Заамвонна молитва – це молитва в чинопослідуванні Божественної літургії Іоана Золотоустого або Напередосвячених Дарів, яку священик читає вголос, вийшовши за амвон. Амвон нині – це напівкругле підвищення перед іконостасом, з якого священик виголошує проповіді або читає Святе Євангеліє.
У сучасній практиці Української Церкви заамвонну молитву читає наймолодший по чину священик, ставши перед іконостасом лицем до Вівтаря. У грецькій церкві для читання цієї молитви священик стає трохи збоку, ближче до ікони Спасителя.
Ця молитва читається по закінченню Божественної літургії, після причастя духовенства та мирян, і є своєрідним напуттям богомольцям, перед тим, як вони покинуть храм. Тож, перед читанням 33 псалма, священик, перехрестившись, поцілувавши святий Престол та поклонившись на Горне місце, виходить через Царські врата та стає лицем на схід – до вівтаря. Читанню молитви передує виголос диякона: «Господу помолимось!», на що хор відповідає: «Господи помилуй!»
Зрозуміти значення заамвонної молитви не можна без короткого екскурсу в церковну історію. Як відомо, у давнину літургія закінчувалась вже з виголосом священика «З миром вийдімо». В кінці служби священнослужителі знімали своє облачення, і по солії – через амвон – йшли до народу, де благословляли їх, кладучи на голови руки. Десь з VIII століття, а може й раніше, до такого чину було введено читання особливої молитви, котра й отримала назву «заамвонної». Знову ж таки, слід наголосити, що в давнину цю молитву читав найстарший священик або навіть єпископ.
Також відомо, що кожен з існуючих в давнину літургічних чинів – Іоана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Двоєслова, апостолів Якова, Петра, Марка мали власні тексти таких молитов. Однак, особливої літургічної досконалості та різноманіття заамвонні молитви досягнули в час, коли існувала практика їх використання в залежності не від типу літургії, а від конкретного свята чи дня церковного календаря. Все ж, аналізуючи древні служебники можна прослідкувати, як ця практика поступово згортається, а до XV століття зникає цілком, зберігаючись лише в Грецькій Церкві. Власне, такі церковні наукові дисципліни як Літургіка, Церковний Устав та історія Церкви досліджуючи богословсько-літургічне значення та генезис заамвонної молитви особливу роль присвячує дослідженню питання використання конкретного тексту заамвонної молитви в конкретний час та в конкретній місцевості.
Відомий літургіст професор-архімандрит Роберт Тафт зауважує, що за своїм змістом ця молитва схожа з головопреклонною молитвою священика після «Отче наш», котра в древності служила своєрідним відпустом для тих вірних, що не причащалися за богослужінням.
В сучасний богослужбовій практиці Літургії Іоана Золотоустого та Василія Великого мають одну й ту саму молитву: « Господи, ти благословляєш тих, що тебе благословляють, і освячуєш тих, що на тебе надію покладають, спаси людей твоїх і благослови насліддя твоє, повноту Церкви твоєї охорони, освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти ж їх прослав божественною твоєю силою і не залиши нас, що надіємось на тебе. Мир світові твоєму даруй, церквам твоїм, священикам, Богом береженому народові нашому, владі та всім людям твоїм. Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від тебе, Отця світла, і тобі славу, і благодарення, і поклонення возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків ».
У цій молитві священнослужитель, прославляючи Пресвяту Трійцю, молиться про те, щоб Господь дарував мир Церквам, священикам (букв. «ієреям” – в давнину це найменування передбачало насамперед єпископів), владі, воїнству та всьому народу. Тим самим молитва закінчує собою службу та благословляє богомольців.
Літургію Напередосвячених Дарів завершує інша молитва: «Владико Вседержителю, Ти все творіння премудро сотворив і невимовним промислом та многою благістю привів нас до цих священних днів на очищення душ і тіл, на втихомирення пристрастей, у надії воскресіння. Ти в сороковий день вручив угодникові Твоєму Мойсееві скрижалі, Богом писаний Закон. Дай і нам, Милостивий, подвигом добрим трудитися, час посту закінчити, у вірі єдність зберегти, голови невидимих зміїв сокрушити і переможцями над гріхом стати, і щоб могли ми неосудно поклонитися і Святому Воскресінню. Бо благословенне і прославлене всехвальне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.»
Як бачимо, у ній відображено тісний зв’язок між часом звершення літургії Напередосвячених Дарів та часом Великого посту. Священик просить для всіх, хто подвизається «добрим подвигом», перемоги над невидимими ворогами і гідної зустрічі пасхального дня святого Воскресіння.
Вивчення особливостей богослужіння зможе принести суттєву користь для душі кожному християнину. Розуміння суті та змісту чинопослідувань Православної Церкви зможе змінити якість нашої молитви, а відтак – допоможе зробити ще один крок до Бога та ангельського світу. Бо як писав святитель Іоан Золотоуст: « У нашому співі невидимо беруть участь і небесні сили, тому, що і небесні хори: серафими і херувими зайняті тим, що безперестанно оспівують Бога. Поможи нам Господи, пізнаючи устави Церкви пізнати і Тебе, Єдиного Істинного Бога, та Ісуса Христа, що послав Ти Його (Ин.17:3)
Знайшли помилку – виділіть фрагмент та натисніть Ctrl+Enter. Якщо хочете допомогти проекту – натисніть це посилання.