Надруковано: Українське Православ’я у контексті вітчизняної історії та суспільних трансформацій (пам”яті митрополитів Василя (Липківського) та Іоана (Борднарчука): Матеріали Всеукраїнської науково- практичної конференції (27-28 листопада. м.Тернопіль)// За заг.ред. д.істор. н. Е.Бистрицької (гол.ред.) д.істор.н. І.Зозуляка, д.філос.н. О.Сагана, д.філос.н. Л.Филипович. – Тернопіль-Київ, 2014.- 256 с.
( Фрагмент)
Події останніх років, а особливо останніх місяців, красномовно засвідчили, що попри проголошену 1990 року де-юре державну Незалежність України, нам ще належить здобувати її де-факто упродовж тривалого часу. Внутрішня та зовнішня агресія з боку північного сусіда ставить українців в особливі умови та вимагає від нас постійної боротьби за свої права, захисту прав на самоідентичність. На жаль, це триватиме постійно, до часу нашої остаточної перемоги, якщо така взагалі буде можливою, з уваги на вічні імперські амбіції Кремля. В цьому контексті, церковне питання набуває особливої ваги, оскільки історично Церква завжди, прямо чи опосередковано, користуючись найбільшим авторитетом, була знаряддям впливу на суспільство та суттєво формувала суспільну думку.
В тоталітарних суспільствах, якими в свій час був Радянський Союз, а нині є його прямий спадкоємець – Російська Федерація, усвідомлення сили церковного впливу навіть призвело до того, що держава стала зацікавлена у постанні такої моделі відносин, у якій церковні інституції перебувають у абсолютній залежності від неї. Отже, більшовицький переворот 1917 року в новій історії Церкви поклав початок нового, дивного за своєю природою симбіозу – антицерковної симфонії, в якій не церква обирає вектор державного розвитку, але партійна номенклатура визначає принцип розвитку Церкви, попередньо зробивши її абсолютно залежною від себе: фінансово, юридично, кадрово.
Тому, зовсім не дивно, що Московський Патріархат, хоч і під вивіскою «УПЦ», в Україні продовжує ту ж саму політику, що веде Російська Православна Церква в Росії та світі – побудова «Русского міра», виправдання російських політичних злочинців та навіть – таємна чи відкрита співпраця з ними. Безперечно, цей контекст вимагає від українських віруючих цілком адекватної відповіді. Тому, Українська Православна Церква Київського Патріархату приймає активну участь в тих сферах життя суспільства де потрібна здорова альтернатива давно нав’язаному з Москви комплексу нашої меншовартості. Сьогодні Київський Патріархат твердо захищає інтереси українського народу, відстоюючи його право на державну та церковну незалежність. Чим більші випробовування та скорботи посилають нам «братні народи», тим голосніше Українська Церква змушена відповідати на них, покриваючи ввірену паству спасительним омофором.
Буває й таке, що Церква бере на себе деякі суспільні функції, в певному сенсі, не пов’язані безпосередньо з обожнення народу, благодатним просвіченням його Христовою Істиною. Передусім ті, з якими не справляється наша держава, але потребує народ. Наприклад, збір і доправка гуманітарної допомоги в регіони АТО, утримання будинків для літніх осіб чи наукова діяльність, співпраця з іншими церквами та релігійними організаціями, міжнародні контакти, участь у законотворчій діяльності через посередництво уповноважених осіб співпраця з державними інституціями, тощо. Навіть такий список, доволі неповний, показує, наскільки різноманітним та багатогранним може бути наше християнське служіння.
Тим не менше, для сторонніх людей, така інтенсивна праця поза храмом може народити сумніви, що, мовляв, Церква лише тим і займається, що займається невластивими для себе справами, мовою церковних недоброзичливців це звучить, що: «церковники пхаються не в свої справи». Спростовуючи такі звинувачення, в своїй доповіді я б хотів звернути увагу учасників конференції на подію, яка має не лише значне науково- лінгвістичне, чи історико-богословське значення, але й передусім – духовно практичне значення для кожного православного українця. Свого часу, вона чомусь пройшла повз увагу широкого загалу. Принаймні, була незаслужено обділена увагою.
Маю на увазі український переклад фундаментального корпусу святоотецької писемності, зібраний у п’ятитомний збірник під назвою «Добротолюбіє», переклад якого здійснив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. І перш ніж ми поговоримо безпосередньо про той історичний шлях, який пройшла ця збірка за всі двісті сорок років із часу своєї появи, про її подорож із стелажів бібліотек Патмосу, Хіосу та Афону до українських домівок, очевидно, слід коротко згадати про значення творів святих отців у православній традиції.
***** фрагмент ******
Для вдосконалення у благочесті нам обов’язково необхідно вивчати досвід святих людей, але вивчати не тільки заради інтелектуального «комп’ютерного», бездушного знання. Нам також потрібно вчитися мислити по-святоотецьки, а також жити за святоотецькими принципами. Ось, в кінцевому результаті, завдання, яке стає перед кожним православним християнином.
Видання Українською Православною Церквою Київського Патріархату першого повного перекладу «Добротолюбія» українською мовою стало ще одним кроком українських віруючих до скарбниці Святих Отців, і вкотре довела, що наша Церква дійсно – Свята, Соборна та Апостольська. Будемо читати та вивчати «Добротолюбіє», бо це є той маяк, що здатен повести нас дорогою від Золотоверхого Києва до Небесного Єрусалиму. Допоможи нам у цьому, Боже, молитвами святих Макарія Нотараса, Никодима Святогорця, Паїсія Величковського, Серафима Саровського та всіх святих землі української!
*****
Євген Заплетнюк, протоієрей, кандидат богослів’я. // «Добротолюбіє»: значення, ґенеза видання та український переклад патріарха Філарета.
У статті розкривається історія появи друком п’ятитомної антології свято отецької писемності під назвою «Добротолюбіє». Автор прослідковує шлях цього видання з часу його появи грецькою мовою, до першого, найповнішого перекладу українською мовою, здійснене патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом та надруковане в 2008-2009 рр. У тесті розкрито історичне та богословське значення українського перекладу однієї з найвідоміших збірок повчань святих отців Східної Церкви.
Ключові слова: Добротолюбіє, Філокалія, Макарій Нотарас, Никодим Святогорець, умна молитва, Паїсій Величковський, Київський Патріархат, книгодрукування, українська мова.
Keywords: Philokalia, Filokaliya, Makarios Notaras, St. Nikodemos the Hagiorite, Paisius Velichkovsky, Kyiv Patriarchate, printing, Ukrainian language, Jesus Prayer
Ключевые слова: Добротолюбие Филокалия, Макарий Нотарас, Никодим Святогорец, умна молитва, Паисий Величковский, Киевский Патриархат, книгопечатание, украинский язык.
Archpriest Yevhen Zapletnyuk, Doctor of Theology. // “Philokalia”: meaning, genesis of the edition and the Ukrainian translation by Patriarch Filaret.
Abstract: The article develops the story of print publication of the five-volume anthology of patristic literature titled ‘Philokalia’. The author traces the path of this publication since its release in Greek to the first and most comprehensive translation into Ukrainian, completed by Patriarch Filaret of Kyiv and All Rus-Ukraine and printed in 2008-2009. The text displays historical and theological significance of the Ukrainian translation of one of the most famous collection of sermons by the Holy Fathers of the Eastern Church.
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.