Щиро вітаю вас, дорогі браття та сестри, з великим двунадесятим святом Православної Церкви – Введенням у храм Пресвятої Богородиці!
Нині ми, дійсно, на нашій молитві відчуваємо особливе духовне піднесення. І це зовсім невипадково. Це велике свято зібрало нас у цьому святому храмі для того, щоб ще раз пригадати про гідність та велич земного подвигу Пресвятої Богородиці. Цей подвиг почався не тоді, коли її Син, а наш Господь і Бог віддав своє життя за нас на Голгофі, заради спасіння грішного людства. Її богоспілкування почалося ще в трьохрічному віці.
А, можливо, дехто з нас і не відчуває сьогодні свята. Ми знаємо про нього розумом, але не відчуваємо серцем. Чому це так? Цьому є дуже просте пояснення. Із 27 листопада, з дня пам’яті святого апостола Пилипа, в нашій Церкві розпочався Різдвяний піст, чи як його ще називають – Пилипівка. Той, хто ревно дотримувався того, що каже Церква стосовно постування, заховував піст таким, яким він повинен бути, той сьогодні отримав духовну нагороду за свою працю. Сьогодні маємо не тільки святкове богослужіння, але й певне послаблення в пості. Для тих людей, які вже втомилися від посту Церква пропонує нині певне послаблення. Кажу «втомилися» не в сенсі повного фізичного виснаження, тим не менше піст це складний духовний шлях, пройти який з гідністю та честю може далеко не кожен віруючий. Але навіщо йти далеко. Ми це знаємо навіть самі по собі.
Кожного разу, коли починається піст, ми даємо собі слово його дотримуватися. В глибині серця ми радіємо з того, що настає піст і без лицемірства кажемо, що маємо бажання його дотримуватися. Кожного разу ми кажемо собі, що хочемо дотримувати чергового посту так щиро, як ніколи не робили цього раніше. Але минає всього лише декілька днів, як ти розумієш, що наші пристрасті та слабості мають над нами більшу владу, ніж наше бажання послужити Богу. Всі ми знаємо, що піст у будь-якому випадку людині корисний.
Усі ми знаємо, що та людина, яка об’їдається – менше живе. Також відомо, що той, хто часто впивається – живе ще менше тих, хто об’їдається. А ті, які надмірно п’ють та їдять – помирають багато швидше тих, хто веде себе помірковано. Навіть із медичної точки зору піст корисний будь-якій людині. Якщо ми хотіли б сказати, чому нам не потрібно постити, жодного переконливого аргументу ми б назвати не змогли. Таких аргументів просто немає.
Піст – це весна для нашої душі. Не випадково Церква так часто вживає цей алегоричний вислів. Уявіть собі, як весною все розквітає. Коли сходить сніг, з’являються перші зелені паростки. На деревах розпускаються бруньки і життя знову повертається в приспану природу. Ці самі відчуття повинні приходити до християнина з настанням посту. Наші душі в пошуках земних благ уже настільки забруднилися, що нам потрібно прагнути посту наче останньої можливості спастися. Для нас сьогодні піст – це чи не єдина можливість повернутися до норми та стати такими, якими нас хоче бачити Христос. А Він нас хоче бачити щасливими, блаженними.
Христос хоче нас бачити своїми доньками та синами, які знають і розуміють для чого вони живуть на землі та які в них повинні бути цілі в життя. Бачимо, Діва Богородиця прийшла до єрусалимського храму ще з найменшого свого віку.
Хто щойно уважно слухав тропар свята, той міг почути такі слова: «У храмі Божому ясно Діва являється і Христа всім провіщає». Я нагадаю, що на момент цих подій Марії було три чи чотири роки! Про якого Христа вона могла провіщати, коли вона сама була ще дитиною, а до народження Спасителя треба було чекати ще майже два десятки років!
(Далі буде…)
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.