Упродовж року у православних церквах освячується багато предметів, їжі. Також там святять автомобілі, будинки. Є відповідні чини для всього цього. Тим часом, представники протестантських течій не вдаються до таких практик. Чому одні освячують, а інші ні? Для чого освячуються плоди, зілля, вода, домівки? І чому протестанти відмовляються від цього?
Для того, щоб відповісти на ці питання, слід насамперед звернути увагу на найголовніше. Богословська думка протестантизму, особливо сучасного – це наслідок відступлення від багатовікової традиції Церкви. Більшість із того, що нині навчають протестанти – це не об’явлення Боже, але цілком людські мудрування.
Таким категоричним твердженням я зовсім не хочу образити цих людей. Справа ж, зрозуміло, не в людях, а в тому, що вони приймають за правду та що проповідують. Слід розуміти, що людина перебуває в Істині лише до того часу, поки перебуває в правдивій Церкві, себто – Єдиній, Святій, Соборній і Апостольській Церкві Христовій. Можна будь-яке об’єднання людей назвати «церквою», але якщо там немає однієї з ознак правдивої Церкви, це не Церква, а лише група людей, що так себе називають.
У дійсності, кожен культ чи кожне нове відгалуження від Церкви – це пряме чи опосередковане свідоме противлення Істині. Відійшовши від Церкви таке товариство утворює не «альтернативну» Церкву, але – в прямому сенсі «антицеркву». Люди, що відвідують псевдоцерковні зібрання, якими б високоморальними чи щирими не були б – залишаються богоборцями.
Дуже часто розмовляти з ними на теми віри, чи тим більше – сперечатися немає жодного сенсу – вони, правда, не розуміють змісту такої розмови. Тим більше, протестантизм це загальна назва безлічі релігійних відгалужень, чимало з яких до правдивого історичного протестантизму не мають жодного відношення, а їх віровчення суперечить не лише Православ’ю, але й вченню інших протестантських деномінацій.
Бути християнином і членом Церкви – це означає не лише приймати участь у певних богослужіннях або відвідувати культові споруди певного типу. Насправді, релігійність людини – це ціла картина світу, вибудувана через призму власних богословських вірувань. Принаймні, для православних християн саме так і є. І саме цим можна пояснити існування великої кількості чинопослідувань і обрядів, які використовуються у нас із давніх-давен і до цього часу.
Згідно вчення Церкви, а відтак – згідно особистих переконань кожного православного віруючого, весь світ після гріхопадіння був заражений гріхом. Не лише люди, тварини та рослини, але все довкола підпало тлінню. Ми сьогодні можемо лише здогадуватися та висувати свої теорії щодо того, яким би був світ сьогодні, якби Адам і Єва не порушили першої, та єдиної на той час, Заповіді Божої. Все ж, після того фатального вчинку, гріх наче якась заразна хвороба поширюється в фізичному світі та серед людей.
Вселенська деструкція та гріх призвели до того, що людина перестала бути святою, цілісною та спасенною. Відтак, із того часу, для того, щоб нам повернутися до такого стану, потрібно свідомо докладати багато зусиль. Людині знову потрібно шукати свого освячення та обожнення (гр.феозіс), які, власне, і є ціллю нашого земного життя.
Головними засобами нашого освячення є святі Таїнства та обряди. Вони не є ціллю самі по собі, а лише служать інструментами в справі нашого освячення. Разом із цим, сама людина має розуміти, що приймає ті чи інші священнодійства не як магію, а як запоруку Божої милості до неї, як одну частину роботи. Іншу частину вона повинна робити сама – сама каятися, виправляти свої злі вчинки та контролювати думки та наміри, тощо.
Найважливішими священнодійствами, які звершуються у Церкві, є святі Таїнства. Під час звершення зовнішнього, видимого чину Таїнства на людину невидимим чином сходить Святий Дух та найповнішим чином освячує її. Традиційно вважається, що Таїнств у Церкві є сім, хоча цього погляду дотримуються далеко не всі святі Отці та богослови, висловлюючи думку, що їх значно більше. Іншими чинами, які мають на мені освятити людину – є інші обряди: освячення, благословення. Головною різницею між Таїнствами та обрядами є те, що згідно вчення Церкви, для спасіння людині конче потрібні святі Таїнства, зокрема Хрещення, Покаяння, Євхаристія. У той час, коли обряди та чини освячення є для людини лише допоміжними.
Церковна книга, у якій поміщено богослужбові тексти Таїнств та обрядів називається «Требником». Головна ідея цієї книги – максимально освятити спотворений гріхом світ, у якому живуть люди, а через освячення світу повернути Царство Боже їм таким, яким воно було до гріхопадіння. Освячуючи тварин або неживі предмети ми не просимо Бога освятити їх у тому сенсі, щоб вони стали святими у прямому сенсі цього слова.
Освячуючи речі церковного вжитку ми присвячуємо їх на служіння Богу та Вівтарю. А не богослужбові речі просимо Бога допомогти краще використати на користь людині. Освячуючи страви та поживу, скажімо яйця та паски на Великдень, ми просимо Бога через прийняття фізичної їжі сподобитися й духовної поживи, а через тлінне отримати нетлінне. Православні вірять, що всі ці «дрібниці», насправді, мають велике значення для духовного стану людини.
Освячуючи автомобіль ми не робимо його святинею, але закликаємо Божу благодать на тих, хто буде ним подорожувати та щасливо повертатися додому. У молитвах на освячення дому ми просимо Бога благословити усіх, хто буде в ньому мешкати, будуючи в ньому і малу домашню Церкву. Окремі освячення мають більш глибоке значення, скажімо великодні яйця чи зелень на Трійцю чи Вербну неділю. Це важливі символи, які несуть у собі ідею нового життя та відродження.
Для багатьох протестантів із гріхопадінням Адама в природі тварного світу нічого принципово не помінялося. Помінялися лише стосунки одних людей і Бога. А відтак, немає жодної потреби щось додатково освячувати молитвою Церкви. Православні ж вважають таку позицію не лише помилковою, але й згубною. Так само, як людина щомиті грішить, так їй ї щомиті потрібно освячення для того, щоб очиститися від своїх гріхів. Не бачити потреби в освяченні та преображенні тварного світу це те саме, що не бачити власних гріхів і потреби у їх спокуті та Божому прощенні. Не можливо бути «Світлом для світу» (Мф.5:14), якщо ваше світло насправді буде темрявою (Мф.6:23).
Тому, будемо вірними синами на доньками Святої Православної Церкви, ретельно дотримуючись усіх її заповітів і древніх традицій, спрямованих на наше преображення та обожнення.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.