Три дні – з 15-го по 17-те квітня 2015 р., тривала чергова, вже восьма, зустріч родин загиблих героїв Тернопільщини. У програмі психологічної та духовної реабілітації взяли участь представники майже чотирьох десятків осиротілих родин наших захисників і визволителів. Разом із досвідченими психологами, психотерапевтами та священиками члени сімей, а це – діти, дружини, батьки та матері героїв,
Шановні учасники круглого столу “Об’єднаємо Церкву – об’єднаємо Україну: Спадщина Митрополита Мефодія та консолідація Українського Православ’я”, присвяченого річниці з дня упокоєння блаженної пам’яті митрополита Київського та всієї України Мефодія, Предстоятеля УАПЦ!
У Тернополі вшанували митрополита Василія (Боднарчука) в десяту річницю його упокоєння 21 січня 2016 року виповнюється десять років із часу відходу до вічності митрополита Тернопільського та Бучацького Василія (Боднарчука) – визначного релігійного та національного діяча, людини, яка стояла біля витоків Української Церкви. Вшановуючи пам’ять Владики, Тернопільська єпархія УПЦ Київського Патріархату запланувала та провела низку заходів,
13-15 листопада 2015 року, в місті Бережани, на базі місцевого санаторію «Золота липа», проходила чергова зустріч родин загиблих у зоні АТО воїнів. Тернопільські психологи-волонтери та кілька небайдужих людей змогли знову організувати унікальну зустріч представників більше трьох десятків родин, які втратили в російсько-українській війні своїх рідних. Програму зустрічі було складено так, щоб за час перебування члени
Давно збирався розповісти вам історію, свідком якої я одного разу став. Коли я був минулого року в Італії, то був також у Венеції – місті, де замість вулиць течуть канали – невеличкі річечки, якими можна плавати човнами. Центральною частиною міста є завжди багатолюдна площа святого Марка, в центрі якої стоїть величезний собор зведений на честь
Сьогодні зі мною сталася якась майже містична історія. Вона не весела. Швидше сумна. Зрештою, в ній немає нічого особливого для стороннього читача. Але я її запишу, просто для себе. Це історія про один, неймовірно символічний, збіг.
Скажу відверто. Подорож до Європи мене трохи остудила. Остудила мій запал на кожному кроці кричати про те, що «Україна – це Європа». Ні, друзі. Нам ще дуже далеко до «прогнилого Заходу». Між нами сьогодні настільки величезна прірва, що кожного разу вигукуючи це історичне гасло, треба додатково уточнювати, що ж конкретно ми маємо на увазі. Чи
Ні, я й справді не люблю подорожувати. Коли складаються умови, за яких я вимушений перебувати поза домом більше часу, ніж на те розраховував – я переживаю стрес. Мені не комфортно бути в умовах, при яких не буде змоги швидко повернутися до рідної хати за першим бажанням. В цьому сенсі, я також не можу терпіти наші
Время от времени я вспоминаю и записываю здесь свои странные или веселые истории. И сегодня, как и обещал, я хотел бы записать историю своего великопостного грехопадения. Значит так. Как и каждый старый ворчун, я стараюсь не видеть хорошего в существующей меня обстановке, постоянно уверяя себя в том, что самое главное и интересное в жизни уже в
