Про Дарохранительницю або Кивот

Це напрестольний предмет- вмiстилище у виглядi церкви, призначене для зберiгання Напередосвячених i запасних Святих Дарiв. Iншi назви: кивот, ковчег, сiон, єрусалим, гробниця, артофор, хлiбоносець… З якого матерiалу його роблять i з якого часу використовують в храмах? Чи iснують вимоги щодо його зовнiшнього вигляду, розмiрiв?

Дарохранительниця, або Кивот – один із богослужбових сосудів, що використовується для зберігання освячених Тіла та Крові Христових, необхідних для причастя. Використовуються нині у практиці Православної, Католицької та Англіканської Церков.

Історично Кивоти, або їх різновиди, з’явилися в використанні ще древньої Церкви. Тоді була практика зберігати Св.Дари для причастя тих членів общини, що з певних причин не могли бути присутні за Літургією. В такому разі вони зберігалися в спеціальних посудинах у домах християн, або ж у храмах. Про те, що вони зберігались у приватних будинках свідчить історик Церкви Евсевій, що посилаючись на розповідь Діонісія Олександрійского, оповідає, як для причастя якогось Серапіона вночі були принесені Дари, але не священиком, який на той час захворів, а хлопчиком-прислужником. Пишучи на цю ж тему святий Кипріан Карфагенський зауважив, що якось одна жінка наважилася недостойними руками відкрити свій ковчег, у якому зберігалась святиня Господня, і була налякана вогнем, який звідти запалав тієї ж миті. («Про падших»)

Для зберігання запасних Дарів у храмі використовувалися спеціальні приміщення «пастофорії», або ж, як і тепер, їх зберігали на св. Престолі. У такому разі використовувався спеціальний сосуд у вигляді голуба. Походження таких сосудів надзвичайно древнє: про такого голуба згадує ще Тертуліан . Згодом, у IV-V віці, згадки про особливий богослужбовий сосуд у вигляді голуба зустрічаються у багатьох церковних письменників. Так Іоан Златоустий, а також Седулій пишуть, про «Тіло Христа одягнене Св.Духом», тобто його символом – голубом. Святий Василій Великий, як свідчить його біограф Амфілохій, клав третю частину освяченого хліба до золотого голуба, якого було зроблено по його замовленню та повішено над св.Престолом. А два віки пізніше клірики антіохійської Церкви, на Константинопольському Соборі 536 року, звинувачували свого єпископа Серея в тому, що він привласнив золотих та срібних голубів, що висіли над Престолом та над купіллю для св.Хрещення.

Посудини в вигляді голуба, які підвішуються зі стелі, зберігаються і нині в ризницях деяких древніх церков Заходу. Таким є голуб золотий всередині, а зверху покритий емаллю в церкві с. Назарія в Мілані. Такий самий, але з позолоченої міді, голуб зберігається в одному з монастирів Італії. Часто ці голуби зі святими Дарами підвішували в середині спеціальної вежі – перистерії.

З плином часу такі вежі отримали вигляд закритої конусоподібної посудини з кришкою. У такому разі голуб розміщувався на самій кришці і, ймовірно, вже почав втрачати своє самостійне, першопочаткове значення. Тобто, Святі Дари поміщалися не в ньому, а в середині самої вежі. Зображення таких посудин зустрічаються на деяких надзвичайно давніх пам’ятниках. Так, на одному древньому саркофазі, опублікованому Боттаро, біля жінки, що молилася, поміщено посудину, схожу на вежу, на заокругленій вершині якої знаходиться голуб. Посудини конічної форми з голубом на кришці можна бачити також на одній з мозаїк VI в. в церкві св. Аполлінарія в Равенні.

Що стосується російської, а відповідно, й української церков, то перші згадки про Дарохранительниці зустрічаються ще в пам’ятках домонгольського періоду. Так, митрополит Георгій наказує в своєму уставі зберігати запасні Дари «в шкатулці», а митр.Нифонт – «у посудині ». З того ж часу збереглися згадки про так звані «Сіони» або «Єрусалими». Треба думати, що так тоді називалися саме сучасні Дарохранительниці.

Нині загальновживаною формою Дарохранительниць є форма церкви-башточки з невеликою шухлядкою-гробницею всередині. Роблять їх із металу, що не окислюється, часто позолочені. В Українських церквах не раз можна зустріти дерев’яні Дарохранительниці. У країнах християнського Сходу вони бувають навіть із слонової кістки, а в багатих соборах – щедро прикрашені коштовностями.

Очевидно, що найбільша цінність у храмі – освячені молитвою Тіло та Кров Господні не можуть мати більш достойного місця перебування як Св.Престол. У парафіяльних храмах основна частина Св. Дарів освячується на цілий рік у Великий Четвер, а після підсушення, покладається у Дарохранительницю.

Символічно вона символізує Гріб Христовий, до котрого було покладене Пречисте Тіло Спасителя. За іншим тлумачення, Дарохранительниця не тільки своїм виглядом, але й символічно зображає собою Церкву Христову, що постійно живить своїх вірних Тілом і Кров’ю Господньою. Ще Дарохранительницю порівнюють із Ковчегом Завіту, збудованим за Божим повелінням в Мойсеєвій Скинії, оскільки вона, разом із іншими Старозавітними прообразами, в буквальному сенсі є прообразом і ковчегу, в якому зберігаються Тіло і Кров Христові ( Див. Ів.16:32, Мф.26:28; Мк.14:27 ).

Переносну Дарохранительцю невеликих розмірів називають Дароносицею. Із нею священик відвідує хворих для причастя удома чи в лікарні.