків, коли людина мучиться сама та ще й мучить усіх інших навколо?
Нехай нинішня свята неділя стане для всіх нас ще одним способом пригадати собі про справжні християнські орієнтири. Вони безперечно є, існують і в наш час. Уже дві тисячі років та людина, яка хоче побачити Бога, зустрітися з Ним, вона може це зробити. Немає такої людини, яка б жадала Христа, хотіла пізнати Його та особисто познайомитися з Ним – але не змогла б цього зробити через те, що Бог він неї відвернувся. Бог настільки любить нас, що Сам виходить нам на зустріч. І треба мати надзвичайно кам’яне серце, щоб не побачити, як часто та багато Він говорить до нас. Як часто Він говорить до нашого серця через людей, яких ми зустрічаємо на своєму шляху. Бог говорить до нас словами молитви з ранкового чи вечірнього правила. Бог говорить до нас через ті Біблійні фрагменти, які ми зачитуємо на богослужінні.
Будьмо мудрими. Сподіваймося на те, що Господь Бог і від нас не забере Своєї милості, але кличе нас кожного разу на це святе Таїнство. Не забуваймо, що «багато покликаних, але мало вибраних» (Мф.22:14). Він хоче нас сьогодні обрати серед інших. Але чи захочемо ми самі цього – залежить лише від нас. Нехай допоможе нам Бог і всі святі зробити правильний вибір. Нехай нас вічно хоронить небесне заступництво, та допомагає нам у тому, щоб там де вони, і ми з вами колись були. Амінь!