12 липня Церква вшановує двох апостолiв — Петра i Павла. Вiдомо, що цi апостоли мали здатність зцiлювати. Навiть завдяки їхнiм особистим речам люди оздоровлювалися. Зрештою були випадки, коли зцiлювалися хворi, на яких падала тiнь апостола Петра. Нинi ж до багатьох священиків їдуть люди, аби зцiлитися. Та чи варто це робити? Чи нинi хтось може володiти такою силою оздоровлювати, яку мали апостоли?
Згідно вчення Православної Церкви, наслідком гріхопадіння прабатьків Адама та Єви стали смертність, тлінність та страстність людей. Отже, всі фізичні хвороби які, які сьогодні існують у нашому світі, прямо чи опосередковано мають своїм корінням саме духовну природу. Наприклад, хвороби які є наслідком старіння організму – це прямий наслідок успадкованого гріха. Також, можна говорити про т.зв. родовий гріх, при якому по спадковості, від батьків до дітей передається пристрасті та фізичні хвороби. Отже, цілком правильно чинять ті люди, які намагаються вилікуватися від тілесних хвороб, розпочинаючи лікування з благословення священика, молитвою та участю в Таїнствах.
Тут слід наголосити, що Православна Церква не протиставляє зцілення в храмі Божому тому лікуванню, яке пропонує сучасна медицина. Ми віримо в те, що в обох місцях діє Бог, а здобутки медицини – це дарунок людям від Творця, Якого в Святому Писанні названо Цілителем (Вих.15:26). Тому, ми не тільки не забороняємо своїм парафіянам лікуватися у «традиційних» лікарів, але й заохочуємо кожного слідкувати за своїм здоров’ям, як за цінним дарунком Господа. Наше тіло – це Храм святого Духа (1 Кор.6:19). Однак, зупиняючи увагу на одній важливій деталі: наша хвороба, наша доля в руках Божих. Лікарі – це люди, які покликані полегшити нам страждання, але й вони не всесильні. Тому, перш ніж наважитись на лікування християнин перше всього просить благословення та зцілення у Бога, але разом із цим, молиться за те, щоб Господь поблагословив руки лікарів. І третє, найважливіше – справжній християнин завжди повторюватиме, що «нехай буде не моя воля, а Твоя, Господи».
У будь-якій скрутній ситуації ми повинні розуміти, що наше життя в руках Божих, що би з нами не трапилось. Власне, віра християнина полягає в тому, що ми не лише знаємо те, що Бог існує, але й дозволяємо Йому діяти в нашому житті. А це означає, що ми дозволяємо випробовувати нас і нашу віру не лише добром та здоров’ям, але скорботами та стражданнями. Ми маємо допускати, що попущення Боже може бути й на те, щоб для загартування нашої волі та віри, до нас може прийти хвороба, якою ми можемо спасти душу. Тому, дуже часто ті люди, які відмовляються від свого рідного хреста – отримують ще важчий. Але не від Бога, а від ворога нашого спасіння.
Чи правильно звертатись до священика за лікуванням? І так, і ні. Так, тому, що молитвою священик може закликати благодать на хвору людину, та по її вірі зцілити навіть безнадійну хворобу. Але ні, тому, що священик має своїм обов’язком не лікувати, а молитися та навчати людей Істинам Божим. Лікувати повинні лікарі, і для цього вони поставлені Господом. Священик може, та й повинен, бути супутником людини під час її лікування. Але відкидати здобутки сучасної медицини, дуже часто, дорівнювало б самогубству. Церква категорично проти цього. Якщо ви чуєте, що якась секта чи община обіцяє вилікувати вас лише молитвами та обрядами, і ще й дає на це стовідсоткову гарантію – майте на увазі, що це шахраї. Дати гарантію на чудо може або безумний, або сам сатана. У Бога ж такої цілі немає, оскільки він може навіть найстрашнішу хворобу обернути для людини в вічну радість, при умові її смирення та вдячності.
Чи є сьогодні священики, які можуть зцілити людину молитвою? Ні, немає. А, чи були раніше? Так, були. Чимало святих людей за своє праведне життя отримували від Бога дар зцілення фізичних хвороб. Але, зазвичай, це не був їх основний дар. Це лише наслідок правильного та праведного життя. Вони намагалися приховувати свої дарування, робили свої чудеса таємно, та, борони Боже, брати за це якісь гроші! Подивіться лише, який тут контраст із сучасними діячами, які свій дар священства занечистили жадобою до поживи, слави перед людьми, чи самі потрапили в духовну прелесть – страшний духовний самообман. Очевидно, багатьом із них підігрують біси. Спочатку вони усугубляють хворобу, а після молитви трохи попускають, і начебто цим – зцілюють. І таким способом множать славу «великого цілителя», серед маловірного, часто, неграмотного народу.
Що робити людині, яка захворіла? Таким людям, а їх очевидно – чимало, можна порадити звернутись за благословенням на часту Сповідь та Причастя. В окремих випадках може бути допустимим Таїнство Соборування чи Маслосвяття, яке священики звершують над хворим. Не потрібно також забувати про силу спільної молитви, та подавати до церкви записки за здоров’я на проскомідію, чи на молебень. Як часто це слід робити – краще може підказати отець-настоятель чи духівник, який добре знає людину та особливості її життя та, в даному випадку, особливості перебігу її хвороби. Тим не менше, все повинно бути не замість відвідування поліклініки чи лікарні, але паралельно з цим.
Слід категорично наголосити на недопустимості участі людини в різного роду чинах екзорцизму чи «вичиток». Сьогодні немає таких людей, які б могли своєю святістю подолати бісів не лише в самому собі, але й робити це з бісами інших людей, тим більше – «конвеєрним» чином. Всі випадки екзорцизму про які ви чули, чи бачили – це величезний обман чи самообман. Вивчаючи тисячолітній досвід Церкви можна з категоричністю сказати, що практика вигнання бісів – навіть у часи древньої Церкви були поодинокими, цілком унікальними випадками. Тому, той служитель Церкви, який наважується наслідувати древніх святих лише зовнішньо – вже дуже швидко буде пожинати плоди своєї безпечності. Власне, тут немає різниці чи це люди в рясі, чи без неї. Сила, якою вони намагаються звершувати свої чуда не церковна, а точніше – проти церковна. Так само буде з тими, хто приходить до таких шарлатанів лікуватися!
Уміння зустрітися з власною хворобою, прийняти її без ремствування, а навіть з подякою та вірою у промисел Господній – це одна з найцінніших рис християн. Можна пригадати, що святі отці висловлювали думку, що чимало хвороб, в тому числі й біснування, попускалося тим людям, для яких цей шлях виявлявся найкращим для придбання смирення та спасіння. Тому, вони молилися не за всіх підряд, а лише за тих, на яких їм вказував Сам Господь, і для яких зцілення послужить на реальну користь. Оскільки визволення тіла від влади злого духа, без належного визловлення злого духа з душі може мати, а найчастіше таки має, самі негативні наслідки.
На завершення хочеться згадати свідчення послушника про отця-протоієрея Олексієм Зарайським про якусь біснувату дівчину. «Я запитував – згадує він – чому він не вижене з неї біса, а він мені відповів: звідки можна знати, що на це є воля Божа? Вона причащається св.Таїнств, і якщо це потрібно, то Христос, Якого вона приймає, Сам може вигнати його. А коли це служить для неї очищувальним хрестом, то для чого виганяти його?»…