Слово на притчу про мини

Проповідь на притчу про мини. Аудіозапис проповіді, виголошеної прот.Євгеном Заплетнюком у пятницю 05 грудня 2014 року, після Божественної літургії в соборі Воскресіння Христового м.Тернополя.
Ви напевне вже померзли та хочете швидше додому, але я вас не відпущу без проповіді. Церква встановила для нас певні правила, які не можна порушувати – ні щось додавати, ні віднімати. А ми вже стільки віднімаємо, що коли б нині прийшли на наше богослужіння люди V, VI чи навіть XІІ століття, то вони б напевне не впізнали нашого богослужіння. Ми настільки вже все повідкушували та повіднімали, що наші богослужіння дуже мало нагодують православні богослужіння древності. Коли ми приходимо з вами, наприклад до костелу чи греко-католицького храму, то бачимо, що це ніби й та сама служба, але там стільки обрізано, що хоча можна ще впізнати загальні риси, все ж прийняти активну участь ми б уже не змогли, бо не знаємо, що вони на цей раз скоротили чи викинули.

Так само ми з вами повинні розуміти, що ось такий діалог зі священиком, проповідь – якою б складною фізично та психічно вони для нас не були, вони все одно є невід’ємною частиною нашого православного богослужіння. При чому – надзвичайно важлива частина, мало чим менша від основної. Наприклад, на Літургії є дві таких важливих частини. І про це не треба забувати. Перша частина це саме Причастя – принесення безкровної жертви – Євхаристії. А друга – це проповідь. На превеликий жаль ми про це забуваємо. Нам не є зручним цей факт.

А святі Отці кажуть, що коли нам скучно, нудно слухати проповідь священика, або сприймати його повчання, то це означає, що в нас усередині живуть біси, які противляться живо Слову Божому. Який би поганий священик для нас не був, його все одно потрібно слухати, бо він говорить не від себе, а від Євангелія. А в Святому Писанні, безумовно, є багато таємниць та нюансів, які нам потрібно знати. Ми дуже часто собі думаємо, що все давно знаємо, хоча насправді так воно не є.

От сьогодні ми з вами слухали Євангельський фрагмент, який помилково можна прийняти за притчу Христову про таланти. Її ми дуже добре знаємо, не раз чули її під час недільних читань. Щойно ми з вами слухали дуже схожу притчу, але це притча не про таланти, а про мини. Мини це гроші, а таланти – це міра ваги коштовних металів. Так ось ця історія трохи інша. Вона хоча й має певні спільні риси, але насправді це дві різних розмови по своєму змісту.

Коли Господь говорив притчу про таланти, то Він говорив її для кожного з нас. Притча про таланти – це історія про всіх людей, кожен із яких має свої таланти та потенціали. З одного боку всі люди мають однакові можливості для удосконалення в благочесті, а з іншого – ці таланти всі різні. Тому згідно з цим навчанням Христа, кожен із нас у свою міру повинен їх максимально розвивати. Але сьогодні Євангельське читання розповідало нам притчу про мини. Ця притча перш за все була звернена до апостолів. Не до всіх слухачів, але найперше – до найближчих учнів Спасителя. У ній Він розповідає про певну залежність між їх працею для Бога, та нагородою, що вони отримають від Бога в свій час. Але там розповідається, що Господь не лише буде вимагати відповіді від апостолів – кому що дав. Там написано також і те, що Бог покарає тих, хто змарнує свій скарб. І ми знаємо, якою нікчемною був кінець життя Юди Іскаріотського, який зрадив Христа.

От він мав свої переконання. Здається, він хотів прискорити смерть. Якщо він зробить так, що страта Христа настане швидше, то цим самим він прискорить і настання Царства Божого. А якщо швидше настане Царство Боже, то Христос швидше стане царем, а відповідно, бідні апостоли нарешті стануть жити в царських палацах. Юда хотів здобути зрадою свого Учителя всі ті блага, які мали б мати придворні царя. Швидше за все, він керувався саме такими спонуками. І звісно, він одночасно хотів трохи заробити. 30 срібняків на той час були досить значною сумою, за яку можна було купити трохи землі.
Сьогодні ми слухали Євангеліє в якому Господь звертаючись до Апостолів каже, що в залежності від того, як вони будуть сповняти своє служіння, вони будуть отримувати або ще допомогу, або осудження, чи навіть -покарання.

Ми знаємо, що апостоли були всі різні. І відрізнялися вони один від одного не тільки віком, але й певними рисами характеру, харизмами. Правда, соціальний статус у перших дванадцятьох був фактично однаковий. Всі вони були простими робітниками, переважно рибалками. Левій був митарем. Лука – лікарем. Іоан був богословом. Тому й Господь каже апостолам – хто не закопає свої дари, той отримає від Бога їх ще більше. А хто не використає вчасно отриману від Бога благодать Пресвятого Духа, яка була йому дана, то від нього віднімуть і те, що він мав.

Разом із цим не треба забувати, що Церква вчить про т.зв. «мирянське священство» чи навіть «всезагальне апостольство». Кожен із є апостолом – посланцем Христа в тому середовищі, в якому перебуваємо. Деякі подвижники особливо наголошують, що люди коли грішать стають не апостолами Божими, а апостолами сатани. Ми коли грішимо – позичаємо своє тіло бісам. Виконуючи не волю Христову, а волю сатани, ми робимось слугами темряви. Ми начебто стаємо одежею, в яку можна одягнутися бісам. Ми даємо злим силам використовувати наш час, наші сили, руки, ноги та всі інші члени тіла. Тому, нам завжди треба бути обережними, частіше розмірковуючи про те, що ми робимо, якими спонуками при цьому керуємося. А головне – треба намагатися якомога часті силувати себе робити те, що нам неприємно. Чому? Тому, що коли нам добро неприємне, це значить наша душа з ним бореться, тобто з ним борються ті біси, що живуть у нас. І немає таких людей, у яких нема таких спокус.

1979 року було знято мій улюблений фільм про Ісуса Христа, який так і називається – «Ісус». Особливостями цієї стрічки було те, що режисери та знімальна група намагалися якомога точніше відтворити життя Ісуса Христа згідно Євангелії від Луки, тієї самої, що ми нині читали. Так ось, у цьому фільмі був один цікавий фрагмент, про який я хотів би зараз згадати. За словами режисера, під час зйомок їм ніяк не вдавалося зробити так, щоб свині, в які ввійшли біси з Гадаринського біснуватого, кинулися з кручі в море. У житті Спасителя такий епізод був. Але коли люди захотіли його штучно відтворити, то в нах нічого не вийшло. Чого тільки вони для цього не робили: і лякали палками, і стріляли у повітря особливими феєрверками. Але все було марно. Не біжать свині в озеро!

Тому, автори вважали своїм обов’язком попередити глядачів, що вони намагалися майже дослівно передати зміст Святого Писання, але один фрагмент їм не вдався. Свині – не найкращі актори в цій стрічці. Їх не навчиш коли і куди належить бігти перед камерою.
Знаєте, це неймовірно прекрасний алегоричний, духовний приклад поведінки наших із вами гріховних думок. Бувають такі моменти в житті, коли ми не маємо можливості керувати над своїми думками та волею. Біси вже настільки поневолили нас, що ми б уже й хотіли робити добро, але не можемо – вже запізно. Без тривалої підготовки та праці над собою ми не здатні ні на що благочестиве.

От йдеш по дорозі та бачиш, що хтось загубив якусь цінну річ. Із погляду Церкви, науки Христової, ти повинен це все повернути власнику, або взагалі – пройти далі повз цю знахідку. Воно не твоє. Але хіба для нас таке можливо? Ми радіємо, що знайшли чуже!
Недавно я був свідком ситуації, коли знайома людина знайшла на вулиці чужий мобільний телефон. Вона тішилася та хвалилася всім, кого знала, що їй так поталанило! Коли її запитали, чи вона його повернула власнику, відповідь мене шокувала. – Ні, звісно. Я ж не така дурна, як ви на мене думаєте. Я одразу поміняла сім-карту! І дійсно, коли витягнути картку, то на цей телефон більше ніхто не зателефонують його власники чи друзі того, хто його загубив!

Люди хваляться тим, що вони стали вправні в чиненні зла! І зараз я не засуджую їх, але просто констатую цілком очевидний факт. Люди вважають вершиною своєї мудрості, коли можуть когось обібрати. І головне – щоб за це їм нічого не було. Тому, я звертаючись з цими словами до вас, і звичайно ж до себе, закликаю бути більш уважними. Щоби гріх, який живе в нас, не розрісся до такої степені, щоб не почав керувати нам остаточно. Поки що це ми керуємо більшістю зі своїх пристрастей. Але, якщо не будемо з ними боротися, то вже вони будуть керувати нами.

Дякую вам за увагу. Маю надію, що ви не пошкодували за те, що прийшли на це богослужіння. Після повернення додому ви ще будете якийсь час відчувати цю благодать Божу та особливе душевне задоволення з приводу того, що вранці побували на Літургії. Я впевнений, що ці відчуття не лише якась частинка нашого здорового глузду чи логіки (бо бути в храмі в будь-якому випадку правильніше, ніж удома), але разом із цим, це справжній голос Божий хвалить нас за добру справу.

Хвалить вас ваш розум, хвалить вас Сам Бог, хвалю вас і я! Дякую за увагу! Спаси вас Господи! // 05 грудня 2014 року.

05.12.14 by Bogoslov.Org on Mixcloud