19 сiчня всі православні християни урочисто вшановують одне з найбільших свят у році – Богоявлення або Хрещення Господнє. За багатовіковою традицією, на спомин про хрещення Ісуса Христа в річці Йордані, в храмах того дня особливим чином освячується вода. У молитвах священнослужителі закликають на воду Божу благодать, щоб згодом, через окроплення нею людей та речей, передати її далі – наповнити благодаттю Христовою всю вселенну.
Сам чин Великого освячення води звершується тільки двічі на рік: у Навечіря Богоявлення – 18 січня, та в сам день свята – 19-го січня. На свято Богоявлення та на його Навечіря це освячення звершується після Заамвонної молитви Літургії. Якщо ж Навечіря випадає на суботу чи неділю, то звершується воно наприкінці Вечірні, одразу після ектенії «Доповнімо вечірню молитву нашу…»
Це, до речі, зумовлено тим, що коли Навечіря припадає на будень, тоді служиться літургія Василія Великого з Царськими часами та Вечірнею перед нею. Коли ж Навечіря припадає на суботу чи неділю, тоді служиться окремо літургія Іоана Золотоустого, а окремо Вечірня. В такому випадку Велике водоосвячення звершується наприкінці Вечірньої, а Царські часи переносяться на п’ятницю, коли Літургія не служиться. «Невідправлена » Літурнія Василія Великого звершується в саме свято, але вже без Вечірні.
Чин Великого освячення в день Навечіря Богоявлення звершується в самому храмі, а якщо є, то в Хрестильниці (Баптистерії) храму. На саме свято освячення води звершується вже поза храмом. Зазвичай, облаштовується хресний хід, який урочистою процесією йде до річки, озера чи джерела, де й звершується освячення.
Для того, щоб окроплювати освяченою водою людей та певні речі, використовується кропило – один із священицьких атрибутів. Кропило має вигляд пучка натуральних (рослинних) чи штучних водостійких волокон із ручкою на кінці. Тримаючи за ручку, священик спочатку погружає ці волокна в посудину з освяченою водою, тобто, зачерпує волокнами певну кількість води, яку потім хрестоподібно розбризкує на людей чи предмети, які освячуються. При цьому промовляються особливі слова – молитва благословення: «Благословляється і освячується річ ця (ікона, хресне знамення, плоди, тощо) Благодаттю Пресвятого Духа, окропленням води цієї освяченої, во імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь!».
Використовується кропило під час тих чинопослідувань і відправ, які вимагають благословення священика чи єпископа через кроплення водою, за винятком святого Таїнства Хрещення. Воно повинно звершуватися через занурення, або як виняток – обливання освяченою водою.
Існує міф про те, що освячена 18 і 19 січня різна за своїм складом та призначенням. Це не правда. Чин Великого освячення води цілком ідентичний у обох випадках. Різниця між цими чинами лише в різному історичне корінні цих подій. Перше освячення звершувалося в честь оголошених, які саме напередодні свята Богоявлення приймали таїнство Хрещення. Друге походить від звичаю Єрусалимської Церкви, де хресний хід, очолюваний патріархом, йшов на Йордан де й освячував воду. Отже, немає жодної потреби зберігати вдома дві пляшечки з водою. Достатньо однієї, без особливої уваги на те, коли її було освячено – першого дня, чи другого.
Інший «йорданський» міф каже, що освячена вода здобуває свої унікальні хімічні та фізичні властивості тільки в силу того, що під час освячення священик занурює до посудини з водою срібного хреста. Це теж вигадка. Насправді, дуже багато хрестів, які використовуються священиками, вироблені з менш благородних металів. Серед них бувають взагалі з кістки чи дерева. Окрім того, не в кожну посудину з водою погружається хрест. У багатьох випадках вода в великій посудині освячується через потрапляння в посудину найменшої крапельки освяченої води. Насправді, воду освячує Божа благодать, яка діє через молитву священика та народу Божого. Спроби пояснити чудо Господнє за допомогою природних, фізичних процесів межує з кощунством і є справжньою зневагою святині.
Сенс освячення води на Богоявлення полягає не в одному зовнішньому освяченні світу.
Агіасма освячується саме для того, щоб через її вживання освятити саму людину. Мало набрати води. Мало заскочити «на Йордан» у крижану ополонку. Потрібно зробити так, щоб освячена вода не заміняла собою наше благочестиве життя, а була йому доповненням. Ось чому в стихирі свята ми співаємо так: «Освяти мене і воду, Спасе!».
Будь-які зовнішні дії та всі без винятку церковні обряди мають сенс і отримують свою силу тільки в міру нашого власного покаяння та виправлення життя. А без цього навіть той, хто називає себе християнином, не перестає бути першокласним язичником. Віра тільки силу обрядів, без внутрішньої переміни та конкретних благих справ – це мертва віра. Тому пам’ятаймо, що в такому випадку не тільки Агіасма – освячена на Богоявлення вода, але й Святе Причастя може бути людині не на користь, а в суд та вічне осудження.
«Прихили, Господи, вухо Своє та почуй нас, що в Йордані хреститися зволив і води освятив!».
Дивіться також: Про силу Агіасми – Святої Води