Саккос – нагадує про ризи Христа

Одним із способів підкреслити, виділити з-поміж інших людських справ унікальність православних священнодійств, стало створення в храмі особливої духовної атмосфери. Безумовно, так, як виглядає типовий православний храм сьогодні, він виглядав далеко не завжди. Не завжди наші храми мали такий вигляд, який вони мають зараз. Не завжди церковні служби та спів були такими, який ми використовуємо сьогодні. І вже напевне, не завжди облачення – одяг священнослужителів був таким, який ми бачимо на служителях Вівтаря сьогодні.

Наша розмова буде про історію появи в церковному вжитку саккоса – верхнього богослужбового одягу архієреїв, схожий на стихар, але більш товстої матерії, багато прикрашеної.

До XI-XII століття верхнім одягом єпископів, як і священиків був фелонь, поверх якого одягався святительський омофор. Однак, із того часу візантійські імператори почали нагороджувати патріархів предметами царського вжитку, серед яких був і саккос. (від єврейського слова сакк – веретище, мішок). Історики припускають, що схожий одяг використовувався ще в древньоєврейсьому середовищі. Там цей різновид убрання, схожий на сучасну фелонь, шили з товстого, жорсткого полотна, використовуючи його в час покаяння, посту та особливої скорботи. Такий одяг являв собою великий прямокутний кусок матерії з вирізом для голови по середині. Таким чином, одягнувши її людина мала закритою все тіло спереду та ззаду, окрім рукавів.

До часу земного життя Спасителя в Римській імперії також існував схожий одяг у імператорів, який називався далматік. Його робили з червоного кольору, з дорогих тканин. Саме в таку, схожу на царську одежу багряницю, одягнули Ісуса Христа вояки під час знущання. На спомин про цю подію благочестиві імператори на час посту знімали далматік, а одягали сакос.

Згодом, імператорські саккоси змінили свою форму. Розрізи з боків отримали додаткові ґудзики, а також, невеликі рукава. Саме в такому вигляді імператорський саккос, разом із поручами, були вручені Вселенському патріарху, як особливу відзнаку Предстоятелю Церкви.

З великої поваги до такого одягу, сам патріарх спочатку одягався в нього лише три рази в році: на Великдень, П’ятидесятницю та Різдво. Але вже з ХІV-XV століття вживання саккосів переходить до патріархів і митрополитів інших Помісних Церков, у той час коли єпископи та архієпископи ще використовували фелони та поліставрії – фелони з нашитими на них хрестами. До ХVI ст. на Сході саккос використовували вже всі архієреї. На Русі саккоси з’являються лише з XV століття, тільки у митрополитів. З XVII ними нагороджуються деякі архієпископи. 1702 року Петро І вперше дарує сакос як нагороду єпископу, а з 1705 року їх носять усі єпископи без винятків.

Символічно два боки саккосу символізують два Завіти: Старий та Новий, а також, подвійний рід служіння єпископа – Богу та людям. Повне облачення архієрея налічує сім предметів, що відповідає семи Таїнствам: підризник, єпитрахіль, поручі, пояс, палицю, омофор і саккос. Маючи теж саме значення, що й фелонь, сакос не має особливої молитви, яку б читали під час його одягання. Тому, читається та сама молитва, що читається на одягнення фелоні, тільки замість слів «Священики Твої…» промовляється «Архієреї Твої…».

Саккоси шиють із парчі та прикрашають зображеннями хрестів. Давньою традицією є прикрашати саккоси не гудзиками, а дзвіночками – так прикрашали свій одяг первосвященники Старого Завіту.

Один із найбільш відомих стародавніх саккосів, що збереглися до нашого часу – Великий саккос київського митрополита Фотія, виготовлений у Візантії в 1414-1417 роках в техніці лицьового шиття. Його прикрашають більше сотні вишитих зображень персонажів біблійної історії та портретів політичних діячів тієї епохи. Пошито цей раритет із лазоревого атласу, розшитий золотими та срібними нитками, а також шовком, зсередини підкладеним вишневої тафтою. Довжина сакоса – 135 см, ширина в плечах – 112 см.  На його оздоблення пішло більше чотирьох кілограм перлів і має 10 висячих кістей-дзвіночків. Сьогодні зберігається в загарбників – у московському кремлі.