Нові гріхи – добре забуті старі?

Справжньою сенсацією для журналістів та читацької аудиторії стала публікація 9 березня 2008 року в офіційній газеті Ватикану L`Osservatore Romano тексту про те, що католицька церква переглянула список традиційних гріхів. Суть цієї публікації зводилася до того, що нова епоха ставить перед віруючими нові виклики. З’являються зовсім нові умови життя, а відповідно – нові способи проявити себе, як із кращого, так і навпаки – з гіршого боку. Іноді християнам потрібні більш чіткі орієнтири в поведінці, оскільки дуже часто ми маємо справу з принципово новими, неіснуючими раніше феноменами. Зокрема явищами, які з’явилися в наслідок значного технічного прогресу.

Не кожен навіть активний парафіянин зможе самостійно для себе сформулювати правильну думку на питання біоетики, зокрема абортів, евтаназії, запліднення в пробірці, тощо. Але проблемними є не тільки ці питання. Саме тому, Католицька Церква намагається особливим чином про них розповісти своїм вірним. Одночасно з цим, Папа тоді висловив свій жаль із приводу того, що в сучасному суспільстві “ослаблене відчуття гріха”, через що все менше католиків ходять на сповідь. Називалася навіть конкретна цифра – більше 60% італійських католиків на сповідь більше не приходять. Очевидно, що така цифра сильно применшена.

І хоча жодної сенсації віруючі люди в таких матеріалах не побачили, для противників Церкви це стало ще одним аргументом в диспуті про те, як християни «втручаються» в життя суспільства та заважають жити своїми застарілими теоріями. Тоді ж єпископ Джанфранко Диротті, глава Апостольського петенціарію – церковного трибуналу, який відповідає в Ватикані за питання сповіді ще раз оголосив про гріхи, які сучасне суспільство вперто перестає помічати. Насправді, нічого принципово нового в богослів’ї Ватикан не відкривав. Він лише повторив про речі, які всі давно почали забувати. Наприклад, те що людству потрібно берегти природу люди знали ще з біблійних часів. Об’явлення Іоана Богослова стверджує, що Бог погубить тих, які губили землю. (Об.11:18)

Далі єпископ згадав про сумнівні з точки зору моралі наукові експерименти та генетичні маніпуляції по зміні ДНК та з людськими ембріонами. Святе Писання ясно свідчить і про це. Господь турбується, має свій план стосовно кожної людини, навіть тієї, яка ще перебуває в материнській утробі – «Бог, Який обрав мене вiд утроби матерi моєї i покликав благодаттю Своєю» (Гал.1:15). Коли ієрарх назвав гріх наркоманії, то й теж нічого нового не відкрив. Біблія неодноразово засуджує цю пристрасть, і найбільш яскравим прикладом цього є ставлення до неї Самого Господа та Спасителя. Коли Йому, розіп’ятому на хресті, запропонували на губці наркотичну суміш для обезболення та полегшення страждань, то Він відмовився від наркотиків навіть у таких нестерпних для себе умовах (Мф. 27:34, Мк.15:23).

Стосовно ж соціальної несправедливості, через яку виникає бідність, то про неї слід сказати окремо. Безумовно, в цьому випадку автори бачать проблему не в тому, що існують бідні та багаті, а в тому, що багаті не хочуть ділитися своїми статками, або роблять це недостатньо щедро. Господь і до таких звертався свого часу кажучи: «Горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати!» (Лк.6:24-25). Уся наука Христова полягає в тому, що кличе нас віддавати ближнім не тільки добре слово, але й сорочку (Мф.5:40).

Згадано було також про педофілію та аборти. Стосовно абортів ще раз пригадаємо заповідь «Не вбий» (Повт.5:6). А стосовно мужоложства Апостол каже прямо: «Hевже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? Hе обманюйте себе: нi блудники, нi iдолослужителi, нi перелюбники, нi малакiї, нi мужоложці, нi злодiї, нi лихварi, нi п’яницi, нi лихословцi, нi хижаки — Царства Божого не успадкують» (1Кор.6:9-10).

Як бачимо, нічого нового католицькі єпископи не відкрили, лише вкотре підтвердили відому тезу про те, що все нове – це добре забуте старе. Людина, яка веде церковний спосіб життя, читає Святе Писання, не оминає Святих Таїнств і храмових богослужінь, з часом починає відчувати відступлення від норми людської поведінки буквально на інтуїтивному рівні. Коли людська душа очищається, вона починає бачити те, що багатьом іншим людям недоступно. Тому, здається, немає особливої потреби наголошувати на тому, що існує певний список нових гріхів. Гріхи в нас усі старі, й на жаль, зовсім не оригінальні. В тому й наша біда, що ми грішимо не тільки коли не знаємо, що певні речі робити не можна, але й навпаки – коли знаємо про це дуже добре. Знаємо, що не можна, але все одно робимо.

Звичайно, в XXI столітті зовсім інші гріхи, ніж вони були в IX чи XI. Тим не менше зверніть увагу на те, що гріхи інші, а пристрасті – ті самі. Пристрасті – це наче корінці наших гріхів. А гріх – це плід, породжений пристрастю. Тому, неважливо, яким конкретно способом ця пристрасть буде реалізована. Має значення лиш те, що ми даємо їй прорости в конкретній ситуації. Блуд є блуд, і неважливо як саме ми його задовольняємо: чи зраджуючи чоловіку під час чергового корпоративну, чи просто фліртуючи в Фейсбуці з чужим мужчиною. Жадібність є жадібність, неважливо яким способом ми її реалізовуємо – чи тим, що постійно граємо в азартні ігри, чи тим, що крадемо чуже, чи тим, що не повертаємо власникам знайдені речі. Хабарництво породжується користолюбством і грошолюбством, пороушення дорожнього руху – гординею, безвідповідальність влади – самолюбством, пристрасть до Інтернету – блудом і ледарством. Нічого нового під сонцем немає. Цей список можна продовжувати ще довго. Церква проповіддю Євангелія постійно вчить нас приймати правильні рішення. А тому, кожен християнин не тільки сам знає та відчуває різницю між добром і злом, але й повинен інших навчити цього – ухилятися від зла, а чинити добро (1 Петр.3:11).

Важливо зауважити, що Церква не залишає своїх вірних напризволяще, наодинці з гріхом. Із будь-яким питанням стосовно духовного життя можна звернутися до свого духівника чи парафіяльного священика, й разом із ним знайти оптимальне рішення будь-якої складної ситуації. Безумовно, життя складніше будь яких теорій та написаних у книгах схем. Іноді гріх говорити, а іноді – гріх мовчати. Як розібратися в цьому? Частіше звертатися до Бога в молитві та Святих Таїнствах, бо це Він сказав, що тільки чисті серцем зможуть Його побачити.

Існує чимало книг, зі списками можливих людських гріхів. Але це лише педагогічний спосіб навчити людину слідкувати за своїми думками, словами та вчинками. Не всім він рекомендується. Деяких навпаки – може спокусити, навчити того, про що вона раніше й не здогадувалася. Тому, найкращим орієнтиром християнського життя на всі віки є Новозавітні Заповіді Божі – Заповіді Блаженств (Мф 5, 3-11). Це той орієнтир, якого ми повинні триматися, якщо хочемо бути з Богом не тільки по смерті, але й зараз, живучи на землі.