Що ви маєте знати про Сіони?

У деяких храмах раныше були спеціальні посудини, в яких зберігалися освячені просфори. Назва цієї посудини – «Сіон». Звідки походить ця назва? Як виглядає посудина, можливо є вимоги до її зовнішнього вигляду? Де зберігається Сіон?

Усе церковне життя обертається навколо Божественної літургії. Під час цієї, головної відправи Церкви, звершується освячення хліба та вина, які сутністно перетворюються на Тіло та Кров Христові. Прийняття (причастя) християнами Тіла та Крові Господніх є запорукою вічного життя, освячення, обоження, спасіння душі та тіла в вічності. Тому сміливо можна стверджувати, що в наш час не можливо стати причасником вічних благ Господніх у Його Царстві, після смерті тіла, не приймаючи участі в Євхаристії вже тепер, за життя.

Ще з часів Древньої Церкви християни із особливим благоговінням і страхом Божим ставилися не лише до духовного змісту Причастя та його ролі в людському спасінні, але й до фізичної речовини Тіла та Крові Господніх. Готуючись до відправи, вони обирали найкращі хліби та шукали лише найкраще, найбільш якісне вино для освячення. Згодом, в процесі історичного зміцнення Церкви Христової, де-не-де навіть з’явилася можливість використовувати для святого Причастя богослужбове начиння найкращого ґатунку: зі срібла, чи золота.

Звичайно, найперше це стосувалося імператорських палаців та великих кафедральних соборів. До нашого часу дійшла традиція за богослужінням використовувати речі, лише найкращої якості. Передусім ті, які торкаються освяченого Агнця та Крові Господньої. Важливо, щоб священний посудини були з матеріалу, який не окислюється, не ржавіє, не всотує в себе рідини. Тому, позолота на церковних речах була не лише прикрасою, але й мала практичну цінність.

Серед таких речей особливе місце, поруч із Дискосом і Чашею, займає «Дарохранительниця». Це доволі пізня назва предмету, який раніше називався по різному : Сіон, Кивот, Скинія.

Ззовні Дарохранительниця має вигляд храму чи невеликої каплиці, у якій облашновано місце для «гробу Господнього» – невеликої ємності для збереження наперед заготовлених св.Дарів. Варто зауважити, що для звершення Літургії Ранішосвячених Дарів не використовують Дари з Кивоту, а освячують на найближчій повній Літургії, а після освчення та «напоєння» св. Кровю зберігають на Престолі, перед Кивотом, позаду засвіченої лампади.

Це особливий предмет церковного начиння, який зберігається на св.Престолі. Практична його цінність полягає в тому, що в Дарохранительниці зберігаються освячені у Великий Четвер св.Дари, для екстреного, термінового причастя поза храмом або поза рамками Літургії. В такому випадку, священик використовує інший предмет – Дароносиця. Сьогодні це невеликого розміру металева, найчастіше посріблена чи позолочена ємність у вигляді невеликого храму, в середині якого поміщено маленьку чашу, ложечку та гріб – коробочку де, зберігаються освячені частички св.Тіла та Крові.

На практиці, частички взяті з Дарохораницельниці підсушені та напоєні св.Кров’ю. Звершуючи правило до св.Сповіді та Причастя, священник попередньо занурює їх до невеликої кількості вина, відповідно до кількості причасників.

Унікальним предметом церковного начиння в свій час став предмет, який мав назву «Сіон». Він наче став одночасно поєднанням Дароносиці та Дарохранительниці. Із одного боку він був невеликий і рухомий – його можна було носити в руці

Просте пояснення призначення Сіону дає в описі своєї подорожі в Росію в XVII ст. Павло Алеппський, який супроводжував антіохійського патріарха Макарія: “Під час Літургії в новгородській Софії диякони несли срібне зображення Сіонської церкви і храму Воскресіння”.

В деяких монастирях і столичних кафедральних соборах припис уставу прямо наказував виносити Сіон під час великого входу, а диякони звершували кадіння з Сіоном в одній руці, а кадильницею в іншій. З іншого боку, його вигляд більше нагадував сучасну Дарохранительницю, тільки зменшену в розмірах. Відомий історик Церкви професор Євгеній Голубинський прямо стверджує, що Сіон – це не що інше, як видозмінена Дарохранительниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про Дарохранительницю або Кивот

У той час професор М.В. Покровський зауважує, що Сіон не можна віднести до числа звичайних богослужбових предметів, однаково необхідних для всіх храмів. Також він висловлює думку, що наявність такого предмету є особлим привілеєм соборних храмів, які в давнину були під особливою опікою руських князів і царів. Відтак, стверджує вчений, Сіони це предмет, який вказує на першість церкви в даному князівстві або царстві. У Києві та Новгороді вони з’явилися, ймовірно, в X-XI ст, у Володимирі -. В XII в, в Москві – з кінця XV в.

Сіони покладалися на видному місці на престолі, а на урочистих виходах Ліітургії і під час хресних ходів виносилися не тільки для додання пишності церемонії, але й для наочності вказівки на живий союз із Матір’ю Церков – Єрусалимською Церквою. Прикметно, що для цього Сіони часто своєю формою повторювали саме храм Воскресіння Христового в Єрусалимі. Відтак, у давнину ці священні посудини мали назву «Єрусалими», а назва “Сіон” з’явилося лише в XVI-XVII ст.

Сьогодні в Українській Церкві Сіони не використовуються, натомість у храмах Московського Патріархату на особливо урочистих службах вони використовуються як ладаниця – тепер там зберігаються не освячені Дари, а ладан для кадіння.