Перші християнські богослужіння відбувались у звичайних будинках віруючих за прообразом першого храму – сіонської горниці (Мк. 14; 15), або просто серед неба, на природі. Трохи згодом, коли гоніння на Церкву принесли перших християнських мучеників, богослужіння відбувались уже на їх могилах, в печерах та склепах. Пізніше саме наявність у храмах тіл святих – мощів- було одним із найважливіших ознак “істинності” храму. Так і до нашого часу основна вимога до діючого храму – наявність в головному місці – на св.Престолі – частинки святих мощів. Без цього не може бути звершена жодна Божественна літургія.
Символічно кожен православний храм розділяється на три основних частини: вівтар, середню частину (або “корабель”) та притвор. Вівтар – це «святеє святих» храму, місце, де священнослужителі приносять Святі Дари та звершують Євхаристію. Вівтар від середньої частини храму відділяє іконостас – щедро прибрана іконами перегородка до самого верху. Заходити до вівтар можуть лише священно- та церковнослужителі. Через царські двері заходять лише священики і єпископи, та й то – лише у визначені моменти богослужіння. Через дияконські заходять двері заходять лише диякон і священик під час богослужінь.
Всі інші богомольці стоять на службі в середній частині храму. За традицією, чоловіки з правого, а жінки – з лівого боку. У вівтарі з правого або лівого боку часто роблять двері в ризницю або паламарку. Часто від вівтаря через ризницю йде хід одразу надвір. Це зроблено не лише з практичних міркувань, але й для того, щоб миряни при потребі не заходили до вівтаря, а одразу потрапляли в ризницю.
Третя частина православного храму – притвор. Нині це перша частина храму, в котру потрапляємо одразу переступивши поріг. Історично, це було тим місцем, в якому молились оголошені (ті, що готувались до хрещення), або ті, кому священик заборонив приступати до Святого Причастя. Нині там, переважно, стоять жінки в час місячного очищення, або матері над котрими ще не читалась молитва благословення після народження дитини. Ця трьохскладова будова храму, відома з часів Старого Завіту, залишається у кожному православному храмі, незалежно від його форми та розмірів.
Існує кілька типів храмової архітектури:
• Храм у формі хреста є символом, що нагадує нам про наше спасіння на Голгофі, а також про Пресвяту Трійцю.
• Храм у формі кола, яке не має ні початку, ні кінця символізує безкінечність та непорушність Церкви (Мф. 16; 18).
• Храм у формі восьмиконечної зірки символізує собою Вифлеємську зорю, яка сповістила про радість народження Сина Божого.
• Храм у формі корабля – найдревніша форма православного храму. Символізує собою ковчег спасіння, що спасає віруючих, від хвиль житейського моря, на шляху до Царства Небесного.
• Мішаний тип, що поєднує в собі кілька згаданих форм. Скажімо, хрестоподібний ззовні, але круглий всередині. Або подібний до корабля, чи прямокутника одночасно.
Також, символічне значення має і кількість куполів храму.
• 1 купол – Символізує Єдність Божу
• 2 купола – Божественну та людську природу Ісуса Христа.
• 3 купола – Пресвяту Трійцю
• 4 купола – 4 Євангелистів або 4 сторони світу.
• 5 куполів – Євангелисті та Христа.
• 7 куполів – 7 Таїнств, 7 Вселенський соборів, 7 добродітелей.
• 9 куполів – 9 чинів архангельських
• 13 куполів – Спаситель та 12 Апостолів.
• І навіть 33 – в честь років земного життя Спасителя.
Бувають храми з кількома вівтарями, тоді окрема маленька церква в середині великої називається «приділ». Якщо храм побудовано в формі хреста, то в таких храмах можуть облаштовувати три престоли з двох боків від центрального, і відповідно, там можуть звершувати три літургії в один день. Часто в приділ можна потрапити безпосередньо з двору – у них може бути власних вхід, хоча вони при цьому можуть з’єднані з центральним. Одним з найвідоміших зразків такого розташування є Свято-Михайлівський Золотоверхий собор м.Києва. Окрім центрального, основного престолу, там ще розміщено приділи св.Варвари та св.Катерини, котрі мають власні, окремі виходи на двір монастиря, і є своєрідними «храмами в храмі».
• Храми, що керуються безпосередньо патріархами або предстоятелями називаються ставропігійними.
• Храми, що керуються єпископами – кафедральними.
• Храми, що використовуються для богослужінь громади – парафіяльні.
• Храми, що використовуються для відспівування померлих називаються цвинтарними храмами.
Не дивлячись на те, що Бог Всепристутній, всюди є і все Собою наповнює, християнські святині – це місця реальної присутності Господа. Головне символічне значення всякого православного храму – явлення Царства Божого на землі, поєднуючи в собі Божественне, небесне та земне. Будемо частіше відвідувати храм Божий, через земне пізнаючи та здобуваючи небесне, а через видиме й тлінне здобуватимемо невидиме, духовне та вічне.
Сам Спаситель наш Ісус Христос називав храм – домом «Бога Отця» (Ис. 56, 7; Ин. 2,13-20). А той, хто нині хоче спасти свою душу, повинен приймати в храмових богослужіннях активну участь, бо на це є Божа воля та пряма Господня вказівка.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.