Що вам варто знати про найкращі імена для християн?

У традиційних Церквах коли хрестять дітей вимагається, щоб батьки обрали для немовляти християнське ім’я, тобто таке, яке було у когось із святих. Тим часом у протестантів, які приймають хрещення дорослими, таких вимог нема. То яким має бути ім’я у християнина?

Розпочинаючи мову про християнські імена, насамперед слід наголосити, що величезна повага, чи навіть священне благоговіння та трепет до людського імені, яскраво помітні в традиціях переконливої більшості розвинутих людських суспільств, і навіть, зовсім не християнських, і не дуже розвинутих. Із найдревніших часів людської історії, з глибокої давнини, прослідковується процес, як від загальної символіки своєї назви люди переходять до буквально ототожнення особистості з власним іменем.

Так, існували племена та народи, де людина отримувала власне (чи нове) ім’я лише тоді, коли дорослою змогла проявити свої внутрішні якості, чи особливості характеру. Деякі народи могли змінювати імена дорослим людям після якогось ганебної, неморальної справи, чи навпаки, – гідного, достойного вчинку чи подвигу. У інших краях доручаючи людині важливу працю, змінювали їй ім’я на таке, що мало б за їх переконанням «більшу силу», і «своєю енергетикою» допомагало людям у їх справах: «як ти човен назвеш, так він і попливе». Особливо поширеним було марновірство про те, що знаючи справжнє ім’я людини можна отримати владу над нею. А тому, часто в людей існувало два імені – одне відоме всім, а інше – приховане, табуйоване, яке можна було знати лише батькам чи жрецю.

Серед боговибраного народу традиція поваги до людського імені з часом не лише не зникала, але навпаки – набула особливого змісту. Ім’я Бога в Старому Завіті було настільки табуйоване, що лиш первосвященник міг звернутися до Бога по імені, і то лише за богослужінням один раз у рік. Згодом це призвело до того, що євреї взагалі втратили знання цього Імені, бо не наважуючись вимовляти його вголос, цілком забули його. Їх древній алфавіт був побудований таким чином, що на письмі використувались лише приголосні звуки, без голосних. А тому, немає нічого дивного, що з часом оригінал правдивої вимови Божого імені – «Ягве» промислительно забувся.

Окремі віронавчальні культи, зокрема сучасна секта т.зв. «Свідки Єгови», побудували всю свою богословську систему на тому, що намагалися розшифрувати правдиве Боже Ім’я, об’явлене Мойсею. На жаль, вони не тільки не знайшли правильної відповіді, але й знайдену помилку возвели в рівень непомильного догмату. Мід іншим, більшість знавців біблеїстів і істориків надають перевагу імені Ягве, як більш точному варіанту прочитаного тетраграматону. Окрім того, сам аналіз біблійного тексту свідчить не про те, що Творець відкрив людям якесь свої особливе ім’я, але, скоріш навпаки – відмовився це робити, підкреслюючи свою унікальність і метафізичність, незбагненну людям.

За біблійним тлумаченням назвати когось, дати комусь ім’я – означало окреслити об’єкт, мати ієрархічну владу над ним. Так, ім’я Адам – означає син землі, чи просто чоловік, а Єва – та, що дає життя. Творець Сам дає ім’я першій людині, але Єву назвати Євою Господь доручив самому Адаму (Бут3:20). Так само Адаму Творець доручив надати імена тваринам і рослинам (Бут.2:22). Коли Господь призначає для людини інший шлях, часто змінює їхнє ім’я. Пригадаймо, що так свого часу Бог перейменував Аврама (чиє ім’я означало високий) на Авраама – (отець багатьох), а Сару – (Господиню) на Сарру (Господиня багатьох). Давньоєврейські імена, особливо імена праведників і «друзів Божих» передавалися, як особлива цінність і свідчення власної близькості до Правдивого Бога. Скажімо, надзвичайно цікавим у цьому сенсі є епізод обрізання Іоана Хрестителя та наречення імені. Імені, якого не було раніше в роді Захарії та Єлизавети: «І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією. На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном. І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим. І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його. Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі». (Лк.1:59-64)

Далі, в Новому Заповіті, така практика зустрічається в іншому вигляді. Спаситель обираючи собі учнів-апостолів деяким із них дає нові імена, серед яких найвідоміша зміна імені в апостолів Симона на Петра, а згодом – Савла на Павла. Сенс такого перейменування – засвідчити цілковиту зміну істости людини підкреслюючи, що це вже інший чоловік, не той, якого всі знали раніше. Пророкуючи відречення Петра в той час, коли судитимуть Христа в преторії, Ісус звертається до нього знову старим іменем, тричі запитуючи: «- Симоне Іоанин, чи любиш ти мене?». І лише після триразового ствердження «Так, Господи, люблю тебе», Ісус знову повертає йому втрачене апостольство. Нині сенс зміни старого імені на нове дотримується під час чернечого постригу, коли людина стаючи монахом відрікається від світу, в якому вона жила, і починає жити новим життям для Бога, стаючи цілком новою особою.

Православна віра передбачає віру в унікальну єдність людини з надприроднім, метафізичним світом. Ми віримо в те, що людина через молитву і правильне церковне життя має можливість підтримувати зв’язок, спілкуватися з людьми, які вже відійшли у вічність. За грішників ми молимося Богу, щоб Він полегшив їх загробну участь, зглянувшись на нашу любов і всі наші благодіяння в намірі померлого. До праведників і святих ми звертаємося, просячи в них заступництва та молитви перед Божим Престолом. Особливу єдність людина має зі своїм небесним покровителем – тим святим, ім’я якого ми носимо. Православні християни вірять у те, що окрім Ангела-охоронця, нами і опікується наш тезоіменитий святий. Він наш перший теплий заступник перед Всевишнім. І саме тому, в Православній Церкві існує традиція обираючи ім’я немовляті, звертати увагу на особу того, кого ми хочемо бачити його покровителем.

Не можна сказати, що людина, яка названа іменем, якого немає в церковних святцях залишається без опіки Божої. Але варто особливо підкреслити, що наша присвята дитини (чи навіть дорослого) конкретному святому – є ще одною духовною підтримкою та допомогою їй на шляху до спасіння її душі та тіла. У цьому акті  присвяти звершується повнота Церковної єдності – земної та небесної, повязаної в одне ціле.  Визнаючи такий звязок, християни обирають своїм дітям в небесні покровителі тих святих, на кого б вони хотіли бачити їх схожими в рисах характеру, поведінці, благочесті та чистоті.

Ми віримо в безумовний зв’язок людини з її небесним патроном. Саме тому, для християн найменування є не лише випадком чи модним обрядом, але й дійством, яке має онтологічну цінність. Сьогодні ми використовуємо цілу низку єврейських, грецьких, римських і давньоукраїнських імен, які мають своїх небесних покровителів – осіб, які прославили це ім’я святим, боговгодним життям і вписали його в Книгу Життя на Небесах. Наслідуючи цю чудову традицію, так віддавна чинять і представники Католицької Церкви. Віруючі-протестанти заперечують зв’язок людини зі своїм небесним покровителем, а тому, називаючи своїх дітей, часто обирають для них біблійні імена, надаючи цьому акту не духовно-містичне, але історичне значення, підкреслюючи цим власну дотичність до традиції Святого Писання. У відповідь на це хочеться зауважити, що коли відкидати тісний духовний зв’язок людини зі своїм небесним покровителем, то взагалі немає ніякої різниці, як називати дитину – чи християнським, чи язичницьким, чи відверто безбожницьким іменем.

За церковною традицією, ім’я дитини промислительно дарується їй на день її народження, або в день найменування (на восьмий день після народження). Саме тому, іменини (день небесного покровителя) та День народження в давнину співпадав – лише тепер це стали дві різні дати.

Сьогодні, коли Церква стала більш поблажливою, Вона надає людям можливість обирати самостійно імена своїм дітям, рекомендуючи обирати саме серед величезного списку християнських імен. Якщо таке, в силу певних обставин, не є можливим, але люди все одно бажають охрестити дитину, священик може запропонувати їм звершити хрещення з тим християнським іменем, яке є найбільш співзвучним із обраним по вимові чи змісту. І так, людина приступаючи до святих Таїнств, буде мати «церковне» ім’я, а в світському житті – світське. Звичайно, це не є норма, але іноді таке може трапитися. Також, існує ціла низка імен, які мають церковну форму вимови, наприклад – Георгій замість Юрій, чи Фотинія замість Світлана. У такому випадку, духівники рекомендують у храмі (під час Сповіді та Причастя, чи в записках) використовувати саме церковне ім’я.

Зрештою, не дивлячись на те, що в календарі може зустрічатися багато святих, які носять певне ім’я, днем іменин слід вважати найближче святкування пам’яті вашого святого, що буває після дня народження. А з уваги на унікальність імені Ісус і Марія для Православної Церкви, ці імена нікому більше не даються. Всі названі тепер Ісуси чи Марії – мають своїми покровителями не Спасителя та Борогодицію, але інших святих із цим іменем, наприклад Ісуса Навина чи Марії Єгипетської. Хоча, безумовно, Спаситель і Богородиця опікуються і ними також, як і всіма іншими людьми Церкви.

Величезний досвід сповідництва, мучеництва і новомучеництва пережитий Українською Церквою в усі часи, особливо в часи безбожного комуністичного террору, подарував нам сотні тисяч нових святих, які могли б стати небесними покровителями нашим дітям. А тому, розглядаючи варіанти імен своїм дітям не забуваймо про те, що наша свята Церква освячена праведним життям і сміливою вірністю Христові до самої смерті величезної кількості українців. Звернімо на це свою побожну увагу.

А завершити цю розмову хотів би влучним переконанням відомого богослова та генія, філософа-енциклопедиста отця Павла Флоренського: «Немає імен ні єврейський, ні грецьких, ні латинських, ні руських – є лише імена загальнолюдські, спільне насліддя людства». Важливо не лише те, яке в людини ім’я, але з якою гідністю та вірою вона його носить.