Стенограма проповіді, виголошеної прот.Євгеном Заплетнюком у пятницю 07 жовтня 2014 року, після Божественної літургії в соборі Воскресіння Христового м.Тернополя.
Я дуже дякую вам за те, що прийшли сьогодні на наше богослужіння. Певно, ви вже замерзли трохи, але треба готуватися бо буде ще більша зима. Поки-що ще осінь, але вже мусимо звикати до холодів. Господь повинен нас гріти з середини, щоб ми дійсно палали тим духом віри та не змерзали. Звісно, священику не так холодно бо він постійно в русі, а ви стоїте весь час на місці і тому вам трохи важче ніж нам. Але я думаю, що ці терпіння, які ми переживаємо за ім’я Христове, заради спасіння душі ми неминуче використовуємо собі на користь. Немає нічого такого в світі, щоб ми робили заради Бога, а Він це не оцінив. Навіть така дрібниця – подумаєш, змерз у руки. А Господь це бачить і знає, що оскільки ми терпимо заради Нього, то обов’язково знайде таку можливість, щоб віддячити нам за це. Наше життя взагалі має сенс, лише коли воно з Богом.
Люди часто думають, що вони будуть жити багато щасливіше, коли їм цей Бог не буде заважати. Коли вони не будуть молитися, не будуть постити, коротше кажучи, коли будуть жити, як собі захочуть. Але вони не стануть від цього щасливішими. Навпаки! Будь-що, з того, що існує на землі, отримує своє буття, життя та зміст свого існування лише по мірі того, наскільки воно приближується до Бога. Чим ближче людина до Бога, тим більш якісним стає її життя. От, як знаєте, будь-який товар має свій сорт чи українською мовою ґатунок. Тільки життя християнина може мати вищий ґатунок. Ви знаєте, що, наприклад борошно теж має свій ґатунок. Коли пише другий, ще означає, що насправді там третій, а пише перший, то це означає другий. А коли пише, що це вищий, то треба ще пошукати, щоб вийшов із нього хоча б перший. Так само й наше життя може мати різні ґатунки, в залежності від того, як ми себе ведемо, як сприймаємо ті чи інші речі довкола нас, як боремося зі своїми гріхами. Власне, до церкви ми приходимо саме для того, щоб зробити себе з третього – найвищим ґатунком у очах Божих.
Сьогодні Євангеліє розповідало нам про те, як потрібно боротися з бісами. Взагалі, цей фрагмент надзвичайно цінний тим людям, хто сповідається, хто слухає Слово Боже та виконує його. Там, доволі образною мовою, сказано, що коли людина посповідається або просто захоче побороти в собі якийсь гріх, вона повинна бути дуже обережною, тому, що те, що вона очистилася від бісів, у першу чергу відчувають самі біси. І тому ці біси будуть намагатися в такі моменти особливо спокушати християнина, тому, що їм не приємно те, що їх вирішили позбутися та виганяють. Тому й сказано, що людина прибравши оселю свого серця у святих Таїнствах Причастя та Покаяння зустрічається з наступним. Далі біс шукає собі спокою по світі, але не може ніде його знайти. Ніде йому не буває так добре, як в серці грішника. Тому, він вирішує знову повернутися в ту саму людину, з якої її вигнали. Повернувшись біс бачить, що оселя душі людської вже виметена та вичищена святими Таїнствами. Отже він бере з собою ще сім бісів, багато лютіших за себе. Чому це так? А тому, що бісам важливо повністю поневолити людину.
Кожного разу, коли ми з вами причащаємося й сповідаємося, коли робимо будь-яку добру справу, ми чинимо саме те, про що читалося нинішнє Євангеліє. Біси хочуть повернутися з душу праведника, звідки були вигнані Божою благодаттю, але вже з новими силами. Тому, будьмо завжди обережними з цим. Не забуваймо, що Господь завжди хоче нам допомогти. Але разом із цим біси також, хочуть знайти нашу душу, цю нашу внутрішню оселю, прибраною, для того, щоб ще більше заполонити її собою. Пам’ятаймо про це після кожної молитви, після кожного Таїнства, після кожного богослужіння та всякої доброї справи. Диявол, який був посоромлений нашим добром, обов’язково захоче нам відімстити.
Знаємо, що так він, і саме з цієї причини, боровся зі святими подвижниками. Чому тільки з подвижниками? Бо всі явні грішники: наркомани, блудники, злодії, та інші й так його! Вони й так в його владі та покоряються йому. Кожен грішник, який не бореться зі своїми гріхами й так належить дияволу. Життя безвольного грішника цілковито в диявольських руках. От спробуйте сказати алко-залежному, щоб з понеділка він перестав пити. Хоча це в першу чергу психологічна залежність, від алкоголю можна бути залежним на фізичному рівні. І тому, навіть коли він захоче це зробити, найчастіше буває так, що ніяк не зможе. Люди на розуміє, що це вже її крайня стадія духовної деградації, що це вже фінал, і життя з такою пристрастю більше не може бути, тим не менше, зробити нічого не може.
Я привів приклад про алкоголіка не тому, що це єдина вада. Це просто більш зручний та зрозумілий приклад, для усіх тут присутніх. За таким принципом діють усі інші пристрасті людські: заздрість, ненависть, злоба. Навіть, безпідставна злоба. От, як люди тепер ненавидять міліціонерів, депутатів, усіх працівників податкової служби. Вважається, що ці, та декілька інших професій, ніяк не можна любити пересічному українцю. Звичайно, усюди є корупціонери та хабарники. І серед депутатів і серед міліціонерів. Але подумайте тут про інше. Якби люди їм не давали, то вони б і не брали! То, хто ж тут більше винен: той міліціонер, що бере, чи ті люди, які привчили його до цього гріха?
Людська природа нині надзвичайно слабка. І тому, якщо ми будемо сприяти іншому в його гріху, ми будемо прямо чи опосередковано винні в духовному падінні цієї людини, в тому, що наш ближній став грішником. Ось чому останній Священний Синод нашої Церкви змушений був прийняти особливе звернення про шкідливість корупції. Ми повинні розуміти, що з таких начебто дрібниць і починається наше духовне життя. Чимало хто може зауважити, що Церква нині займається не своїми справами, цікавлячись чужими грошима та борючись із хабарниками. Але Вона не з хабарниками бореться, а з гріхом людським, який уже настільки вразив наше суспільство, що буквально загрожує нашій державі. Церква завжди боролася та бореться з гріхом. Який конкретно це гріх не так вже й суттєво: чи це блуд, чи це хабарництво, чи це наркоманія чи будь-яка інша наша залежність. Церква помічає такі речі та дуже чітко на них реагує.
У той час, коли корупція це нормальне явище для нашого соціуму, Вона нагадує, що це в очах Божих гріх і беззаконня. Вона нагадує, що грішить не тільки той, хто бере, але й той, хто дає хабар. Коли люди приходять сповідатися, або, що багато частіше, коли виправдовують себе в тому, чому їм не потрібна сповідь, зазвичай кажуть, що вони «нікого не вбили та нічого не вкрали, мають Бога в душі та в них усе добре». Люди нині навіть не розуміють, що такі речі є гріхом проти істини. Сьогодні знайдеться дуже мало людей, які б не були заплямовані цією пагубною пристрастю. Останніми роками все наше життя в українських реаліях було пов’язане на принципі: «не помастиш – не поїдеш». Тому, давайте змінюватися.
Диявол заздрить людському благочестю. Дияволу не подобається те, що ми хочемо бути праведниками і жити чесно. Йому не подобається наша молитва, наш піст, і те, що ми сьогодні з вами стоїмо на цьому святому місці з ім’ям Ісуса на устах. Диявол заздрить нам, і це його болить. Він заздрить нам у тому, що в нас є мир з Богом, чого в нього немає і вже, очевидно, бути не може. Він настільки вже утвердився в злі, що покаяння диявола не є можливим. Отже, він робить усе, щоб в цьому й нам з вами завадити. Нехай нинішній фрагмент із Святого Писання стане для всіх нас ще одним уроком Божим, який дано не абстракт о всій Церкві, але кожному з нас персонально.
У цьому, до речі, також полягає різниця у погляді на спасіння в Старому Завіті та Новому. У Старому Завіті люди спасалися тим, що належали до боговибраного єврейського народу. Там були різні люди: погані та добрі. Але їх усіх Господь рятував за своєю обітницею. Нині ми живемо в інший історичний період. Спасається тепер не якийсь окремий народ, а кожна особа окремо власною праведністю. Ми собі можемо думати про себе багато. Деякі з народів і досі вважають себе боговибраними. Але Бог, для якого немає ні еліна, ні юдея, спасає своїх людей не по національності, і не по приналежності людей до певного культурного середовища. Бог спасає людей за їх православною вірою, праведністю та благістю – тобто вмінню любити. Ти можеш спастися навіть етнічно походячи до такого народу, який ніхто не любить і ніхто не поважає, але Бог все одно тебе спасе, якщо ти Його любиш, а Він – любить тебе.
А можеш бути самим канонічним патріархом, але якщо ти негідник, сієш розбрат і ненависть, помножуєш зло, благословляєш на війну – тебе не спасе ні твій куколь, ні гроші, ні земна влада. Тебе нічого не спасе, якщо ти виступив проти Бога. А написано, що Бог не може бути посоромлений чи в іншому перекладі – «осміяний». Це людей можна обманути, наказавши відтепер чорне називати білим, а біле – чорним. Якщо багато про це повторювати, вони обов’язково в це повірять. Тим не менше, в дійсності, ні чорне не стане білим, ні біле не зможе стати чорним, бо такі є закони природи.
Я ще раз дякую вам за увагу, нехай Господь допомагає усім нам щасливо дожити до наступного богослужіння. А наступне богослужіння в цьому святому храмі буде вже завтра, у день памяті святого Димитрія Солунського Мироточивого. О пів на дев’яту розпочнуться читатися часи, а в дев’ять початок Божественної літургії. Дякую вам за увагу! Спаси вас Господи!
07.11.14 by Bogoslov.Org on Mixcloud
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.