Діва, що тiлом взята до неба

28 серпня святкують Успiння Пресвятої Богородицi. І ми говоримо про феномен успiння — переходу вiд земного до небесного життя. Чи слiд буквально розумiти, що Богородицi iз матерiальним тiлом була взята на небеса?

Свято Успіння Пресвятої Богородиці – велике свято Православної та Католицької Церков. Це свято – одночасно сумний, але й радісний день християнського календаря. Сумний, бо ми проводжаємо Пресвяту Борогодицю у вічність, і її тіло більше не належатиме землі. А радісне, бо Пресвята й Пречиста Діва Марія не зазнала смерті, а перейшла від тимчасового життя одразу до вічності. Для того, щоб збагнути цей унікальний феномен Успіня, слід хоч коротенько згадати про саме явище смерті.

Бог смерті не створив. Творець був і є джерелом життя, а в Його планах для всього живого була закладена вічність. Смерть на землі стала наслідком гріхопадіння. Люди, як і все живе в раю, раніше мали можливість насолоджуватися богоспілкуванням та вкушаючи плоди з дерева Життя, отримували змогу причастя до вічності. Переступивши заповідь Божу Адам і Єва, наші прабатьки, а через них і всі ми втратили першопочатковий зв’язок з творцем. Гріх страшною прірвою розділив людство зі своїм Творцем. Гріх спотворив людську природу, приніс в неї нечувані раніше речі – смертність, тлінність та пристрасність.

З часу, відколи наші прабатьки покинули Едем, життя людей полягало не у богоспілкуванні, як це було раніше, а в намаганні зібрати та відновити пошкоджене, розтрощене гріхом єство. Безумовно, сама людина це зробити не в силах. Будь-які наші намагання здобути собі втрачений стан приречений на поразку. Власне, саме так і було зі Старозавітніми праведниками. Щоб вони не робили, які б подвиги на себе не брали – вони все одно йшли до пекла. Потрібно було прийти в цей світ Богочоловіку, Месії, щоб Він, народившись від Непорочної Діви Марії та Духа Святого, надприроднім, чудесним способом з’єднав у своїй природі божество й людськість та повернув людям втрачений стан.

Це зробило можливим те, що сьогодні люди причащаючись Тіла і Крові Христових у Таїнстві Євхаристії стають причасниками вічного життя з Богом. Вони на метафізичному, духовному рівні з’єднуються з Христом і отримують Від нього доступну їм міру Благодаті. «Кількість» отриманої благодаті залежить від самої людини та її духовного стану. Чим більше людина працює над очищенням свого серця, тим більша благодать їй доступна.

Унікальність подвигу Діви Марії була в тому, що Вона благодать власної аскези, чистоти та цнотливості помножила на благодатний дар Господній, даний їй з неба. І ця синергія – співпраця Бога та Пречистої Діви Марії, реалізувалася в найбільшій степені. Своїм святим життям, а згодом і в момент Благовіщення (часу сходження на Неї Святого Духа) Богородиця досягнула обожнення – кінцевої мети людського життя на землі.

Пречиста Мати, як ніхто інший із людей, живучи на землі жила й життям небесним. Тому, подолавши в собі гріх та наслідки гріхопадіння, а значить – смерть, тлінність і пристрасність, сприйнявши викупний подвиг на Хресті Свого Сина, Пресвята Діва не могла померти так, як помирають всі інші люди.

Вона подолала в собі гріх, а значить в неї не було потреби проходити той шлях, який проходять всі грішники. Її не мучили пристрасті, бісам не було в чому її докоряти. Душа Богородиці оминула митарства та Суд Божий, перейшовши одразу від одного життя до іншого (Ін.5:24). А оскільки це не була смерть, у звичному нам значенні слова, тому ми називаємо цей перехід у вічність Успінням.

Тим не менше, будучи за своєю природою такою ж людиною, як і всі ми, Діва Марія скуштувавши природної та звичної для всіх людей смерті в Своєму Успінні не залишилась у владі тління. За віруванням Православної Церкви, після благодатного сну в гробі на третій день Господь наш Ісус Христос, а Її Єдиний Син, воскресив Свою Пречисту Матір із мертвих, і вознісши на небеса, посадив праворуч себе в прославленому тілі, як Царицю Небесну та Матір усіх віруючих.